Курсовая работа: Фондовий ринок
Розрізняють брокерів, які працюють у офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах. Такий поділ залишається і сьогоднішнього часу в тих випадках, коли торги на фондових біржах проводяться в торговому залі. Більш детально про це мова йде в розділі, де розглядаються способи торгівлі на відомих фондових біржах.
Ділери являють собою посередників діяльність яких полягає в наданні послуг щодо здійснення на постійній основі придбання та продажу певних цінних паперів від свого імені та за власний рахунок. Джерелом доходу ділера є різниця між ціною продажу певного цінного паперу та ціною його придбання ділер у будь-який свій робочій час повинен бути готовий до того, що до нього можуть звернутися з пропозицією придбати в нього або продати йому цінні папери, якими він торгує, і він не має права відмовити, якщо особи, що звернулися, згодні з цінами, встановленими ділером. В комісії з цінних паперів в більшості випадків видають ліцензію на здійснення цього виду посередницької діяльності за умови, щоб в ділера на банківських рахунках знаходиться певна сума коштів і він є учасником спеціальних страхових фондів, що діють на ринку цінних паперів.
Інститути-регулятори. Цим терміном називають саморегулівні організації, основною функцією яких є впорядкування відносин з цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найбільш важливими інститутами-регуляторами є фондові біржі, асоціації брокерів та ділерів з цінних паперів, інші добровільні організації, які об’єднують професійних учасників ринку цінних паперів.
Правові норми, які встановлюють інститути-регулятори на ринку цінних паперів, звичайно закріплюються у їх статутах, положеннях, правилах та інших документах. За допомогою вказаних документів вони визначають механізм взаємодії учасників в рамках конкретної само регульованої організацій, встановлюють процедури допуску та виходу з інституту-регулятора.
1.3. Державні органи регулювання
Під спеціальними держаними органами регулювання ринків цінних паперів звичайно розуміють органи виконавчої влади, які забезпечують виконання відповідних законодавчих актів, здійснюють врегулювання ринкових відносин з цінними паперами, контролюють поведінку індивідуальних та інституційних учасників на ринку, а також здійснюють заходи які спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інтересів.
Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів це такі учасник які виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. Наприклад, депозитарії цінних паперів.
Депозитарій цінних паперів – це інфраструктурні інститути, які спеціалізуються, головним чином, на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів). Термін «зберігання» має однакове значення як для тих випадків, коли мова йде про матеріальні цінні папери, так і доля тих, коли говорять дематиріалізовані цінні папери.
Послуги що до відповідального збереження, обліку цінних паперів, а також обліку прав власності на цінні папери що підлягають збереження та обліку можуть здійснюватись в Україні комерційними банками та торговцями цінними паперами, які одержали дозвіл комісії з цінних паперів на проведення депозитарної діяльності як зберігачі цінних паперів.
Агентами по трансферту звичайно розуміють інфраструктурні інститути, які виконують функції «нагляду» за процесами переходу права власності на випущені цінні папери. Основними споживачами послуг агентів по трансферту є емітенти, які випускають іменні цінні папери, а також інвестори які їх купують та продають. У процесі обігу цінні папери переходять з власності одних інвесторів у власність інших. Усі зміни у праві власності агент по трансферту відображає у книзі реєстрації іменних цінних паперів.
Під реєстраторами звичайно розуміють інфраструктурні інститути, які наглядають за тим, щоб в обігу знаходилась постійна кількість цінних паперів, які випущенні конкретним ін тентом, щоб при переході права власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери забиралися, а нові видавалися, і при цьому щоб кількість цінних паперів, які забрали, відповідала кількості знову виданих.
З іншої сторони, реєстратори, як правило, здійснюють контроль за тим, щоб емітенти на випускали в обіг більшої кількості цінних паперів, ніж та, що вказана в реєстраційних документах. Особливо це стосується випадків «сезонних» випусків акцій.
Інфраструктурні функції агентів по трансферту та реєстраторів частот виконують банки, але вони також можуть виконуватись іншими інститутами, які спеціалізуються на наданні такого виду послуг.
Продавці ринкової інформації – це інфраструктурні інститути, які спеціалізуються на наданні послуг по обробці та поширенню ринкової інформації про види цінних паперів, які знаходяться в обігу, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на ринку цінних паперів, звітів емітентів і тому подібне.
У цілому дану категорію інфраструктурних учасників представляють два типа інститутів: ті, що спеціалізуються на наданні поточної інформації про ринок цінних паперів, і ті, що продають на згаданому ринку аналітичну інформацію. Однак бувають випадки, коли такий розподіл є умовним.
Власником цінних паперів є юридичні та/або фізичні особи, яким певні цінні папери належать на праві власності. У юридичному контексті право власності складається із трьох прав – права володіння, права користування і права на розпорядження. Два перших є відокремлюваними складовими частинами права власності, останнє – невідокремлюваним, тобто переуступка або відчуження його іншій особі 9фізичній чи юридичній) означає й перехід самого права власності до останньої. Таким чином, ціні папери можуть надаватися іншим особам у володіння або користування, але не в розпорядження. При передачі їх у володіння та/або користування право власності залишається за власником, тобто за особою, якій вказані цінні папери належать на праві власності. Власник цінних паперів завжди є принципалом по відношенню до інших паперів, які належать йому. Власник завжди є принципалом, агент завжди виступає як не принципал, а як особа, що діє на підставі угоди з принципалом в межах та на умовах, визначених такою угодою. Разом з тим, дії агента, які не порушують зазначених меж, є зобов’язувальними для принципала. Наприклад, якщо принципал надав агенту право на управління цінними паперами, то це означає, що останній може володіти, користуватися і навіть відчужувати вказані цінні папери. Зовні сукупність цих прав схожа на право власності, але зважаючи на те, що всі вони є такими, що здійснюються в межах, встановлених угодою між принципалом та агентом, вони не є правом власності. Тобто, якщо агент певним чином переуступає третій особі право на володіння або користування цінними паперами, які були наданні агенту в управління, то власником цих цінних паперів все одно залишається принципал. У випадку ж, коли агент відчужує третій особі надані принципалом в управління цінні папери з додержанням меж, встановлених між принципалом та агентом, то право власності на ці цінні папери переходить до третьої особи, але не від агента, а від принципала, в інтересах якого діяв агент. Таким чином, право власності, може переходити від одного принципала до іншого. Воно не може переходити від агента до агента або від агента до принципала, або від принципала до агента.
