· встановлення правовідносин за взаємною згодою сторін;

· надання учасникам відносин права самим визначати порядок своєї поведінки;

· розв’язання спорів компитентним органом, який перебуває поза цими відносинами.

Адміністративно-правовому методу (імперативний) правового регулювання притаманні такі риси:

· юридично-владна діяльність виконавчих і розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують;

· прояв юридичної нерівності учасників відносин – підкорення одного з них іншому;

· обов’язковість для виконання розпорядження владних органів;

· виникнення суспільних відносин незалежно від волі іншої сторони;

· здійснення контрольних функцій тощо.

Важливим є те, що цивільно-правовий метод використовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об’єкти, договірних відносин, відносин суміжних природокористувачів, при сумісному використання природних об’єктів, при розв’язанні еколого-правових спорів з їх різновидами, при відшкодування збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин буде отримувати все більш широке застосування, звужуючи сферу використання адміністративно-правового методу.

Однак при всій важливості цивільно-правового метода в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використання адміністративно-правового методу. Екологічна система розвивається за законами природи, тому управління в галузі екології повинно бути науково обгрунтованим, тобто таким, яке не припускає порушення природних законів. Не всі питання екології можуть вирішити власники природних об’єктів, природокористувачі на основі юридичної рівноваги. При виникненні, наприклад, надзвичайних екологічних ситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів щодо переселення людей у безпечні регіони, ліквідації наслідків аварії, які призвели до забруднення природного середовища, здійснення необхідних охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі слід використовувати владні приписи, обов’язкові для виконання. Нерідко власниками природних ресурсів, природокористувачами припускаються порушення екологічних нормативів, стандартів, лімітів на використання цих ресурсів, тому приписи контролюючих органів про усунення виявлених недоліків є обов’язковими для виконання особами, яким вони адресовані. У цих випадках владний метод є виправданим.

Владна діяльність компитентних органів необхідна також у процесі відтворення природних об’єктів. Неможна ж, наприклад, питання відтворення лісів передавати лише на розгляд лісокористувачів. Відтворення і відновлення лісів – об’єктивна екологічна необхідність, оскільки ліси є джерелом кисню – основи формування озонового шару, ліси необхідні для задоволення багатьох потреб людей. Дану проблему потрібно вирішувати не тільки способом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписив, які зобов’язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо інших природних об’єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюються переважно адміністративним методом правового регулювання екологічних відносин досить широке.

Таким чином, метод правового регулювання екологічних відносин являє собою закріплення в екологічному законодавстві сукупності адміністративно-правових та цивільно-правових способів та прийомів.

3. Принципи екологічного права

Принципи екологічного права – це виражені в його нормах основоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або виводитися з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загальноправові принципи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права, то воно базується на своїх принципах.

В науці екологічного права виділяють загальноправові та спеціальноправові принципи. Серед загальноправових розрізняють принципи:

· Принцип гуманізму . Передбачає розвиток екологічного права і законодавства, який забезпечив би правові, економічні і соціальні основи збереження навколишнього природного середовища в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь, недопустимість будь-якого виду діяльності, що призвів би до спричинення шкоди здоров’ю людей чи довкіллю.

· Принцип соціальної справедливості . Закріплений в Основному законі України, який утверджує рівність всіх громадян перед законом. Стосовно екологічного права цей принцип проявляється у тому, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. Кожен має право користування природними ресурсами.

· Принцип законності . Передбачає обов’язок кожного дотримуватись вимог і правил екологічного законодавства. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, що передбачає безумовність виконання вимог закону.

· Принцип інтернаціоналізму . Закріплює міждержавне співробітництво в галузі екології, що обумовлено єдиним економічним простором для всього людства.

· Принцип гласності і демократизму прийняття рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища . Цей принцип спрямований на формування у населення екологічного світогляду і передбачає право кожного громадянина на участь у обговоренні проектів законодавчіх актів та інших матеріалів з внесенням пропозицій щодо розміщення будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; на участь у розробці і проведенні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; на участь у проведенні громадської екологічної експертизи. Цей принцип передбачає право кожного на правдиву інформацію про стан навколишнього природного середовища.

· Принцип поєднання заходів стимулювання належного природокористування і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення перебачає, власне, позитивне і негативне стимулювання в сфері екологічних суспільних правовідносин. Позитивне стимулювання спонукає природокористувачів до належного виконання ними своїх обов’яків шляхом встановлення для них податкових та інших пільг за умови впровадження маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони довкілля. Негативне стимулювання проявляється через встановлення і застосування різних видів юридичної відповідальності.

До спеціальних принципів, що передбачаються екологічним законодавством України, належать принципи, що визначені в ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 травня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями. До них належать:

– пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

– гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей;

– запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

– екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

– збереження просторової та видової різноманітності і цілісності об’єктів і комплексів;

– науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

– обов’язковість екологічної експертизи;