Курсовая работа: Фінансова система як детермінуючий чинник системи фінансового права

Рис. 2. Управління фінансовою системою

Фінансові органи та інституції можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінанси України та Державне казначейство і Державна контрольно-ревізійна служба. До цієї ж групи також належить Державна податкові адміністрація. Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Аудиторська палата й аудиторські фірми. Третій блок становлять фінансові інституції, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України і комерційні банки міжбанківська валютна біржа, фондові біржі; інституційні інвестори, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, фонди соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія.

Загалом фінансова система Україна, як детермінуючий чинник фінансового права, у цілому постає як:

— сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких формуються і використовуються грошові фонди;

— сукупність певних ланок фінансових відносин, які, за принципом функціонального призначення, мають особливості у створенні й використанні фондів грошових коштів;

— система форм і методів утворення, розподілу й використання фондів грошових коштів.

1.2 Напрямки трансформації фінансової системи

Формування сучасної моделі фінансової системи в умовах високо інтегрованої глобальної економіки безпосередньо пов’язане з особливостями подальшого розвитку міжнародних аспектів. В узагальненому вигляді виділяють кілька основних напрямів якісних змін, що визначили напрями трансформації фінансової системи в цілому:

1) 1970-ті роки:

— зміни у системі кредитування, обумовлені розширенням діяльності транснаціональних компаній стрімке зростання кредитного ринку, розвиток комплексу супроводжувальних кредитно-фінансових послуг;

— використання міжнародного приватного кредиту для прямого або опосередкованого фінансування дефіцитів поточних платіжних балансів;

— зростання ліквідності і мобільності міжнародних ресурсів у результаті стрімкого підвищення світових цін на нафту;

— зниження дохідності операцій з фінансовими;

— збільшення обсягів інвестицій у товарні активи.

2) 1980-ті роки:

— початок перетворень, спрямованих на лібералізацію фінансової сфери та структурні зміни в системі фінансування;

— запровадження повідомної форми вивезення капіталу замість дозвільної;

— лібералізація банківської сфери: усунення обмежень на відкриття банками окремих видів рахунків, кількість банківських відділень, здійснення окремих видів діяльності;

— відміна прямого державного контролю за умовами емісії корпоративних боргових інструментів;

— зростання ролі центральних банків, отримання ними статусу інститутів, незалежних від уряду;

— зростання обсягів ринків цінних паперів, модернізація біржової та позабіржової торгівлі, усунення обмежень щодо доступу національних емітентів до здійснення операцій на національних фондових ринках;

— запровадження нових технологій та інструментів, швидке збільшення кількості нових фінансових інструментів (деривативів).

3) 1990-ті роки — теперішній час:

— подальша концентрація фінансово-промислового капіталу, глобалізація фінансових потоків;

— розширення сфери діяльності фінансових корпорацій, стрімке зростання розмірів фінансових ринків та їх подальша інтернаціоналізація, формування нових сегментів світових фінансових ринків;

— зміни у системі регуляторних органів і посилення їх впливу на процеси у фінансово-банківській сфері;

— інтеграція країн із перехідною економікою до системи міжнародних фінансів;

— дерегулювиння фінансових ринків: усунення контролю над відсотковими ставками, скасування обмежень на переміщення капіталів, скасування заборони на суміщення окремих видів професійної діяльності на фінансових ринках;