Курсовая работа: Форма держави

Кожна з моделей має як позитивні, так і негативні сторони, і це є об'єктивним. На відносно широку розповсюдженість ітеративної форми держави вказують і зарубіжні автори, підкреслюючи, що федералізм розповсюдився по території п'яти континентів», охоплюючи, наприклад, такі країни, як країни Північної і Південної Америки; Канаду як «найбільш децентралізовану федерацію», Німеччину в Європі; Північну Африку, як єдину на Африканському континенті та ін.

Складність, важливість і відносно широка розповсюдженість федерації як форми державного устрою викликає постійний інтерес в усьому світі. Не випадково тому, що питанням федерації у спеціальній вітчизняній і зарубіжній літературі приділяється дедалі більше уваги. Про це свідчить ряд видань, присвячених різним аспектам, даної проблематики.

Коло питань, присвячених федералізму, досить широке і різнобічне. Це, зо¬рема, питання сутності, змісту і призначення федералізму, його функцій, місця і ролі в житті суспільства і держави. Це питання, що стосується характеру . взаємовідносин центра і суб'єктів федерації, діяльності судових органів в умовах федералізму, активності політичних партій, різних громадських організацій і ЗМІ. Важливими є питання, присвячені самій проблемі федералізму, встановленню основних форм його прояву, виявленню загальних і специфічних рис, його ролі і призначенню.

Досить часто вчені дискутують з приводу того, чи можна говорити про феде­ралізм як такий, чи тільки про його окремі прояви: американський, російський, югославський тощо. Конкретної відповіді на це запитання не існує. Представники одного напряму загострюють увагу тільки на загальному положенні федералізму, інші - навпаки на «особливому» уявленні про федералізм в тій чи іншій країні. ,

Правильною, на наш погляд, є та точка зору, згідно з якою пропонується дослідження в рамках порівняльного аналізу правових систем Росії та США з обов'язковим розглядом загального поняття федералізму. Тобто слід використову­вати загальне й особливе, що надасть можливість всебічного уявлення про певні категорії та поняття.

Крім того, досить важливо в методологічному плані розуміння того, що-порівняльний аналіз окремих сторін, аспектів розвитку окремих федерацій He-"; обхідно передбачає аналіз процесу їх виникнення і розвитку⁹ .

При виникненні питання про визначення федерації можливо і необхідно вражати ті визначення цього поняття, що вже існують у сучасній правовій науці аналіз специфічних рис та ознак цієї категорії.

Деякі вчені вважають, що федерація - це єдина держава, що складається з декількох державних утворень, які об'єдналися для вирішення центральною вла­дою загальних для всіх членів федерації завдань.

Також можна розглянути дефініцію, згідно з якою «федералізм - це така форма організації уряду, яка намагається примирити регіональне різноманіття з певним рівнем колективної єдності і роблять це таким чином, що регіональні уряди відіграють цілком конкретну роль»". Або визначення, згідно з яким федерація; розглядається як такий «устрій політичної системи держави, де суверенна воля і народу дістає своє втілення в конституційному чи договірному створенні єдиної держави, де гармонічно поєднуються інтереси всієї федеративної держави, її і суб'єктів і громадян цієї держави». -

Другий шлях вирішення питання про визначення поняття федерації за допо­могою вирізнення й аналізу її специфічних ознак та рис є більш продуктивним. Насамперед тому, що він допомагає уникнути тієї плутанини, яка створюється вже тому, що є досить різноманітним саме тлумачення «федерація». Внаслідок цього деякі західні теоретики пропонують взагалі відмовитися від загальних визначень федерації і підходити до її ідентифікації за допомогою більш чітких і визначених критеріїв.

Визначення федерації шляхом вирізнення й аналізу її ознак і рис, певна річ, може мати і свої недоліки. Деякі з них полягають у тому, що при такому підході,

Що ж є типовим для федератизму як такого, що відрізняє його від інших форм державного устрою - від конфедерації і унітаризму? Насамперед те, що будь-яка федеративна система, незалежно від її специфічних рис та особливостей, висту­пає як єдина союзна держава, що складається з двох чи більше відносно самостійних держав і державних утворень, кожна з яких, як суб'єкт федерації, має власний адміністративно-територіальний поділ¹³ .

Поряд з федеративними, має власні вищі органи державної й управління, судові, правоохоронні та інші органи. Має свою конституцію і чинне законодавст­во, може мати свої військові формування і громадянство.

Основоположними принципами утворення і функціонування федеративної системи слід вважати такі: а) вільний вияв волі об'єднання держав чи державних

Всі суб’єкти федерації є державними утвореннями, тобто вони наділені установчою владою – можуть приймати власні конституції, які повинні відповідати основним федеративним законам. Пріорітет у сфері законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності завжди залишається за федераціями.

Конфедерація – це міждержавне об’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.

