Курсовая работа: Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період

— як функція відношень у політичному керівництві є засобом розширення демократії в умовах багатопартійного суспільства. Основна мета контролю – перевірка виконання правлячою партією своїх програмних установок і передвиборних платформ щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни для зростання добробуту народу;

— контроль як функція відношень у народній демократії – засіб самоврядування народу, що здійснюється самим народом і для народу;

- контроль як функція відношень в управлінні продуктивними силами і виробничими процесами або, інакше кажучи, економічний контроль доцільно розглядати як систему контрольних заходів, спрямованих на раціональне господарювання підприємств з різних форм власності в ринкових умовах.

Контроль у державному управлінні розглядається як один із важливих його елементів, за допомогою якого забезпечується своєчасність внесення коректив в управлінську діяльність, отримання інформації про реальний стан справ у сфері державного управління, виявлення порушень чинного законодавства та відхилень від установлених стандартів і правил, а також прийнятих управлінських рішень. Під час економічних, політичних і соціальних змін, що відбуваються в Україні, стає очевидною потреба у нових підходах до здійснення контролю в державному управлінні та, власне, і його призначення, він має відігравати не лише відображаючу, фіксуючу роль, а й регулятивну. Особливістю контролю є те, що він здійснюється з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень, тобто фактично після здійснення інших функцій управлінської діяльності. Точніше кажучи, контроль перевіряє і оцінює процес управлінської діяльності. Метою такої оцінки є приведення діяльності у відповідність із чинними правовими нормами та прийнятими згідно з ними управлінськими рішеннями. Як функція соціального управління контроль об’єктивно необхідний. Деякі автори розглядають контроль як систему спостержень і перевірки процеса функціонування відповідного об’єкта з метою усунення його відхилення від заданих параметрів. Він спрямовує процес управління по встановленим ідеальним моделям, коректуючи поведінку підконтрольного об’єкта. Значний інтерес до контролю викликаний тим, що на всіх рівнях державної влади спостерігається зниження виконавської дисципліни, нехтування законодавчою базою, і навіть більше - пряме порушення закону.Специфіка методу регулювання контрольних відносин полягає в тому, що з однієї сторони є тільки обов’язки, а з іншої – тільки права. На лиці імперативний метод правового регулювання. Він відображає пріоритет суб’єкта контролю як суб’єкта, що втілює державну волю в контрольних правовідносинах. Звідси і особливий спосіб формування контрольних правовідносин: вони у всіх випадках виникають по ініціативі контролюючої сторони (суб’єкта контролю) поза волею контрольованої сторони (об’єкта контролю). Оскільки контроль є методом і функцією державного управління і передбачає використання таких заходів, що у певних випадках передбачає застосування засобів державного примусу, безумовне виконання управлінських приписів тощо. Задля належного, точного, правильного здійснення контрольної функції діяльність контролюючих органів повинна бути детально регламентована діючим законодавством, що також є попередженням можливих зловживань з боку контролюючого органу. Законодавство повинно чітко визначати завдання даного виду контролю, орган, що повноважний здійснювати даний вид контролю, компетенцію даного контролюючого органу, засоби впливу на підконтрольного, чіткий перелік підстав їх застосування, стадія, на якій здійснюється контроль (попередній, поточний, послідуючий), в яких джерелах фіксуються результати контролю (якими офіційними документами оформляються).При виділенні функції контролю в літературі часто акцентується увага на здійсненні її у вигляді нагляду, протиставляючи або поєднуючи поняття «контроль» і «нагляд». Слід зауважити, то прийнятнішою вважається точка зору, відповідно до якої нагляд вважається видом контролю. Особливістю контролю як функції державного управління є те, що контролюючі мають можливість втручатися в оперативну діяльність підконтрольних, давати їм обов'язкові для виконання вказівки. Нагляд же має за мету лише виявлення та попередження правопорушень, відповідність діяльності підконтрольних об'єктів чітко встановленим правилам. Органи, що здійснюють нагляд, не мають права втручатися в оперативну діяльність або змінювати акти органів державного управління. Отже, нагляд порівняно з контролем є більш звуженим видом діяльності. Обсяг контролю за тією чи іншою сферами державного управління визначається в залежності від завдань, що їх ставить суспільство перед державою у кожній конкретній сфері. Так, за суб'єктами, що перебувають у державній власності, держава може здійснювати контроль у повному обсязі, включаючи внутрішньоорганізаційні питання та їх вирішення.Інша ситуація виникає, коли йдеться про діяльність суб'єктів, що не є державною власністю. Їх держава може контролювати лише з питань дотримання чинного фінансового та податкового законодавства, охорони довкілля тощо. Інші питання, що стосуються безпосередньо внутрішньої діяльності суб'єктів, останні вирішують самостійно, без втручання держави. Отже, межі здійснення контролю чітко окреслені правовими нормами.Мова йде про особливості державного контролю, пов'язані з правовим статусом контрольованих суб'єктів, особливостями правового стану підприємств, установ, організацій державного і недержавного секторів в економіці та інших сферах, за якими здійснюється контроль. Сфера контролю у не держаному секторі обмежена, як обмежене і державне управління, порівняно з державним сектором. Щодо питань загальнодержавного значення, які зачіпають корінні інтереси держави і суспільства в цілому, обмеження у застосуванні державного контролю не поширюються. Контроль здійснюють майже всі суб'єкти державного управління, серед них і органи виконавчої влади, оскільки їх діяльність за своїм змістом є управлінською. Кожен орган виконавчої влади, їх посадові особи у межах своїх повноважень контролюють виконання прийнятих рішень, дотримання законодавства у діяльності певної системи, окремої структурної ланки чи галузі. Такий контроль може стосуватися як внутрішніх аспектів діяльності системи, так і її зовнішніх зв'язків.

