Курсовая работа: Естетичне виховання особистості
Глибоке вивчення педагогічної спадщини А. Макаренка, уникнення «вишукувань» недоліків у ній, творче використання плідних ідей може дати неабияку користь для вдосконалення навчально-виховного процесу сучасної української школи.[14,525]
Суттєвий внесок у педагогічну теорію ХХ століття зробив видатний український учений-педагог та талановитий практик засновник гуманістичної новаторської педагогіки Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970).
B.Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.
Важливу роль В. Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. "Краса, — писав В.О. Сухомлинський, — могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі — вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе".[5,303]
Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками. [14,527]
В.Сухомлинський у своїх творах акцентував увагу на духовному світі школяра:
„В юнацькі роки естетичні почуття й переживання усвідомлюються учнями як один з важливих елементів духовного життя. Задоволення потреб у сприйнятті прекрасного, величного, героїчного, комічного має велике значення в духовному житті передових юнаків та дівчат. В юнацькі роки естетичні почуття допомагають вихованцеві усвідомлювати свою моральну гідність, відчувати благородство своєї душі, розвивати моральні переконання. У формуванні моральної гідності особистості величезну роль відіграє її естетичне ставлення до моральних дій і вчинків людей. Виявлення таких високоморальних якостей, як вірність народним ідеалам і трудовому народові, стійкість і самовідданість в боротьбі за добро проти зла, колективізм, чесність, безкорисливість, приваблює і хвилює не лише своєю ідейністю, але й красою, благородством.
В юнацькі роки більше ніж будь-коли потяг до красивого поєднується з прагненням до високоморального.
Звідси — непримиренність юнацтва до всього аморального. Аморальне розглядається юнаками та дівчатами як вульгарне і потворне.
Для морального самоствердження вихованців у юнацькі роки дуже важливо, щоб кожен з них на власному досвіді переконався, що таке краса, благородство високоморального вчинку. Змістовне життя колективу, здорові моральні зв'язки висока спрямованість почуттів — усе це сприяє тому, що вихованець сам знаходить можливість для здійснення красивого, благородного вчинку чи дії.
Естетичні почуття, викликані благородними вчинками людей, є для юнацтва джерелом невичерпної життєствердної сили, оптимізму, впевненості в благородності мети свого життя.
Юнацтва чи не найбільше стосується закономірність, яку можна сформулювати так: сприймаючи прекрасне в природі і мистецтві, людина відкриває прекрасне в самій собі. Спостереження за життям і працею юнаків та дівчат приводять до висновку, що і в природі, і в творах мистецтва вони свідомо шукають відгуки особистих переживань і почуттів. Безпосередній інтерес до яскравих картин і явищ природи змінюється інтересом вибірковим: вихованець знаходить у природі те, в чому він відчуває духовну потребу. Заслуговують на увагу думки, висловлені з цього приводу колишніми вихованцями через 10-15 років після закінчення школи. Говорячи про значення естетичних почуттів у формуванні їхнього морального світу, вони підкреслюють, що в роки ранньої юності спостереження за прекрасним у природі зміцнювало в них тяжіння до високоморального. Один з колишніх наших вихованців розповів: "Я полюбив дивитися в глибінь блакитного неба і в степову далечінь. Споглядання цих картин породжувало в мені думки про волю й велич людську, про владу людини над природою, про чистоту і благородство всього природного, непідробного. Коли читання творів про похмуре минуле навіювало на мене почуття пригніченості, я йшов за село, дивився в синю голубінь неба, в степову далечінь. Почуття пригніченості зникало, поверталася бадьорість".[8,523]
„Якщо діти й підлітки виявляють естетичні почуття насамперед під час споглядання окремих яскравих картин природи, то юнаки та дівчата, дають високу естетичну оцінку головним чином явищам природи, в яких, на перший погляд, нема нічого примітного, такого, що впадає в око. Гарне, хвилююче вони бачать у виявах життя, розвитку. Споглядання таких явищ, як пробудження ґрунту від зимового сну, скресання річки і льодохід на ній, потускніння природи восени, переліт птахів, пора цвітіння садів, негода тихих осінніх днів — все це утверджує думку про вічність природи, про красу життя.
У моральному розвитку юнаків та дівчат особливо важливе значення мають естетичні почуття й запити, пов'язані із сприйманням та оцінкою творів мистецтва. Красою художнього слова вихованці дорожать як величезним духовним багатством свого народу. В ранній юності читання художніх творів є такою самою потребою, як спілкування з товаришами, дружба. Ця потреба зберігається на все життя. В художній літературі юнаки та дівчата шукають відповіді на всі питання, що їх хвилюють, і насамперед на ті, що стосуються визначення їхнього місця в житті: "В чому людина вбачає своє щастя? Як поєднати суспільні та особисті інтереси? Як обрати в житті свій ідеал? Чи можна свідомо прагнути до слави? Як поєднувати працю за покликанням з працею з обов'язку? Як зробити духовне життя багатим, повноцінним?" Естетична оцінка прочитаного твору значною мірою визначається тим, чи відповідає він на всі ці запитання, чи достатньо глибоко утверджує прагнення юнаків та дівчат до морального ідеалу.
