Курсовая работа: Фінансове забезпечення соціальної сфери України

· забезпечення прожиткового мінімуму;

· боротьба з бідністю;

· захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

· обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

· створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

· запобігання соціальній деградації тощо.

Розвиток соціальної сфери має колосальне значення для кожної держави, адже воно являє собоюсукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів,розвитку масових комунікацій і нарешті зміцнення держави.

Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства — людей. Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

1.2 Джерела фінансування соціальної сфери в Україні

Державне фінансування соціальної сфери передбачає формування та реалізацію критеріїв і стандартів, які визначають та забезпечують мінімальні соціальні стандарти і гарантії. Це є можливим тільки за участю держави у напрямі забезпечення механізмів реалізації системи певних граничних соціально-економічних показників, недотримання яких означає негативний вплив соціальних чинників на розвиток економіки. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Державні соціальні гарантії, стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку, подальшого вдосконалення розробки таких програм і прогнозів, що є ціллю та завданням щодо реалізації соціальної орієнтації економіки України.

У соціальній сфері України проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави.

Світова фінансова наука і практика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери :

-плата за надані послуги;

-бюджетні асигнування;

-фінансові ресурси підприємств;

-кошти спонсорів, меценатів і благодійних організацій та фондів;

-страхування;

-кредит.

Зараз в Україні використовуються практично всі джерела, однак стрункої системи не сформовано. До складу установ і організацій, що належать до соціальної сфери, входять ті, що традиційно надавали платні послуги, тобто покриття витрат здійснювалися за рахунок накопичень населення. Це підприємства житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, громадського харчування. А також існує мережа установ, що надають платні послуги у сфері освіти( приватні школи, дитячі садки, гімназії, ліцеї, у вищих навчальних закладах поряд із бюджетними існують і так звані комерційні групи) та медицини (одночасно з державними клініками, центрами, лікарнями існують і приватні).

Державне фінансування у соціальну сферу в останні роки залишилось у межах екстенсивного розширення. Верховна Рада України 15 березня 2007 р. прийняла Закон "Про внесення змін у Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", згідно з яким було передбачено: підвищення розмірів прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати, стипендій тощо, збільшення видатків за окремими бюджетними програмами економічного та соціального спрямування. Також Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення і введення другого етапу єдиної тарифної сітки", що дало змогу збільшити середню заробітну плату 3,5 млн. працівникам бюджетної сфери. У той же час втілення другого етапу єдиної тарифної сітки в повному обсязі потребує від бюджетів всіх рівнів 8,8 млн. грн., а третього етапу - 9,6 млрд. грн. [18, с.14].

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери фінанси підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні потреби його працівників.

Функціонують відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, а також, за рахунок фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і державного бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій. Аналіз подій у сфері благодійництва в Україні протягом останніх років свідчить про суттєві позитивні кількісно-якісні зміни. Так, наприклад, протягом 2008 року благодійну грошову або матеріальну

допомогу людям або громадським організаціям надали 37% населення, що на 10% більше, ніж у 2006 році. Чимдалі зростає й відсоток громадян, які обізнані про діяльність суб’єктів благодійної діяльності – 22% респондентів у 2008 році проти 12% у 2006 р. [22]

За останні роки в Україні сформувалися основні типи благодійних організацій, які у міжнародній практиці утворюють основу сектора організованої

філантропії, а саме: приватні, корпоративні та операційні благодійні фонди, фонди громад. Більшість зних пройшли складний етап організаційного розвитку, під час якого відбувся перехід від хаотичноговпровадження різноманітних ініціатив до конкретизації сфер їхньої діяльності. Серед пріоритетних сфер їх діяльності виокремлюються соціальний захист населення (69%), охорона здоров’я (49%), осві-та і права людини (відповідно по 48%), розвиток громади та підтримка громадських ініціатив (47% та 46% відповідно). [23]

Поступово розвивається в Україні приватна благодійність завдяки акціям та кампаніям на збирання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей громадським життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні. Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий – заснування власних благодійних структур представниками

заможних верств населення, головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях – це благодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акції організацій.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування – пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Найпоширенішою є система соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90% заробітної плати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державного бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати: