Курсовая работа: Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

Паразити кишок використовують ча­стину їжі, яка перетравлена їх хазяїном, що може зумовити виснаження хазяїна. Виділяючи продукти життєдіяльності, паразити постійно отрую­ють організм отруйними хімічними ре­човинами — токсинами. Токсини малярійних плазмодіїв викликають приступи малярії. Аскариди і анкілостоми виробляють речовини, які розчиняють еритроцити. Спеціальним експериментами було доказано, що екстракт із стьожкового черв'яка впливає на мо­торну фінкцію кишок. Слина крово­сисних членистоногих також має ток­сичні властивості [6].

Ряд паразитів сприяє проникненню у тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди, пору­шуючи цілісність стінок кишок, сприя­ють проникненню хвороботворних мік­роорганізмів у порожнину тіла. Збудники деякиххвороб проникають у організм ха зяїна через укуси крово-сисних членистоногих тобто трансмі-сивним шляхом.

Продукти життєдіяльності багатьох паразитів токсичні. Вони призводять до приступів гарячки (при малярії), недокрів'я (при дифілоботріозі), загального нездужання, зниження праце­здатності (при багатьох гельмінтозах), до затримки розвитку у дітей (при анкілостомідозі). Патогенна дія пара­зитичних червів часто виражається у алергічних реакціях враженого орга­нізму, а вони призводить до порушен­ня регулюючих систем хазяїна, зокре­ма його нейрогуморальної системи [4].

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит — хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї­ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при­сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван­ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (метацеркарії сисунів, трихінела) формую­ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини­кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічнихвидів.

Як уже відзначалось, паразитизм характеризується антагоністичними взаємовідносинами у системі пара­зит— хазяїн, проте вираженість цього антагонізму у різних системах різна і склалась вона у процесі філогенетич­ного розвитку. Упроцесі сумісної ево­люції макро- і мікроорганізми ніби "притирались" один до одного. У філогенетично молодих системах пара­зит— хазяїн антагонізм більш гострий, ніж у старих системах, де він вираже­ний значно слабше. Існує думка, що у ряді випадків згладжування анта гонізму у цій системі зумовлене біохімічним зближенням антигенних структур обох партнерів. У зв'язку з цим, як правило, при гельмінтозах стійкого імунітету не виникає. Тому одними і тими ж гельмінтозами люди­на може хворіти багаторазово, що не­обхідно мати на увазі при проведенні профілактичних заходів. З іншого боку, при паразитуванні ряду найпро­стіших (лейшманій, трипаносом) ви­робляється стійкий імунітет, що дає можливість проводити профілактичну імунізацію [2].

Знаходячись у організмі хазяїна, по­стійний паразит забезпечений їжею. Зв'язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередко­ваний через організм хазяїна. Внаслі­док цього у будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв'язку з паразитичним способом життя є ра­коподібне - сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила членистість тіла, органи чут­тів, травну систему. Воно складається із безформного мішка, який наповне­ний статевими залозами і яйцями. Про належність сакуліни до класу рако­подібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.

Нерідко спрощення організації су­проводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації (аж до втрати клітинної будови) пояснюються при­стосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуттів, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутні травні системи. Навпаки, у тимчасових екто­паразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення. У цьому одна з причин того, що у киш­ках п'явок і кліщів є бічні вирости.

У паразитів добре розвинені,органи прикріплення; присоски у сисунів; при-соски, гачки, ботрії у стьожкових, червів; чіпкі кінцівки у ряду паразитич­них членистоногих тощо. Ендопаразити живуть у безкисневому середовищі, тому у них з'явились спеціальні при­стосування для процесів життєдіяль­ності в цих умовах. У гельмінтів — мешканців кишок — клітини на поверх­ні тіла виділяють речовини, які перешкоджають перетравленнюпаразитів ферментами травних соків хазяїна [7].

Характерними рисами паразитів е добрий розвиток органів розмноження і величезна плодючість, що викликано двома причинами. По-перше, багате харчування забезпечує можливість інтенсивного розмноження. По-друге, у результаті природного добору ви­живають тільки ті паразити, які набу­вають здатності до, інтенсивного роз­множення у зв'язку з труднощами поширення, необхідністю зміни хазяї­нів і загибеллю великої кількості за­родків. Крім того, яйця гельмінтів і цисти найпростіших дуже стійкі до несприятливих умов абіотичного се­редовища.