Конфедерація часто розглядається як проміжків етап на шляху держав до утворення федерації. У наш час конфедерацією у формально-юридичному зна­ченні вважається Швейцарія, хоча фактично вона являє собою федерацію. Озна­ки конфедерації є і СНД. Як конфедерація іноді розглядається і Євросоюз.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі конфедерація як форма дер­жавного устрою не завжди сприймається однозначно. Традиційно дискусії виникають не тільки з приводу її ознак та відмінностей, а й здебільшого, з приводу її формально-юридичної природи і характеру. Одні правознавці сприймають конфе­дерацію виключно як форму державного устрою, інші - як міжнародно-правове об'єднання, як суб'єкт міжнародного права.

Порівнюючи конфедерацію з федерацією, ще на початку XX ст. Ф. Кістяківський намагався відповісти на запитання - чим відрізняється союзна держава (федерація) від союзу держав (конфедерації)?

Відповідаючи на нього, автор виходив з таких посилань¹⁹ : по-перше, з того, що конфедерація заснована «на міжнародних зобов'язаннях об'єднаних держав, які випливають з договору», федерація - «на об'єктивному праві, встановленому шляхом загальної угоди, закону чи звичаю»; по-друге, держави, які входять до складу конфедерації, зберігають суверенітет, водночас як члени федерації втрача­ють суверенітет і підкоряються суверенній владі «складного цілого, яке вони ут­ворюють»; по-третє, федерація є держава, «юридичне уособлення публічного права», тоді як конфедерація - суб'єкт права «лише в міжнародному житті, але не має публічних прав влади»²⁰ ; по-четверте, за членами конфедерації визнається право виходу із союзу, тоді як у суб'єктів федерації таке право відсутнє. Члени федерації, пояснює автор, «не можуть актом своєї однорідної волі припинити свій зв'язок з цілим». Відокремлення їх розглядається юридичне як акт бунту чи по­встання проти федеральної влади і може спричинити для них репресії, окрім тих, якими супроводжується війна»²¹ .

Таких поглядів на конфедерацію як на виключно міжнародно-правове об'єднання притримувалися, крім Ф. Кістяківського, й деякі інші автори і це мож­на зрозуміти, враховуючи наявність у конфедерації як ознак союзної держави, так і рис союзу держав. Це слід взяти до уваги, оскільки конфедерація визначається як «об'єднання незалежних суверенних держав, утворене на основі договору чи пакту для досягнення визначених, специфічних цілей».

Особливо при цьому підкреслюється «незалежність» і «суверенність» дер­жав - складових частин членів конфедерації. Проте, слід зазначити, що в умовах федерації її складові частини, суб'єкти федерації також не можна розглядати як звичайні адміністративно-територіальні одиниці. У відносинах між собою і з фе­деральним центром кожний з них на відповідній території у певній сфері життєдіяльності також незамінне виступає як суверенне державне утворення.

Отже, в умовах конфедерації її суб'єкти зберігають повний суверенітет, або майже повний, маючи на увазі передачу частини своїх повноважень у сфері пред­мета договору новому союзному утворенню.-Водночас у суб'єктів федерації зберігається обмежений чи досить обмежений суверенітет.

У цьому проявляється подібність чи відмінність між федерацією і конфеде­рацією: подібність - у принциповій наявності в них суб'єктів суверенітету, відмінність - у ступені чи рівні суверенітету.

Перше зближує федерацію як форму державного устрою і конфедерацію, дру­ге відокремлює їх одне від одного, вимагає розглядати конфедерацію не як просто т.п. союзної держави, а як деякий перманентний союз держав.

Подібність федерації як форми державного устрою з конфедерацією дістає ви­явлення і в інших відносинах.

У зарубіжних джерелах цілком виправдано вказується, наприклад, на те, що в основу утворення і функціонування федерації і конфедерації покладені деякі за­гальні принципи. Зокрема, принцип поєднання волі суб'єктів федерації і конфе­дерації з волею цілого, яке вони утворюють - з одного боку, і принцип автономії, суб'єктів федерації і конфедерації - з іншого.

Оскільки конфедерація в багатьох випадках розглядається як «відображення (вираження федералізму)», у зв'язку з цим відмічається західними експертами у сфері державного устрою, і оскільки конфедералізм відображає загальність дея­ких принципів федералізму, таких, наприклад, як принцип поєднання волі й авто­номії, то можна обговорювати не тільки і навіть не стільки відмінність федерації і конфедерації, скільки їх спільність і подібність. З тією, однак, різницею, що в умовах федерації основний акцент робиться на принципі узгодження волі, тоді як в умовах конфедерації - на принципі автономії. Останнє можна пояснити, оскільки конфедерація завжди передбачає набагато більшу самостійність своїх складових частин - суб'єктів, їх більш широку автономію, ніж федерація.

На спільність принципів побудови і функціонування федерації та конфеде­рації вказується і в інших джерелах.