Різновидом контролю є фінансовий контроль, який є елементом фінансової діяльності держави, функцією управління фінансами. Для фінансового контролю характерні всі ознаки контролю взагалі, проте він має свої специфічні особливості. Фінансовий контроль, на відміну від інших видів контролю провадиться за тими відносинами, які пов’язані із формуванням (наприклад, за внесками обов’язкових платежів), цільовим розподілом і ефективним використанням фондів коштів. Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше проявляється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

Водночас для того щоб з потенційно можливого фінансовий контроль дійсно став таким і на практиці, завжди необхідно розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового контролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю самих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють.Перш ніж переходити до детального розгляду поняття фінансового контролю розглянемо причини його виникнення та історичний розвиток.

1.2 Фінансовий контроль як історичне явище

Зрозуміти сутність фінансового контролю в повній мірі неможливо без вивчення причин його зародження та історичного розвитку. Наявність поняття фінансового контролю та розуміння його сутності не є досягненням сучасності, він зародився досить рано із виникненням перших державних утворень та пройшов досить довгий історичний розвиток. Фінансовий контроль, як і фінанси, пройшов тривалий період свого становлення та розвитку ще в рамках докапіталистичних формацій. Окремі його елементи виявлялись в суспільних відносинах рабовласницької та феодальної формації. Відношення, що виникають у зв’язку із збиранням грошових податків, які нагадують суто підпорядковане значення в загальних економічних зв’язках натурального господарства та характеризуються свавіллям при їх встановленні, обумовлювали не менше свавілля при їх стягненні та здійсненні “фінансового контролю”. Відносини панування та підлеглості, що просякають всі соціальні верстви у рабовласницькому та феодальному суспільствах, культ “кулачного” права створювали сприятливу об’єктивну основу щодо розквіту різноманітніших “контрольних” форм діяльності збирачів державних податків. Типовим явищем щодо рабовласницької та феодальної формації було ототожнення доходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками. Лише в період Римської республіки, коли в політичному житті рішучу роль відігравав Римський сенат, публічне господарство було відділено від приватного. У час її розквіту з’явилася розвинута система фінансових відносин, головним чином по лінії державних доходів: митні податки, акцизи, фіскальні монополії. Як доходи, так і видатки були розподілені на еріріум (казна Римського манату) та фіск (казна імператора). Однак стягнення податків здійснювалось дуже невпорядкованими методами. Важливою його формою була відкупа.

Це мало своїм наслідком існування повного свавілля при стягненні податків, оскільки публікани (відкупники), здобували від держави за певну платню право збирати податки, не забували при цьому й власних інтересів. Грошові видатки держави, які здобули деякій розвиток в Римської республіці, включали до себе й окремі елементи фінансового контролю з боку Римського сенату. Однак ці елементи були досить незначними, так як навіть апарат державного управління містився в цілому не за рахунок державних коштів, а за рахунок різноманітних поборів з населення. Із занепадом Римської республіки (особливо в період Римської Імперії) ці елементи фінансового контролю зникли, так як імператори, захопивши владу, розглядали казну як свою власну та абсолютно довільно витрачали кошти. У зв’язку з появою римської імператорської найманої армії зростали податки з населення, збільшилось свавілля з боку збирачів податків. “Звідси під впливом величезного фінансового свавілля посилювався тиск, що було одним з істотних факторів, які прискорили погибель Римської імперії”.