У результаті імунної відповіді ха­зяїна на паразитів, які у ньому посе­лилися, нерідко у останніх знижується інтенсивність росту та падає продук­тивність статевих клітин.

На систему паразит — хазяїн впли­вають фактори зовнішнього середови­ща. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і со­ціального середовища на організм ха­зяїна можуть сприяти підсиленню па­тогенної дії паразитів.

Чисельність паразитів у будь якій популяції хазяїнів, як і в тілі кожного окремого хазяїна не по­винна перевищувати певного рівня, бо виникає загроза існування популяції хазяїна, а за ним і паразитів. У взаємовідносинах у системі пара­зит — хазяїн існує кілька механізмів, які грунтуються на принципі зворотного зв'язку і підтримують чисельність популяції паразитів на певному рівні. Інколи вслід за перенаселенням попу­ляції паразитів у тілі хазяїна настає зниження росту паразитів, загибель частини з них, зниження репродуктивності.

Для запобігання загибелі хазяїна у результаті надмірного, збільшення чи­сельності паразитів, у дроцесі. еволюції з'явився феномен зміни хазяїнів у жит­тєвих циклах паразитів. Так, сисун ча­стину життєвого циклу проводить у тілімолюсків, де інтенсивно розмножує­ться партеногенетично. Велика кіль­кість паразитів може загрожувати життю хазяїна. Наступні стадії роз­витку сисуни проходять у хазяїнів ін­ших типів тваринного світу, Це сприяє збереженню і сисунів, і молюсків.

Як відзначалось вище, на рівні осо­бини паразит звичайно наносить шко­ду хазяїну. Але у популяції хазяїнів він може відігравати позитивну роль, регулюючи чисельність хазяїнів. Інтен­сивне збільшення чисельності популяції хазяїнів може призвести до висна­ження її харчових ресурсів і виклика­ти загибель усієї популяції. У таких випадках звичайно виникають епізоотії (масове захворювання тварин) пара­зитарних хвороб. Це призводить до загибелі частини тварин, і оптимальна чисельність популяції відновлюється. Виживає і популяція паразитів. У цьо­му проявляється позитивна роль пара­зитів (як і хижаків) у біогеоценозах. Але якщо можна говорити про певну позитивну роль паразитизму у природ­них біогеоценозах, то це ніяк не сто­сується людського суспільства. Пара­зитарні хвороби у людей обов'язково слід виявляти і лікувати, а в колекти­вах людей необхідно здійснювати про­філактичні заходи [1].

Розподіл паразитів у популяціїха­зяїнів має певну закономірність. У популяції не всі особини рівною мі­рою вражені паразитами. Звичайно вражена тільки частина популяції, але у вражених особинах нагромаджується велика кількість паразитів. Це. пояс­нюється рядом причин: дещо різними умовами середовища, у які потрапляють окремі особини популяції хазяїнів і паразитів; зниженням резистентності уже вражених особин; розмноженням паразитів у тілі хазяїна (дизентерійна амеба, малярійний плазмодій у люди­ни, личинкові стадії сисунів у молю­сків).

1.4 Шляхи розселення паразитів та по­шук хазяїна

Розселення тварин —важлива умова збереження виду.

Особливо важливо розселення для па­разитів, оскільки суперінвазія призво­дить до смерті хазяїна і загибелі паразита. Тому паразити мають здат­ність залишати на певній стадії роз­витку одного хазяїна та знаходити інших.

Перехід від одного хазяїна до іншо­го, забезпечуючи розселення паразита, супроводжується високою його смерт­ністю, оскільки ймовірність знахо­дження нового хазяїна, як правило, дуже невелика. Загибель більшої ча­стини особин на різних стадіях циклу розвитку паразита компенсується ве­ликою плодючістю паразитичних форм. Перехід від одного хазяїна до іншого здійснюється двома шляхами; 1) за допомогою вільноживучої активно рух­ливої личинки, 2) за допомогою не­активної (в стані спокою: яйце, циста, спора) стадії. Остання має захисні пристосування, (оболонка), які забез­печують перечікування несприятливих умов.

