Курсовая работа: Екологія України. Проблеми. Географія. Шляхи рішення

В V сторіччі Геродот, подорожуючи по низов'ю Дніпра, записав у своїх записах, що спостерігав від теперішньої Каховки, до устя, а також у районі уздовж ріки Південний Буг і прилеглі райони, у балках і ярах навколо них суцільні лісові хащі, богатые дичиною. Більше пізні мандрівники й учені, які відвідували територію України в XIV, XV, XVI, XVII ст.ст. ( И.Барбаро, Виженер, Л.Мидлер, Э.Лоота, А.Вимина, М.Литвин, де Боплан) теж відзначали надзвичайні природні багатства краю, казкова родючість його земель.

Навіть сьогодні в Україні налічується близько 5000 вищих рослин, але площа лісів зменшилася до 14,3% ( проти 37% у колишньому Союзі й 29% у середньому у світі). Щорічно в Україні використовується близько 40 млн. м. куб. деревини-кругляків, хоч близько 70% необхідної для цього деревини вона змушена імпортувати.

Величезний збиток лісам України заподіяла друга світова війна.

Флора України ще нараховує близько 5000 видів вищих рослин, серед них близько 700 видів лікарських.

Фауна України нараховує близько 45 тисяч видів тварин, з них 17 - земноводних , 20 - плазуючі, більше 350 - птаха, 113 - ссавці, 200 риби, інші безхребетні. Але чисельність видів тварин, як і рослин, під впливом погіршення екологічних умов середовища й людської діяльності швидко скорочується.

Таким чином, Україна, що ще до кінця ХIVIII сторіччя ще була одним з найбагатших, красивейших і екологічно благополучних ділянкою планети, за два останніх сторіччя перетворилася в територію, що переживає найтяжку кризу я яка є одним з найбільш забруднених ділянок миру.

2. Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи.

Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічного стану природної ландшафтів і навколишнього середовища України, погіршення здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим тільки наскільки років тому, завдяки розсекреченню величезної кількості архівних матеріалів ( соціально-історичних. Політичних, партійних, соціально-економічних і ін.) і допоміг чітко визначити основні причини, джерела, динаміку й напрямки розвитку екологічної ситуації в межах нашої держави. Такими причинами виявилися:

1. Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що триває десятиліттями, без обліку можливостей природних регіонів до самовідновлення й самоочищення

2. Тривала адміністративно-командна концентрація на невеликих площах великої кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових комплексів і інших «гігантів соціалістичної індустрії», прискорена реалізація масштабних планів втручання в природне середовище.

3. Повна зневага традиціями господарської діяльності, можливостями природи регіонів і інтересами корінного населення.

4. Перехімізація сільського господарства й нераціональні методи його організації ( наприклад величезні колгоспи й радгоспи)

5. Проведення меліораційних робіт у величезних обсягах без належного наукового обґрунтування й ефективних технологій. Найчастіше проведене просто халатно й недалекоглядно.

6. Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз всіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом післявоєнного періоду.

7. Використання на переважній більшості виробництв застарілих і дуже застарілих морально й технічно технологій і встаткування.

8. Відсутність ефективно чинних законів про охорону навколишнього середовища й підзаконних актів для їхньої ефективної реалізації.

9. Відсутність постійної й об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан навколишнього середовища, причинах його погіршення, винуватців забруднення й мер, прийнятих для поліпшення ситуації.

10. Надзвичайно низький рівень екологічного утворення не тільки широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура.

11. Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною екологічною катастрофою ХХ сторіччя - аварія на Чорнобильської АЕС.

12. Відсутність діючих економічних стимулів ресурсо- і енергозбереження.

13. Відсутність діючого державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання на заподіювану шкоду навколишньому середовищу.

Основними антропогенними джерелами розростання екологічної кризи в Україні є в першу чергу все більші промислові комплекси – ненаситні споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних площ, транспорту й одночасно страшні отруйники навколишнього середовища практично всіма видами забруднення (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних. Такі комплекси сконцентровані навколо родовищ корисних копалин, більших міст, водних об'єктів: Донбас, Центральне Придніпров'я, Кривій Ріг, Прикарпаття, Керч, Маріуполь, більшість обласних центрів. Серед цих об'єктів найбільшими забруднювачами навколишнього середовища є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар'єри й збагачувальні комбінати, деякі військові підприємства.

Була й залишається найнебезпечнішим джерелом шкоди для навколишнього середовища військова діяльність: по обсягах використання палива для техніки й забруднення від його згоряння у двигунах літаків, танків, автомобілів; по обсягах використання мінеральної сировини, необхідного для виготовлення військової техніки; обсягами споживання енергії; витратами на зміст армії й військових підприємств; обсягами забруднення навколишнього середовища від цих підприємств, і розуміє по розмірах збитків, пов'язаних з випробуванням різних видів зброї, у тому числі і атомного, а також проведення маневрів, навчань і воєн. Україна повною мірою відчула весь цей букет протягом останнього сторіччя.

Найбільше всього забруднюють природу об'єкти енергетики, у першу чергу ТЭЦ і ГРЭС. Поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, газу й вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів, аерозолів, сажі, займають сотні гектарів землі шлаками й золою.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт - автомобільний, повітряний, водний, залізничний. У всіх більших містах України масова частка забруднення повітря від автотранспорту останнім часом становить 70-90 % від загальної маси забруднення.

Нарешті, для наших сільськогосподарських районів найбільш характерним джерелом забруднення природних вод і ґрунтів є надлишок мінеральних добрив і пестицидів, які десятками років у величезній кількості використовувалися на полях. Тільки 5-10% їх використовувалося рослинами, а 90% змивалося дощовими й сніговими водами, здувало вітрами, осідало в ріках і озерах, стаючи при цьому шкідливими компонентами экосистем.

Небезпечними забруднювачами є також об'єкти, що генерують потужні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові, ультразвукові й инфразвуковые, теплові, вібраційні ( великі радіостанції, теплоцентралі, трансформаторні підстанції, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії й установки, кібернетичні центри, АЕС).

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України ( Центральне Полісся, Передкарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське море, Центральне Придніпров'я й Донбас) - наслідку недбалої екологічної політики нашого правительства протягом останніх десятиліть: розвиток територіально-промислових комплексів, енергетики, сільського господарства без обліку специфіки природних умов регіону, інтересів українського народу, екологічних законів. Для підтвердження сказаного приведемо деякі факти забруднення навколишнього середовища від основних видів виробничої діяльності на території України.

Підприємства металургії й енергетики щорічно викидають в атмосферу відповідно 32% і 35% всіх забруднень від стаціонарних джерел і є основними забруднювачами атмосферного простору над Україною ( міста Макіївка, Маріуполь, Коммунарск, Харцизск, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ і ін.) Підприємства металургії оснащені очисним устаткуванням усього на 30-50%, до того ж зазначене встаткування застаріло, або ж не функціонує взагалі. Додамо до цього, що керівники таких підприємств не занадто прагнуть установити в себе на виробництві очисні спорудження, і справа не тільки в економічному факторі, справа в першу чергу в недостатнім усвідомленні кошмарности що відбувається й масштабів нанесеного навколишньому середовищу збитку. З особистого досвіду спілкування з керівниками таких підприємств (Донецький Металургійний Завод, Криворізький МЗ ін.) можу зробити висновок, що керівництво таких підприємств просто не вкладає гроші в забезпечення екологічної безпеки, тому, що не вважає це необхідним. «Нехай цим займається хтось, тільки не ми. На це просто немає часу, грошей, і т.п.»