Курсовая работа: Філософія й теологія св. Августіна

На справжньому світі два гради - земний і небесний - взаємно перемішані, але на прийдешньому світі зумовлені і знедолені люди будуть розділені. У справжньому житті нам не дано знати, хто, навіть серед наших ворогів, врешті-решт опиниться в числі обраних.

Найважчу частку праці, по словах св. Августина, складе спростування теорій філософів, з кращими з яких християни згодні щодо багатьох питань, наприклад безсмертя і того, що світ був створений Богом.

Філософи не переставали віддавати божеські почесті язичеським богам, і, оскільки боги були злі, етичні повчання філософів не допомагали добродійному життю. Св. Августин не допускає, що ці боги - порожня байка, він вважає, що вони дійсно існують, але є демонами. Демони бажали, щоб відносно них розповідалися ганебні речі, бо вони хотіли заподіяти людям зло. Більшість римлян швидше дивляться на те, що робив Юпітер, чим на те, чому учив Платон або що думав Катон. "Порівняй же тепер людяність Платона, що виганяє поетів з держави в попередження розбещення громадян, з божественністтю богів, в честь собі вимагаючих театральних ігор".

Рим завжди, з часу викрадання сабинянок, був мерзотний і несправедливий. Багато розділів присвячено викриттю гріховності римського імперіалізму. Неправда і те, ніби Рим не терпів лих до того, як християнство стало державною релігією. Лиха, які він зазнав від галлів і громадянських воєн, були анітрохи не менші, а може і більше, ніж ті, які він зазнав від готів.

Астрологія не лише погана, але і брехлива, це може бути доведено відмінністю доль близнят, що мають один і той же гороскоп. Стоїчна концепція Долі (яка була пов'язана з астрологією) є помилкою, бо ангели і люди володіють вільною волею. Правда, Богові передвідомі наші гріхи, але грішимо ми зовсім не унаслідок його предвідіння. Помилково вважати, ніби чесноту приносить нещастя, навіть на справжньому світі: християнські імператори, коли вони трималися чесноти, були щасливі, навіть якщо і не були удачливі, а Костянтин і Феодосій були до того ж і удачливі. З іншого боку, Іудейське царство існувало до тих пір, поки євреї трималися дійсної релігії.

Св. Августин дає дуже співчутливу характеристику Платону, якого він ставить вище за всіх інших філософів. Всі інші повинні поступитися йому ["які відданим тілу розумом бачили для природи тілесні початки" ]: то у воді, як Фалес, то в повітрі, як Анаксимен, то у вогні, як стоїки, то в атомах... як Епікур. Всі вони були матеріалістами; Платон же відкидав матеріалізм. Платон розумів, що Бог безтілесний, але все, що існує в світі має своє буття від Бога і від чогось незмінного. Прав був Платон і тоді, коли стверджував, що плотське сприйняття не є джерелом істини. Послідовники Платона набагато вище за інших філософів в логіці і етиці і найбільш близькі до християнства. "Дамб користується популярністю як краще за інших, принаймні в часи, найближчі до нас, що зрозумів Платона". Що ж до Арістотеля, то він поступався Платону, але набагато перевершував всіх останніх. Проте і Платон і Арістотель стверджували, що всі боги добрі і всім їм потрібно віддавати божеські почесті.

Заперечуючи стоїкам, що засуджували всякі пристрасті, св. Августин заявляє, що пристрасті, що хвилюють душі християн, можуть спонукати їх до чесноти; гнів або співчуття per se (самі по собі - лат.) не повинні вдаватися до засудження, але раніше слід з'ясувати яка причина викликає ці пристрасті.

Платоніки дотримувалися правильного переконання про Бога, але помилялися щодо богів. Помилялися вони і в тому, що не визнавали доктрини втілення.