1.4. Номінальні держателі цінних паперів
Номінальними держателями цінних паперів вважаються особи, які володіють та/або користуються цінними паперами, що належать на праві власності іншій особі. У контексті відносин принципал – агент, номінальні держателі завжди є агентами. Зазначений термін використовується здебільшого і випадках, коли йдеться про іменні цінні папери, оскільки в саме таких випадках здійснюється облік права власності на цінні папери. Наприклад, при випуску іменних цінних паперів акціонерне товариство (або за його дорученням реєстратор) веде книгу обліку власників іменних акцій. До зазначеної книги заносяться відомості про осіб, яким належать акції цього акціонерного товариства. Інколи власники цінних паперів з певних причин не бажають реєструватися в книзі і надають належні їм акції агенту, який і буде зареєстрований у книзі як номінальний держатель. Законодавство ряду зарубіжних країн, наприклад Великобританії, надає право акціонерному товариству надсилати запити акціонерам, які зареєстровані в них у книгах, з тим, щоб з’ясувати, чи є акціонер вкладником чи номінальним держателем акцій. Акціонерні товариства також в праві вимагати, щоб номінальні держателі повідомили імена власників. Відмова від виконання такого запиту може спричинити скасування відповідних акцій, тобто призвести до виконання відносин між акціонерним товариством і акціонером такими, що не є взаємо зобов’язувальними.
Механізм на українських фондових біржах є аналогічним тому, який застосовується в багатьох зарубіжних країнах у процесі біржової торгівлі. Він складається з таких елементів: одержання брокерською конторою наказу від клієнта, передавання його своєму біржовому брокеру, виконання та повідомлення брокерською конторою клієнта про результати.
Взаємини між клієнтом і брокерською конторою оформлюються письмовим договором на обслуговування на біржі. Брокерська контора після перевірки документів клієнтів та встановлення наявності в них цінних паперів та грошових коштів відкриває в кліринговій установі та депозитарії відповідні рахунки своїх клієнтів.
Як на фондових біржах світу, так і в практиці українських біржових операцій у разі угод із цінними паперами допускається виконання таких операцій:
1) з готівкою (касових операцій);
2) строкових;
3) з премією;
4) з опціоном.
Операції з готівкою означають, що оплата куплених цінних паперів проводиться негайно або, через технічні причини, в установлені біржею мінімальні строки (наприклад, за облігаціями - на наступний день, а за акціями - на п’ятий робочий день) за курсом дня здійснення угоди.
Сутність строкових операцій полягає в тому, що кінцевий грошовий розрахунок за угодою, що здійснюється на біржі в день Х, проводиться в день Y, визначений клієнтом (зазвичай до місяця). Це означає, що покупцю в день Х не потрібні гроші, а продавцю - цінні папери. Строкові контракти належать до похідних фінансових інструментів (деривативів). Саме вони краще за інші відповідають інтересам тих, хто професійно грає на біржі цінних паперів. Для того щоб унеможливити масову спекуляцію, на фондових біржах строкові угоди дозволяється проводити тільки з цінними паперами окремих компаній і в кількості, не меншій установленого мінімуму.
Операції з премією та опціоном побудовані за принципом термінових операцій, однак дають можливість відмовитися від своїх зобов’язань за сплати клієнту раніше обумовленої суми (премії або опціону). Ці операції відрізняються одна від одної, у першу чергу, тривалістю відстрочення кінцевих розрахунків. У першому випадку воно дається на строк від 1 до 3 місяців, а в другому - від 1 до 9 місяців.
Висновки до розділу 1
Зміст цього розділу полягає в тому, що фондовий ринок – особлива сфера економічних відносин, яка має свою певну структуру, тому його вивчення передбачає врахування цих особливостей і структури. Фондовий ринок підрозділяється на первинний і вторинний. Первинний – це ринок, призначений для сприяння новому випуску цінних паперів і їх первинного розміщення. Вторинний ринок – це такий, на якому відбувається обертання раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів. Фондовий ринок за своєю структурою складається з наступних компонентів: суб’єктів ринку, власне ринку (біржовий та позабіржовий фондові ринки). В структуру фондового ринку входять також органи державного регулювання та нагляду, такі як Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк, Міністерство фінансів тощо.
До інфраструктури фондового ринку відносяться законодавче та інформаційне забезпечення, депозитарна, розрахунково-клірингова мережа. Всі вони спрямовують свою діяльність на функціонування фондового ринку, виконання їм функцій інвесторів та фінансових механізмів обслуговування ринкової економіки.
Поширені різні моделі фондового ринку, які відрізняються статусом фінансових посередників, а саме банківського чи небанківського характеру. Крім того, існують певні класифікації фондового ринку. У якості критерію може бути взятий регіональний, за видами цінних паперів, по емітентам, по строкам, по видам угод тощо.