Таким чином, розвиток фінансового контролю в рабовласницькій формації відбувався значно повільніше, ніж фінансів. Фінансове свавілля зіграло велику роль в загибелі цього засобу виробництва.

В період раннього феодалізму фінансові відносини зникли повсюди. В подальшому по мірі розвитку товарно-грошових відносин все більш значення мали грошові податки. У зв’язку з постійними війнами зростали й державні грошові видатки. Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах — центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Міста часто викуповували у феодалів право на всякого роду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судові збори тощо). Все більш широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у зв’язку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, заміною феодального ополчення найманою армією, розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. Однак в епоху феодалізму фінанси були невпорядковані. Вони не були цілісною системою грошових відносин, що регламентуються державою, які виникають у зв’язку з формуванням та використанням загальнодержавного грошового фонду. В порівнянні з існуючими елементами фінансів, фінансовий контроль був в початковому стані. Навіть в містах, де грошове господарство і фінанси були розвинуті сильно, мобілізація коштів на основі системи відкупів та примітивних розкладочних зборів відрізнялася безконтрольністю та свавіллям. Фінансовий контроль над грошовими ресурсами феодалів та монархів був повністю відсутнім в силу таких обставин. Державна казна не відрізнялась від казни голови держави, та монархи розпоряджалися грошовими ресурсами цілком безконтрольно, як власними коштами. В мобілізації державних податків переважали розкладочні податки, які породжували свавілля в їх стягненні. Податки були дуже невизначеними. Стягнення непрямих податків в формі “відкупів” також приймало характер пограбування. Сама система збору податкових платежів приймала різні форми, починаючи з покладання обов’язків збирачів ренти в сеньйорії на самих селян з солідарною відповідальністю за сплату та закінчуючи наданням відкупів окремим національностям чи містам. Звідси стає зрозумілою потреба буржуазії, що народжується, побудувати податкову систему, при якої платник залежав би не від збирача податків, а від закону. Істотним джерелом доходів в цей період був й продаж посад, встановлення всякого роду синекур тощо. Органи влади й суду аж до ХІХ в. утримувались за рахунок різних поборів з населення. Операції по державному кредиту, якими монархи широко користувалися, у банкірів, купців, лихварів також мали невпорядкований характер та здійснювались безконтрольно. Таким чином, фінанси в феодальному суспільстві розвиваються швидше, ніж фінансовий контроль.

Прийшовши до влади, буржуазія створює розгорнуту фінансову систему, відділяє державну казну від казни голови держави. Влаштовується суворо регламентована система податків та зборів, що спирається на чотири правила стягнення податків. В Англії з 1688 року в умовах буржуазної революції було встановлено, що всі податки можуть вводитися тільки не основі постанови парламенту. У Франції це ж право було закріплено в часи буржуазної революції 1789 року. Паралельно з цим законотворчі збори поступово привласнювали собі право ветування видатків. В Англії розвиток бюджетного права почався з 1689 року, коли парламент спочатку затвердив право ветувати військові видатки, а потім й право обговорення інших витрат. Цей процес закінчився в 1890 року, коли всі видатки бюджету стали об’єктом обговорення та затвердження парламентом, крім видатків на утримання короля та його двору (по цивільному листі), які встановлювались парламентом в постійної сумі. Буржуазія в епоху вільної конкуренції із ціллю контролю за фінансовою діяльністю уряду потребувала побудови бюджету на таких принципах: повноти, єдності, гласності та реальності бюджету. Отже, в умовах капіталізму виникає розширена фінансова система, одержує свій розвиток фінансовий контроль. З’являються безпосередні суб’єкти державного фінансового контролю з боку парламенту: в Англії — Головний контролер та Головний платник, у Франції та Італії — Рахункові палати тощо. Однак цей контроль по мірі зміцнення панування буржуазії все більш одержував класовий характер та втрачав свою об’єктивність. Відсування вільних представників від фінансового контролю в силу класового змісту не могло не відобразитися на ступіні дійсності цього контролю. З переходом до імперіалізму, в епоху державно-монополістичного капіталізму поширюється сфера фінансового контролю у зв’язку з розвитком державної власності, в той же час він стає все більш умовним. Останнє має місце не тільки в приватнокапіталістичних підприємствах, які безкарно переховують свої дійсні прибутки, але й в підприємствах державного сектору. У ХІХ та на початку ХХ століття всі державні підприємства знаходились на системі кошторисного фінансування, тобто включались до державного бюджету всіма своїми валовими доходами та видатками. Але на початку ХХ ст. монополістична буржуазія все більше починає протестувати проти такої системи фінансування. Це мотивувалося негативним впливом цієї системи на ініціативи підприємств, використанням кон’юнктури та прагненням виділити доходи та видатки підприємств цього сектору з державного бюджету, саме тому звільнюючи їх від контролю парламенту. Широкий розвиток ця політика одержала після першої та особливо після другої світових війн. В сучасний період фінансовий контроль спрямований на забезпечення дій економічних законів ринкових відносин, шляхом правового регулювання.[1.5]