Впродовж багатьох сторінок св. Августин у зв'язку з проблемою неоплатонізму обговорює питання про ангелів і демонів. Ангели можуть бути добрими і злими, але демони завжди злі. Знання тимчасових предметів поганить ангелів (хоча вони володіють ним). У згоді з Платоном св. Августин стверджує, що плотський "світ нижче за світ вічний".

Книга одинадцята відкривається характеристикою природи граду божого. Град Божий - це співтовариство обранців. Пізнання Бога отримується тільки через Христа. Є речі, які можуть бути пізнані за допомогою розуму (цим займаються філософи), але щодо всякого віддаленого від нашого внутрішнього відчуття релігійного знання ми повинні покладатися на Священне писання. Ми не повинні дошукуватися розуміння того, як існували час і простір до створення світу: до створення не було ніякого часу, і там, де немає світу, немає ніякого простору.

Все блаженне вічно, але не все вічне блаженно, наприклад пекло і сатана. Бог передбачав гріхи дияволів, але також і те, що вони будуть використані для поліпшення Всесвіту як цілого - роль, аналогічна антитезису в риториці.

Оріген помиляється, вважаючи, що тіла були дані душам на знак покарання. Якби це було так, то погані душі отримали б погані тіла, проте дияволи, навіть гірші з них, мають повітряні тіла, які краще за наших.

Причина, по якій світ був створений в шість днів, полягає в тому що число шість абсолютно (тобто дорівнює сумі своїх множників) .

Ангели бувають добрі і злі, але навіть злі ангели не мають ніякої суті, осоружної Богові. Вороги Божі опираються йому не за природою, але по волі. Зла воля має ту, що не проводить, знищує причину; вона - не заповнення, а убування.

Світу ще немає шести тисяч років. Історія не знає колозвертання, як вважають деякі філософи, "бо Христос помер одного дня за гріхи наші".

Якби наші прародителі не погрішили, вони були б безсмертні, але вони погрішили, і тому всі їх нащадки смертні. Результатом з’їдання яблука була не лише природна смерть, але і вічна смерть, тобто проклін.

Порфирій помиляється, відмовляючись визнавати, що святі перебуватимуть на небі, вдягнулися в тіла. У святих будуть тіла з кращими властивостями, ніж у Адама до гріхопадіння: духовні (але так, що плоть не перетвориться на дух) і невагомі. У чоловіків будуть чоловічі тіла, у жінок - жіночі, а ті, що померли в дитинстві, воскреснуть з тілами дорослих.

Гріхи Адама увергнули б у вічну смерть (тобто проклін) всіх людей, якби багатьох не врятувала від неї благодать Божа. Спонука до гріха виникла з душі, а не з плоті. Платоніки і манихеї помиляються, приписуючи походження гріха природі плоті, хоча платоніки і терпиміші, ніж манихеї. Відплата, якій піддався весь людський рід за гріх Адама, була справедлива, бо через цей гріх людина, яка могла. б зробитися і по плоті духовним, зробився плотським і по духу.

Це веде до розбору проблеми статевої похоті, схильність до якої складає частка тієї відплати, яка послана на нас за гріх Адама. Цей розбір має дуже велике значення, оскільки він розкриває психологію аскетизму; тому ми не можемо обійти цю тему, хоча святий і признається, що вона ображає соромливість. Теорія, що висувається їм, полягає в наступному.

Необхідно визнати, що плотське злягання в браку не гріховно за умови, що мета браку - породження потомства. Але навіть в браку благочестива людина повинна бажати, щоб його члени служили розмноженню потомства без всякої похоті. Навіть у браку, як показує бажання до прикриття таємницею, люди соромляться плотського злягання, бо "пристойне за природою здійснюється так, що його супроводжує ганебне унаслідок покарання". Киникі проводили думку, що люди не повинні знати сорому; відкидав сором і Діоген, бажаючи у всьому бути схожим на собак; але навіть він, після єдиної спроби, залишив на практиці цю крайню форму безсоромності. Предмет сорому в похоті складає те, що вона не стримується і не управляється волею. Адам і Єва до свого гріхопадіння могли здійснювати плотське злягання без похоті (хоча вони не скористалися цією можливістю). Майстри тілесних мистецтв, займаючись своїм ремеслом, рухають же руками без всякої похоті, так і Адам, якби він тільки тримався подалі від яблуні, міг виконувати свою чоловічу справу без тих хвилювань, яку воно вимагає нині. В цьому випадку дітородні члени, як і всі інші члени тіла, покорялися б волі. Потреба в похоті при статевому зляганні з'явилася у відплату за гріх Адама, якби Адам не погрішив, сполучена було б відокремлено від насолоди. Викладене вище і є теорія св. Августина з питання про взаємини статей.

