Курсовая работа: Емоційна експресивність у невербальній поведінці вчителя
дослідити особливості використання емоційно-експресивного невербального спілкування вчителя, проаналізувати отримані емпіричні дані.
Методологічну основу дослідження склали теорія діяльності (культурно-історичний, або діяльнісний підхід у дослідженні психолого-педагогічних аспектів життєдіяльності особистості: О.О. Леонтьєв, О.О. Бодальов, В.А. Кан-Калик й ін); погляди вчених, що розглядають проблему невербального спілкування з позицій кінесіки й проксеміки (Р. Хорст, А. Піз й ін.). [1], [2], [29], [20], [21]
Для розв’язання поставлених мети і завдань застосовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження:
теоретичні: вивчення та аналіз психолого-педагогічної, науково-методичної літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження; вивчення, аналіз і узагальнення психолого-педагогічного досвіду;
емпіричні: діагностичні (спостерігання) з метою визначення емоційно-експресивного компоненту невербальної поведінки вчителя на уроці; анкетування вчителів за допомогою анкети «Самооцінка жестикуляції вчителя на уроці»
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі ЗОШ №1 І–ІІІ ст. с. Зірне, Березнівського р-ну, Рівненської обл. Дослідженням було охоплено 15 вчителів.
Практичне значення дослідження. Результати курсового дослідження можуть бути використані вчителями, шкільними психологами загальноосвітніх навчальних закладів різного типу в практичній роботі з учнями, та для корекції невербального поводження з урахуванням емоційно-експресивної сфери. Матеріали курсового дослідження можуть бути використані при підготовці курсів «Психологія», спецкурсів «Психологія спілкування», «Педагогічна психологія» а також у ході подальшої науково-дослідної роботи по цій проблематиці.
Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (29 найменування) та додатків.
Розділ 1. Теоретичні та прикладні дослідження емоційної експресивності у невербальній поведінці педагога
1.1 Поняття емоційної експресивності та ступінь його дослідження в психологічній літературі
Психологічні дослідження емоційно-експресивної поведінки людини набувають особливого значення саме тепер, коли вивчення різних форм досягнення успіху у будь якій діяльності людства набуває самих поширених значень. Адже через цю категорію розпізнається емоційний стан людини, та скрита інформація її поведінки.
У дослідженнях емоційності як риси темпераменту, початих з ініціативи Б.М. Теплова й В.Д. Небилицина й проведених надалі О.Є. Ольшанніковою, вона розглядається як одна з фундаментальних характеристик індивідуальності й трактується як комплекс індивідуально-стійких властивостей, що відбивають особливості виникнення й протікання емоційних переживань. Найважливіші параметри емоційності − якісні (знак і модальність переживання). [18, 24]
Аналіз процесів емоційної експресії дозволяє виявити їхню неоднорідність і виділити, принаймні, два головні елементи їхньої структури: процеси вираження емоції (функціональна система, що реалізує моторні акти) і процеси контролю за цим вираженням (функціональна система, що здійснює корекцію цих актів: посилення, ослаблення або їхню заміну іншими). Така структура обумовлена функцією процесів емоційної експресії і особливостями їхнього розвитку.
Відповідно до подань сучасної психології, основною функцією емоційної експресії є функція засобу спілкування, засобу невербальної комунікації. Здатність використання емоційної експресії як засіб спілкування розвивається в процесі онтогенезу [16, 20]. З віком виникає й збільшується відрив вираження емоцій від їхнього переживання, здійснюваний за рахунок розвитку функції контролю за емоційною експресією.
Невербальні або експресивні засоби комунікації, стан людей, їхні стосунки, наміри, особливості характеру, які виявляються у міміці, жестах, позах, ході, манері триматися, навіть у дистанції, на якій знаходяться один від одного індивіди, що спілкуються, вираз їх очей. [15]
Оскільки емоції - це психофізіологічний феномен, тому про виникнення переживання людини можна робити висновки: 1) за самозвітом людини про пережитий нею стан; 2) за характером зміни вегетативних показників (за частотою серцевих скорочень, артеріальним тиском, частотою подиху тощо); 3) за психомоторикою: мімікою, пантомімікою (позою), руховими реакціями, голосом тощо.
Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності. Найбільшу здатність виражати різні емоційні відтінки має обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються, коли є різні причини плачу, а Л.М. Толстой описував 85 відтінків виразу очей і 97 відтінків усмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира тощо).
Я. Рейковський зазначає, що на формування мімічного виразу емоцій впливають три чинники:
вроджені видотипові мімічні схеми, які відповідають певним емоційним станам;
набуті, соціалізовані способи вияву емоцій, довільно контрольовані;
індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного виразу специфічні риси, властиві лише даному індивідові. [22, 25]
Найчастішими мімічними патернами, які виявляються, є усмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі). П. Екман і В. Фрізен виокремлюють три види усмішок дорослої людини: щиру, нещиру й нещасну, жалібну. [7, 138]
Нещиру посмішку поділяють на два різновиди. Вимушена посмішка виражає не стільки радість, скільки бажання здаватися радісним. Удавана посмішка має на меті приховати від навколишніх свої негативні емоції. Для нещирої посмішки характерна відносна пасивність колових м'язів ока, у результаті чого щоки майже не піднімаються і відсутні характерні зморшки в зовнішніх кутиках очей («гусячі лапки»). Нещира посмішка буває, як правило, асиметрична, з більшим зсувом уліво або вправо. Крім того, вона виникає або раніше, або пізніше, ніж того вимагає ситуація. Фальшива посмішка вирізняється й тривалістю: її кульмінаційний період триває довше від звичайного (від однієї до чотирьох секунд). Період її розгортання й згортання, навпаки, коротший, і тому вона з'являється й зникає ніби раптово. За цими ознаками нещиру посмішку розпізнати досить легко. Однак при навмисно нещирій посмішці, коли скорочення виличних м'язів піднімає щоки, віддиференціювати її від щирої усмішки без аналізу її тимчасового розгортання буває важко.
Звукові й мовні засоби експреси. Зі звукових засобів експресії найбільш характерними є сміх і плач. Сміх є виразником декількох емоцій, тому він має різні відтінки і зміст. У людини він починається вдиханням, за яким ідуть короткі спазматичні скорочення грудної клітини, грудочеревної перепони та м'язів живота (у зв'язку із чим кажуть: «живота надірвав від сміху»). При реготанні все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кутики губ відтягуються назад і нагору, верхня губа піднімається, обличчя і вся голова наливаються кров'ю, колові м'язи очей судомно скорочуються, ніс, що зморщився, здається вкороченим, очі блищать, часто з'являються сльози.
Вираження емоцій у мові. Вивченню зміни різних характеристик мови при виникненні емоційних станів присвячено досить багато досліджень. До характеристик, з яких судять про зміну мови, зараховують інтонаційне оформлення, чіткість дикції, логічний наголос, чистота звучання голосу, лексичне багатство, вільне й точне вираження думок й емоцій.
Встановлено, що різні емоційні стани відображаються в інтонації, інтенсивності й частоті основного тону голосу, темпі артикулювання і паузації, лінгвістичних особливостях побудови фраз: їхній структурі, виборі лексики, наявності або відсутності переформулювань, помилках, самокорекції, семантичне нерелевантних повторах.
М.П. Фетіскін виявив ознаки неекспресивної, монотонної мови. До них належать байдужий виклад матеріалу, автономність його викладу («читання лекції для себе»), поодиноке використання питальної інтонації, ліричних наголосів, прискорень й уповільнення мови, відсутність прагнення викликати в учнів емоційний відгук, менша гучність мови, теноровий тембр голосу (на відміну від емоційних педагогів, у яких частіше трапляються альт і баритон), вища частота основного тону. [8, 39]