1.3 Фінансовий контроль в економічному розумінні

Окремим об'єктом дослідження поняття «контроль» як категорії є економічний контроль, який ототожнює собою певні відносини з приводу контролю в економічному житті. Контроль за станом економіки, розвитком соціально-економічних процесів в суспільстві є важливою сферою діяльності щодо управління народним господарством. Економічний контроль – сукупність економічних відносин, які виникають у системі взаємодії та управління продуктивними силами і виробничими процесами. При цьому слід відмітити, що поняття “економічний контроль”, виходячи з багатогранності економічних відносин, не є остаточно визначеним, тому вчені й досі дискутують з цього приводу. Різновидом економічного контролю є фінансовий контроль. Фінансовий контроль здійснюється як на самому підприємстві, так і щодо підприємства з боку держави та недержавних органів контролю, реалізується за допомогою фінансових інститутів, зумовлених товарно-грошовими відносинами. На відміну від інших видів контролю фінансовий контроль - вартісний контроль. Тому він має місце у всіх сферах суспільного відтворення і супроводжує весь процес руху грошових фондів, включаючи і стадію осмислення фінансових результатів. Його призначення містить сприяння успішної реалізації фінансової політики держави, забезпечення процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів у всіх сферах та ланках народного господарства. Роль фінансового контролю при переході до ринку багаторазово зростає.

Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією з завершальних стадій управління фінансами, а з іншого, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними. Складність розуміння фінансового контролю обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так же як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності, водночас вони відбивають їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль є як би лакмусовим папером, на якому реально проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якої сфері, та закінчуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Можна сказати, що фінансовий контроль в економічному розумінні — це сукупність дій та операцій по перевірці фінансових та пов’язаних з ними питань діяльності суб’єктів господарювання і управління із застосуванням специфічних форм та методів його організації.

Для здійснення фінансового контролю утворюються особливі контрольні органи, укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами. Їх права, обов’язки та відповідальність суворо регламентовані, також і в законодавчому порядку.

Фінансовий контроль як особлива область контролю, що пов’язана з використанням вартісних категорій, має окрему сферу застосування і відповідну цільову спрямованість. Об’єктом фінансового контролю є грошові, розподільчі процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів, в тому числі у формі фондів грошових засобів, на всіх рівнях та ланках народного господарства.

Безпосереднім предметом перевірок є такі фінансові (вартісні) показники як прибуток, доход, податок на додану вартість, рентабельність, собівартість, витрати обігу, відчислення на різні цілі та фонди. Ці показники мають систематичний характер, тому контроль за їх виконанням, динамікою, тенденціями охоплює всі сторони виробничої, господарчої та комерційної діяльності об’єднань, підприємств, установ, а також механізм фінансово-кредитних взаємозв’язків.

Сферою фінансового контролю є практично всі операції, що здійснюються з використанням коштів, а в деяких випадках і без них (бартерні угоди тощо).

Контролю підлягають не тільки погано працюючи підприємства та організації, але й ті, що мають нормальні результати діяльності.

Фінансовий контроль містить перевірку: дотримання економічних законів, оптимальності пропорцій розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту та національного доходу; складання та виконання бюджету (бюджетний контроль); фінансового стану і ефективного використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів підприємств та організацій, бюджетних установ, а також податковий контроль; інші напрями.

Перед фінансовим контролем в економіці ставляться наступні завдання: сприяння збалансованості між потребою в фінансових ресурсах та розмірами грошових доходів і фондів народного господарства; забезпечення своєчасності та повноти виконання фінансових обов’язків перед державним бюджетом; виявлення внутрішньо виробничих резервів, зростання фінансових результатів, в тому числі по зниженню собівартості та підвищення рентабельності; сприяння раціональному витраченню матеріальних цінностей та грошових коштів на підприємствах, організаціях та бюджетних установах, а також правильному веденню бухгалтерського обліку та звітності; забезпечення додержання законодавства та нормативних актів, в тому числі в сфері оподаткування підприємств, які відносяться до різних організаційно-правових форм; сприяння високій результативності зовнішньоекономічної діяльності підприємств, в тому числі в сфері оподаткування підприємств, які відносяться до різних організаційно-правових форм; сприяння високої результативності зовнішньоекономічної діяльності підприємств, в тому числі по валютних операціях та інше.

