Курсовая работа: Еволюційний шлях розвитку книги
Книги XIX століття розділялися на дві категорії: книги розкішні для заможних покупців і книги дешеві, непоказно оформлені для широких мас. Розкішні дорогі видання друкувалися на "слоновому" паперу із золоченим обрізом, з багатобарвними літографіями й гравюрами. Вони особливо славилися своїми плетіннями з рясним тисненням. Шкіряне плетіння поступилося місцем переплету-картонажу. Для цього було винайдено спеціальні синтетичні матеріали: коленкор, дерматин, ледерин.
Дорога книга випускалася нарочито малими тиражами, про що широкомовно повідомлялося в рекламі. Для залучення бібліофілів на кожному екземплярі ставився порядковий номер. Після друкування тиражу набір розсипався, тому що покупець повинен був бути впевнений, що придбав бібліографічну рідкість. Із цією же метою на титульному аркуші вказувалося, що книга більше видаватися не буде.
Масові видання друкувалися "комерційними" тиражами (до 150 тисяч екземплярів) на газетному папері, у паперових обкладинках "кольору вершкового масла". У поспіху виготовлені, а скоріше знову ж заради реклами, "прибуткові" видання надходили в продаж нерозрізаними. Нерідко та сама книга друкувалася одночасно у двох видах: у розкішному виданні для багатих бібліофілів і випусками у вигляді брошур для масового покупця.
До видання розкішних книг, журналів, альманахів, навіть серійних покетбуків усе ширше залучалися художники.
Особливо високої майстерності в цьому напрямку досягли ілюстратори класичних добутків світової літератури - Шекспіра, Байрона, Ґете, Диккенса, Сервантеса й ін. В XIX столітті вже майже не зустрічався видавець-гуманіст, під погрозою розправи й руйнування друкуючий книги авторів, у чиї ідеї він свято вірить, або книгопродавець-просвітитель, що переправляв через границю заборонені брошури й що ризикує потрапити на ешафот. Їм на зміну прийшов ґрунтовний комерційний діяч "товстосум", що не гидував часом і передруком і перекручуванням тексту, що робив на книзі гроші.
2.3 Друкарство на Русі
Неможливо представити сучасне суспільство без книг. Однак люди прожили більшу частину своєї історії без них. Накопичені знання одне покоління передавало іншому усно, або ж показуючи, як треба працювати, щоб забезпечити себе їжею, житлом, одягом. Коли люди перестали жити більшими групами, коли зложилися перші держави, обсяг, і розмаїтість знань стали занадто великі, щоб їх можна було зберегти в пам'яті. Та й передаватися такі відомості повинні були вже не тільки родичам або найближчим сусідам. Потрібно було винайти писемність і розмножувати написане. Уже в Древньому світі з'явилася писемність.
У середині XVI в. в епоху царювання Івана Грозного друкарство проникає в Московську державу. Введення друкарства в Москві - результат соціально-економічного розвитку феодального суспільства Русі XVI в. Розвиток виробництва й ремесла створювало необхідні технічні передумови для установи в Москві друкарні й переходу від рукописного способу розмноження книг до більше зробленого й продуктивному - друкарства.
Епоха друкарства - напружена боротьби за зміцнення централізованої держави й глибоких змін у всьому укладі російського життя. Центральна державна влада зміцнилася, великі завоювання Московської держави не тільки розширили територію держави, але й підсилили його в боротьбі з колишніми загарбниками-монголами. Московська держава в цей період приєднала великі царства Казанське й Астраханське. Одночасно з розширенням державних кордонів йшло розширення діяльності церкви. У знову завойовані області посилали численних православних проповідників-місіонерів, будували церкви й монастирі. Природно, що для нових церков знадобилися богослужбові книги в більшій кількості, чим їх могло дати рукописне виробництво. Крім того, рукописні книги завжди страждали недоліком, зв'язаним зі способом їхнього виготовлення, - достатком помилок і неточностей. На цю обставину вже давно звертали увагу утворені люди. Учений чернець Максим Грек, викликаний із Греції в Москву при Василеві III як перекладач, виявив у рукописних книгах безліч помилок і намагався внести виправлення в переклади. На церковному соборі 1551 року, що получили назву Стоглавого, цар Іван IV говорив: "Божественні книги переписувачі пишуть із неправлених перекладів, а написавши, не правлять же; опис до опису прибуває, і недописи, і крапки непрямі".
Єдиний спосіб усунення цих недоліків полягав у тому, щоб перейти від ручного виробництва книг до механічного; так зародилася думка про заклад у Москві друкарні.
У політичному плані введення друкарства в Москві було одним з тих державних заходів, які проводив Іван Грозний в 60-х рр. XVI в. з метою зміцнення самодержавства (реформа суду, створення стрілецького війська, губні й земські установи й т.д.).
У післямові до Апостола 1564 р. - в одному з основних джерел по історії початкового московського друкарства - вказуються дві причини, що спонукали Івана Грозного ввести друкарство в Москві: потреба у великій кількості церковних книг для знову споруджуваних храмів у Москві й інших містах, особливо в місті Казані "і в межах його", і необхідність виправлення "розтлінних" книг.
У завойованій в 1552 р. Казані уряд Івана IV насильно вводив християнство серед татар і всіляко заохочував тих, хто приймав хрещення. Щоб задовольнити зрослий попит на церковну літературу, Іван Грозний повелів купувати святі книги на торгу "і у святих церквах полагаті".
Але тоді виникло ще одне утруднення - більшість книг виявилися непридатними, були перекручені "недосвідченими й нерозумними" переписувачами, містили різні помилки. "Псування" книг породжувало єресь, вело до релігійного вільнодумства. В умовах загострення класової боротьби в XVI в. несправні церковно-службові книги використовувалися в політичних інтересах супротивниками пануючих порядків.
З середини XVI в. уряд Івана IV почав шукати кошти і людей для освоєння типографського мистецтва. Спроби завести в Москві друкарство за допомогою іноземців не увінчалися успіхом. За словами Івана Федорова, великий князь Іван Васильович "начат помышляти, как бы изложить печатные книги, якоже в грекех, в Венеции, и во Фригии и в прочих языцех". З досвідом видавничої справи за кордоном міг познайомити наших книгопечатників освічений письменник-публіцист Максим Грек. Навчаючись наприкінці XV - початку XVI в. в Італії, він був близький до знаменитого в той час видавця Альда Мануція. В 1518 р. на прохання Василя III він приїхав у Росію для виправлення перекладів церковних книг. У Москву він привіз із собою й зразки видань друкарні Альда. Російським книгопечатникам були, зрозуміло, відомі й інші друковані книги, створені як у західних, так і в югославянских країнах. Вони зуміли творчо, з урахуванням національних традицій, власти?