На думку аскета, чеснота вимагає повної влади волі над тілом, але при такій владі статевий акт неможливий. Тому статевий акт представляється несумісним з досконалим, добродійним життям.

З часу гріхопадіння світ завжди був роздільний на два гради, з яких один царюватиме вічно з Богом, а інший буде у вічній муці з Сатаною. Каїн належить граду диявола, Авель - граду Божому. Авель по милості і завдяки визначенню був мандрівником на землі і громадянином на небі.

Розбір смерті Мафусаїла приводить св. Августина до спірного питання про зіставлення "Переказу сімдесяти толковників" і Вульгати. Дата смерті Мафусаїла, вказана в "Переказі сімдесяти толковників", приводить до висновку, що Мафусаїл пережив потоп і прожив ще чотирнадцять років, чого бути не могло, бо він був в ковчезі. Вульгата, слідуючи староєврейським рукописам, дає дату, з якої виходить, що Мафусаїл помер в самий рік потопу. Августин заявляє, що правда в цьому питанні має бути на стороні св. Ісроніма і староєврейських рукописів. Деякі стверджували, що євреї із злості до християн свідомо підроблювали староєврейські рукописи, це припущення св. Августин відкидає. З іншого боку, "Переказ сімдесяти толковників" має бути визнаний богонадихненним. Залишається укласти одне - писарі Птолемея допустили помилки при переписуванні "Переказу сімдесяти толковників". Кажучи про перекази Старого завіту, св. Августин заявляє: "Переказ Сімдесяти прийнятий Церквою так, як би він був єдиним, і знаходиться у вживанні у грецьких християнських народів, з яких досить багато хто не знає навіть, чи існує ще інший який-небудь. З переказу Сімдесяти зроблений переказ і латинський, такий, що знаходиться у вживанні в латинських церквах. У той час жив пресвітер Ісронім, він переклав Священні писання латинською мовою не з грецької, а з єврейської. Але, не дивлячись на те, що Іудеї визнають його вчений переказ правильним, а переказ Сімдесяти в багатьох місцях - хибним, проте церкви Христові вважають, що нікого не слід віддавати перевазі над авторитетом стількох людей, вибраних з цієї справи тодішнім первосвящеником". Св. Августин приймає переказ про те, що хоча сімдесят перекладачів сиділи за своєю роботою окремо один від одного, в словах їх була дивна згода, і вбачає в цьому доказ благословіння божого "Переказу сімдесяти толковників". Але староєврейський текст теж богонадихнений. Цей висновок залишає питання про авторитетність переказу Ієроніма невирішеним. Можливо, св. Августин прийняв би рішучіше сторону Ієроніма, якби два святих не посварилися через питання про пристосовницькі тенденції в поведінці св. Петра.

Св. Августин дає синхронізацію священної і світської історії. Ми дізнаємося, що Еней прибув до Італії в той час, коли в Ізраїлі керував суддя Абдон, а останнє гоніння буде від антихриста, але коли це буде - невідомо.