Фінансовий контроль тісно пов’язаний з відповідальністю підприємств, організацій, установ а також державних і фінансово-банківських структур за виконанням фінансової дисципліни. Ця відповідальність може бути відображена як в адміністративних так і в економічних (матеріальних) мірах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні міри впливу конкретно проявляються через фінансові санкції які є тими важелями фінансового механізму, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню тощо.

Фінансовий контроль у сучасних умовах переходу до ринкових відносин в економіці скеровано на розвиток суспільного і приватного виробництва, він охоплює виробничу і невиробничу сфери, втілюється завдяки діяльності державних і недержавних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій всіх форм власності.

1.4 Фінансовий контроль як різновид фінансової діяльності

Фінансовий контроль в широкому розумінні органічно пов’язаний із фінансовою діяльністю держави, органів місцевого самоврядування, різноманітних підприємств, установ та організацій в процесі якої збираються та витрачаються кошти, що становлять національний доход країни, відбувається рух коштів від споживача до виробника тощо. Фінансовий контроль є одним із обов’язкових елементів ефективної фінансової діяльності не тільки держави, але й навіть будь-якого приватного підприємства. Фінансовий контроль є одним з видів фінансової діяльності держави щодо перевірки застосування встановлених законодавством методів контрольної діяльності, законності та раціональності дій суб’єктів господарювання в процесі утворення, розподілу й використанню грошових фондів держави. Фінансовий контроль крім того слугує важливим способом забезпечення законності та доцільності здійснюваної фінансової діяльності. Найважливішим напрямком діяльності органів державної влади є контроль за різними сферами громадського життя. Фінансовий контроль охоплює своїм впливом суспільні відносини, що виникають у сфері фінансової діяльності держави, тобто в процесі збирання, розподілу й використання певних фондів коштів. Питання про поняття фінансового контролю, його сутності й формах залишається дискусійним в економічній і юридичній літературі. Звертаючи увагу на взаємозумовленість фінансового контролю й фінансової діяльності, Е. А. Вознесенський правильно вказує на розширення зовнішніх меж контрольної активності органів фінансового контролю. Висновок про поширення фінансового контролю не тільки на фінансові, але й на певний комплекс господарських відносин, єправильним, відповідним реальній дійсності. Для підтвердження цього висновку досить послатися на акти ревізії, перевірок господарсько-фінансової діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта. Однак визнання даного положення навряд чи дає підстави для перейменування фінансового контролю у фінансово-господарський.[1.10]

1.5 Фінансовий контроль як метод управління фінансами

Фiнансовий контроль є однiєю iз завершальних стадiй управлiння фінансами і водночас вiн є необхiдною умовою ефективностi управлiння фiнансовими вiдносинами в цiлому. Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що проявляється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним. Водночас для того, щоб з потенційно можливого фінансовий контроль став реальним і на практиці, необхідно розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового контролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю самих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють. Ці органи використовують його як метод управління фінансами. Система управління фінансами в сучасній ринковій економіці являє собою взаємопов'язаний комплекс заходів, інструментів, а також фінансових інститутів, що забезпечують стабільне й ефективне функціонування фінансової системи в цілому і її окремих ланках, що сприяють розвитку реального сектора економіки й рішення назрілих. Управління - це сукупність прийомів і методів цілеспрямованого впливу на об'єкт для досягнення певного результату. Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють керування фінансами, називаються фінансовим апаратом. У керуванні фінансами виділяють кілька функціональних елементів: планування; керування; контроль. 1) планування. У ході планування господарюючий суб'єкт, всебічно оцінює свої фінансові можливості, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямку найбільш ефективного їхнього використання. Управління в процесі планування приймається на основі аналізу фінансової інформації; 2) управління може бути стратегічним (загальним) і оперативним Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових резервів через прогнозування на перспективу, встановлення обсягу фінансових ресурсів і реалізації цільових програм. Оперативне управління. Це комплекс заходів, розроблених на основі оперативного аналізу складної фінансової ситуації щопереслідують ціль одержання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілу засобів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами, з метою ліквідації «вузьких» місць, і рішення виникаючих завдань; 3) контроль дозволяє зіставити фактичні результати від використання фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи ефективного розвитку.