Курсовая работа: Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

· затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год. ;

· собівартість 1 ц зерна;

· ціна реалізації 1 ц зерна;

· прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;

· рівень рентабельності.

За кількісним співвідношенням валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна. Слід відзначити, що різні зернові культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці – трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна – важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залужить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця виручки реалізації 1 ц зерна і собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки кожний суб’єкт підприєм­ницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доціль­ний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

Підприємство СВК “Пинчуки”, виробничу діяльність якого я аналізуватиму у даному курсовому проекті, розміщене у Васильківському районі Київської області.

Характеризуючи природні умови підприємства, потрібно згадати, що Рівненська область розташована в північно-східній частині України.

Клімат області помірно-континентальний (область лежить у помірному кліматичному поясі). Середня температура січня - -6°С, а липня - +18°С. Середньорічна кількість опадів становить 560-600мм, а на півдні – 650мм і більше. Територія області в холодну пору вкрита покривом снігу, який є нетривким.

Найпоширенішими типами ґрунтів Київської області є дерново-підзолисті, опідзолені, сірі опідзолені ґрунти, 60% дерново-підзолистих ґрунтів області інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві. Найбільше поширення в межах області мають сірі опідзолені ґрунти (вони характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом нітратів та гумусу. В зв’язку з недостатньою кількістю внесення органічних добрив за останні роки помічено тенденцію до зменшення вмісту гумусу на 0,07%.

Сільськогосподарські підприємства області усіх форм власності спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, цукрових буряків, льону-довгунця та виробництві м’яса і молока. Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві складає 65 тис. чол. Підприємство СВК “Пинчуки” займається діяльністю як у сфері рослинництва, так і у сфері тваринництва, тому володіє значними площами сільськогосподарських угідь. Земля – це основний засіб виробництва у сільському господарстві. Сільськогосподарські угіддя підприємств включають ріллю, сінокоси, пасовища.

Таблиця 2.1. Склад і структура сільськогосподарських угідь СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Сільськогосподарські угіддя	2004		2005		2006		2006/2004, %
	га	%	га	%	га	%
Усього сільськогосподарських угідь, га	1095	100	1073	100	997	100	91,1
у т.ч. рілля	1092	99,7	1070	99,7	994	99,7	91,0
сінокоси	1	0,1	1	0,1	1	0,1	100
пасовища	2	0,2	2	0,2	2	0,2	100

За даними Таблиці 2.1. можна зробити висновок, що у структурі сільськогосподарських угідь спостерігаються незначні коливання. Площа сільськогосподарських угідь у 2006 році порівняно з 2004 зменшилася на 9 %, або на 98 га в основному за рахунок зменшення площі ріллі (на 9 %, або на 98 га ), структура сінокосів та пасовищ протягом 3 років залишалася незмінною. Щодо площі ріллі, то її частка у структурі сільськогосподарських угідь стабільно займала 99,7 %. За даними Таблиці 2.1, проведемо аналіз землезабезпеченості на підприємстві. Землезабезпеченість – це площа землі (сільськогосподарських угідь чи ріллі), яка припадає на 1 середньорічного працівника.

Таблиця 2.2. Землезабезпеченість СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Роки	Площа, га		Припадає на одного середньорічного працівника, га		Середньорічна чисельність працівниківчол.
	Сільськогоспо-дарських угідь	ріллі	Сільськогоспо-дарських угідь	ріллі
2004	1095	1092	15	15	73
2005	1073	1070	14,7	14,7	73
2006	997	994	14,2	14,2	70
2006/2004, %	91,1	91,0	94,7	94,7	95,9

Зі зменшенням площі сільськогосподарських угідь, а в тому числі і ріллі, а також середньорічної чисельності працівників (на 4%,або на 3 працівника порівняно з 2004 роком) ), як площа сільськогосподарських угідь, так і ріллі, яка припадає на 1 середньорічного працівника, зменшилися на 5% або на 0,8 га. Можна зробити висновок, що хоч і не значне, але постійне зменшення площі сільськогосподарських угідь призводить до зменшення землезабезпеченості.

Також слід вивчити наявність та ефективність використання трудових ресурсів на даному підприємстві. Трудові ресурси – це населення у працездатному віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою. Трудові ресурси характеризують за такими показниками, як:

oСередньорічна чисельність працівників, чол. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

oЗагальні затрати праці, тис люд.-год. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

oКількість люд.-год., відпрацьованих одним працівником за рік;