Після прекрасного розділу, направленого проти судових тортур, св. Августин вступає в полеміку з новими академіками, що вважали все сумнівним. "Град Божий рішуче відхилює від себе такий сумнів, як безумство, бо має про доступних розумінню і розуму предметах пізнання... найбільш достовірне". Ми повинні вірити в істинність Священного писання. Далі св. Августин роз'яснює, що не може бути реальних чеснот там, де немає реальної релігії. Язичеська чеснота поганить службою "злим і нечистим демонам". Те, що було б чеснотою в християнинові, в язичнику обертається в порок. "Чому і самі чесноти, якими, мабуть, володіє він, через яких повеліває тілом і можливістю приймати або утримувати той або інший напрям, якщо він до Бога їх не відносить, швидше пороки, ніж чесноти". Тим, хто не належить до цього співтовариства (церкви), належить терпіти вічні муки. "Коли в справжньому житті подібне зіткнення відбувається, то або перемагає страждання, і смерть віднімає відчуття болю, або перемагає природа, і відчуття болю усувається одужанням, Але там і страждання залишатиметься, щоб терзати; і природа продовжуватиме своє існування, щоб відчувати страждання, і те і інше не припиниться, щоб не припинилося покарання".

Треба розрізняти два воскресіння: воскресіння душі при смерті і воскресіння тіла на останньому суді. Після розбору різних темних питань, що відносяться до тисячолітнього царювання і подальших діянь Гога і Магогу, св. Августин переходить до тексту з другого Послання до фесалонікійців: "І за се пошле їм Бог у діях помилки, так що вони віритимуть брехні. Та будуть засуджені за те, що не вірували істині, але що полюбили неправду. Деякі можуть визнати несправедливим з боку Всемогутнього, що Він спочатку вводить людей в оману, а потім карає їх за те, що вони були введені в оману; але св. Августину це представляється цілком правильним: "Судимі, вони піддадуться зваблюванню і, спокушені, засудяться. Але піддадуться зваблюванню судимі тими Божіїмі судами, таємно праведними і праведно таємними, якими не переставав Бог судити з самого початку гріха розумного стовріння". Св. Августин стверджує, що Бог розділив людей на обранців і проклятих не за їх заслуги або гріхи, а по своєму свавіллю. Всі однаково заслуговують на проклін, і тому прокляті не мають права нарікати на свою долю. Приведений вище уривок зі св. Павла показує, що, на думку св. Августина, злі люди злі тому, що вони прокляті, а не прокляті тому, що вони злі.

Після того, як тіла воскреснуть, тіла проклятих вічно горітимуть, не піддававшись руйнуванню. У цьому немає нічого неймовірного, горять же так саламандра і гора Етна. Демони, хоча і нематеріальні, можуть горіти у матеріальному вогні. Муки пекла не очисні і не будуть зменшені заступництвом святих. Оріген помилявся, вважаючи, що пекло не вічне. Єретики, а також грішні католики будуть прокляті.

Книга кінчається описом бачення, в якому погляду святого предстають Бог на небі і вічне блаженство граду Божого.

Даний вище короткий виклад змісту книги "Про град Божий" може не дати читачеві ясного уявлення про значення книги. Впливом своїм вона була зобов'язана ідеї про розділення церкви і держави, що ясно мала на увазі, що держава могла стати часткою граду Божого, лише підкоряється церкві у всіх релігійних питаннях. З тих пір, як ця ідея була сповіщена св. Августином, вони завжди була елементом учення церкви. Протягом всіх середніх століть, в період поступового зростання влади папства і на всьому протязі конфлікту між папством і Імперією, св. Августин поставляв західній церкві доктрини, що служили теоретичним виправданням її політики. Іудейська держава в легендарні часи суддів і в історичну епоху після повернення з вавілонського полонення було теократією; християнська держава повинна наслідувати йому в цьому відношенні. Немічність імператорів і більшості середньовічних монархів дала можливість церкви значною мірою запровадити в життя ідеал граду Божого. На Сході, де імператор був могутнім владикою, історичний розвиток ніколи не йшов в цьому напрямі і церква залишилася в значно більшому підпорядкуванні державі, ніж це було на Заході.