Рання юність є віком поезії в широкому розумінні цього слова: для юнаків та дівчат величезна естетична насолода читати твори, в яких відображено духовний світ людини, дано емоційно-моральну оцінку навколишньої дійсності, особливо взаєминам між товаришами, чоловіком і жінкою. Вони добре відчувають поетичний струмінь не лише в ліричному вірші, а й у прозі. Справжня поезія постає перед ними як з творів, що відображають реальне, справжнє життя, з усіма його радощами й прикрощами, так і з творів, перейнятих ідеями торжества правди, життя. У творі може йти мова про велике людське горе, сюжет може завершуватись трагічно, але навіть смерть усвідомлюється юнаками та дівчатами як важливий акт життєствердження, коли герой помирає в ім'я життя. З цього питання в юнацькі роки у вихованців складаються вже цілком зрілі погляди. Вони зневажливо ставляться до тенденційних творів, що намагаються пригладити дійсність, привести все до щасливого кінця. "В житті так не буває", — кажуть про такі твори юнаки та дівчата.“[8,584]
Критерієм естетичної краси художнього твору для юнаків та дівчат є торжество величного. Для них особливе значення має позиція автора у визначенні питання про щастя людини. Герой, що вбачає особисте щастя в боротьбі за суспільну, величну мету, стає для юнаків і дівчат взірцем. Затамувавши подих, стежать вони за його долею, живуть його прагненнями та інтересами. Завдяки співпереживанню вони й самі підносяться до високого уявлення про особисте щастя.
Виховувані на ідеях духовної свободи, недоторканності й виняткової поваги до людської особистості, юнаки та дівчата ставлять високі естетичні критерії і до відображення в художніх творах інтимної сфери людських взаємин — дружби і особливо любові. Ми помічаємо, що в кожному поколінні людей, які досягають зрілого віку, все більше посилюється вимога до чистоти інтимних почуттів. Юнаки та дівчата прагнуть знайти в поетичному творі велике, вірне, ідеальне кохання, таке, що долає всі перепони.
У кожному новому поколінні людей, що стають на шлях самостійного життя, помітно зростають вимоги до художньої форми літературних творів. Виразність мови, точність, свіжість, різноманітність, поетичність зображуваних засобів утверджують в серцях юнаків та дівчат почуття прекрасного.
У духовному житті молоді з кожним десятиліттям помітніше місце посідає музика і живопис. Завдяки всій сукупності засобів підвищення музикальної культури радянського народу юнаки та дівчата свідомо прагнуть зрозуміти оперну і камерну музику. Мелодія пробуджує в їхніх серцях найрізноманітніші почуття. Молодь любить слухати музику, співзвучну її думкам, почуттям, переживанням. Наші спостереження дають підстави думати, що слухання музики є однією з умов, завдяки якій посилюється роль емоційної пам'яті в духовному житті: мелодія пробуджує в душі пережиті давно колись почуття, надає нового емоційного забарвлення думкам. Через 2-3 роки після закінчення школи наші учні розповідали, що мелодія, передаючи певне почуття, надавала виразності їхнім думкам, робила вагомішим, повнозвучнішим слово, а слово, в свою чергу, набувало більшої емоційної сили, виразності. "Після музики мені завжди легше думається, я швидко знаходжу в своїй пам'яті потрібні слова", — сказав один з колишніх вихованців.[8,585]
У праці „Павлиська середня школа“ В.О.Сухомлинський наголошував на естетичному сприйманні і естетичній творчості школярів:
„У вихованні естетичної культури дуже велике значення має взаємозв'язок естетичного сприймання і естетичної творчості. У дитинстві, отроцтві та ранній юності кожний учень повинен захоплюватися красою в усіх її проявах; тільки за цієї умови в нього утверджується бережливе, дбайливе ставлення до краси, прагнення знову і знову звертатися до того предмета, джерела краси, який вже збудив захоплення, залишив у його душі слід.
В естетичному сприйманні, як пізнавальному й емоційному процесі, тісно пов'язані поняття, уявлення, судження — взагалі мислення, з одного боку, і переживання, емоції — з другого. Успіхи естетичного виховання залежать від того, наскільки, глибоко розкривається перед учнем природа прекрасного. Але вплив на його духовний світ краси природи, творів мистецтва, навколишньої обстановки залежить не тільки від краси, що існує об'єктивно, а й від характеру діяльності учня, від того, як ця краса включається в його відносини з навколишніми. Естетичні почуття пробуджує та краса, яка входить у життя людини як елемент її духовного світу.[8,589]
Кожна людина освоює і красу природи, і музичну мелодію, і слово. І це освоєння залежить від її активної діяльності, під якою ми розуміємо працю і творення, думку і почуття, які сприймають, створюють і оцінюють красу. Чим більше в природі предметів, олюднених емоційним сприйманням, пережитих як краса навколишнього світу, тим більше краси бачить людина навколо себе, тим більше хвилює, зворушує її краса — і створена іншими людьми, і первозданна, нерукотворна. Тих дітей і підлітків, для яких постійне спілкування з природою стало важливим елементом їхнього духовного життя, глибоко хвилюють, зворушують описи природи в художніх творах, зображення картин природи в творах живопису. Ми добиваємося, щоб кожний наш вихованець з малих років сердечно, дбайливо ставився до деревця, до куща троянд, до квітів, до птахів — до всього живого й красивого. Дуже важливо, щоб це піклування стало звичкою. Тому в нас кожна дитина доглядає за рослиною в куточку краси свого класу. У кожної дитини є своя шпаківня або своя дуплянка для синичок, кожний оберігає гніздо ластівки. Ця сфера естетичної творчості має глибоко особистий, індивідуальний характер. Без індивідуальних особистих почуттів немає естетичної культури.
Велике значення має й естетична творчість, пов'язана із сприйманням художніх цінностей — літератури, мистецтва“.[8,590]
Василь Олександрович у педагогічній праці „Народження громадянина“ ?