Активна рухлива стадія (церкарій, рабдитна, філярієвидна личинка) сприяє розселенню паразита у просто­рі, звичайно не живиться і живе не довго. Крім функції розселення вона винокує функцію пошуку хазяїна.

Включення в цикл розвитку проміжного хазяїна дає можливість паразитові уникнути несприятливих впливів середовища і продовжувати строк свого існування.

Розселенню паразита сприяє також переміщення хазяїнів. Особливо ефек­тивне переміщення остаточного хазяї­на, який е носієм статевозрілих форм паразита і розсіює його яйця на тери­торії свого житла.

Якщо цикл розвитку включає пере­носника, то функцію пошуку нового хазяїна виконує переносник. При наяв­ності в циклі проміжного хазяїна, як правило, паразит не бере участі в по­шуку остаточного хазяїна, а потрап­ляє до нього завдяки наявним харчо­вим зв'язкам [8].

Паразити можуть змінювати пове­дінку проміжних хазяїнів таким чином, що шанси потрапити до остаточного хазяїна будуть підвищуватися. На­приклад, мурашки, які вражені метацеркаріями трематоди, вилазять на кінчик травинки і тут ціпеніють, що забезпечує ковтання їх травоїдними тваринами. Риби, які вражені деякими видами цестод, плавають значно по­вільніше, тому частіше стають здобич­чю хижаків.

У багатьох паразитів ймовірність зустрічі з хазяїном полегшується , за рахунок синхронізації їх циклу роз­витку з біоритмамн і поведінкою ха­зяїна. Наприклад, яйця Schistosomahаеmatobium виділяються з організму людини із сечею, причому найбільша їх кількість надходить у порожнину сечового міхура в другу половину дня, коли ймовірність купання досить ве­лика (проміжний хазяїн — водний мо­люск).

Прикладом синхронізації циклів па­разита і переносника можуть бути філярії Wuchereriabankrofti, личинки якої переходять в периферичні судини людини вночі, тобто в той час, коли переносник — комар роду Mansonia нападає на людину для смоктання кро­ві. Вдень личинки концентруються .в судинах внутрішніх

Шляхи проникання паразита в тіло людини можутъ бути різними Напри-клад через рот — перорально: цисти дизентерійної амеби, яйця аскариди, гострики, фіни ціп'яків, личинкові стадії сисунів. У деяких паразитів (анкілостома, шистосома) личинка вбуравлюється в шкіру (перкутантне проник­нення) . Можливе зараження статевим шляхом, (трихомонади)

К. І.,Скрябін і Р.С. Шульц(1931) серед , паразитичних червів , виділили дві групи у залежноеті від характеру роз ви тку : гео- і біогельмінтів,найсприятливішим середовищем є грунт, що й дало підставу називати їх геогельмінтами. Враження, людини геогельмінта ми відбувається через немиті овочі ї фрукти на яких можуть знаходитися яйця геогельмінтів (на-приклад, аскариди, волосоголовця), або при безпосередньому контакті з грунтом, в якому є личинки (наприк­лад, кривоголовки).

Біогельмінти проходять життєві цикли із зміною хазяїнів. Між хазяїнами біогельмінтів існують трофічн (харчові) зв'язки, завдяки чому здійснюється передавания паразитів. Наприклад, людина вражається неозброєним ціп'я­ком, поїдаючи яловичину. Життєві цикли паразитіввключають личинкові стадії і статевозрілі форми. Частину життєвого циклу з певними стадіями паразит проходить у тілі одних хазяїнів, частину — в інших. Організм, у тілі якого паразит знахо­диться у статевозрілій стадії і роз­множується статевим шляхом, називається остаточним, або дефінітивним, хазяїном (лат. dеfinitivus — остаточ­ний). Організм, у тілі якого паразит проходить личинкову стадію чи стадії або розмножується безстатевим шля­хом, називається проміжним хазяїном. У життєвому циклі деяких паразитів личинкові стадії послідовно перехо­дять від одного до іншого хазяїна. У такому випадку першого з них на­зивають першим проміжним, а друго­го— другим проміжним, або додатко­вим, хазяїном [3].