Курсовая работа: Форми і методи контролю знань учнів з біології
- творчі завдання ТРИЗ, що складають перевірочної роботи, можуть бути різними по складності: це дозволить учителеві перевірити, наскільки повно учні засвоїли досліджувані знання, а якщо хтось не справився з завданням цілком, те чи володіє він необхідним мінімумом знань по цій темі або на якому рівні він засвоїв матеріал теми;
- задачі також можуть містити в собі питання підвищеної складності, необов'язкові для виконання, але за їхнє рішення учні одержують додаткову гарну оцінку, а вчитель - можливість виявити знання й уміння учнів, що не входять в обов'язкові вимоги програми;
- до складу перевірочної роботи входять не тільки ТРИЗ, але і якісні, потребуючі, наприклад, графічного опису процесів або аналізу біологічних явищ у конкретній ситуації.
5. Лабораторна робота Нею може стати лабораторна робота, подібна до даних у підручнику до досліджуваної теми або якийсь експеримент, зв'язаний з відтворенням конкретних ситуацій, що відповідають науковим фактам і біологічним явищам. Лабораторна робота - досить незвичайна форма контролю, вона жадає від учнів не тільки наявності знань, але ще й умінь застосовувати ці знання в нових ситуаціях, кмітливості. Лабораторна робота активізує пізнавальну діяльність учнів, тому що від роботи з ручкою і зошитом хлопці переходять до роботи з реальними предметами. Тоді і завдання виконуються легше й охочіше. Особливо це помітно в середніх класах. Тому що лабораторна робота може перевірити обмежене коло діяльності, її доцільно комбінувати з такими формами контролю, як біологічний диктант або тест. Така комбінація може досить повно охопити знання й уміння учнів при мінімальних витратах часу, а також зняти при цьому труднощі довгих письмових висловлень.
6. Усний залік по темі. Це одна з основних форм контролю в старших класах. Його достоїнство полягає в тім, що він припускає комплексну перевірку всіх знань і умінь учнів. Учень може вирішувати задачі, потім робити лабораторну роботу, а потім розмовляти з учителем. Усна бесіда з учителем, що дозволяє проконтролювати сформованість біологічного світогляду, пробіли в знаннях, розглянути незрозумілі місця в курсі, відрізняє залік від інших форм контролю. Це найбільш індивідуалізована форма. Учитель вирішує, ґрунтуючись на результатах минулих або проміжних контрольних заходів, які знання й уміння доцільно перевіряти в якого учня: усім даються індивідуальні завдання. Залік вимагає великої кількості часу, і тому багато учителів воліють звільняти від нього частина встигаючих учнів.
Порядок проведення заліку може бути різний. В основному це порозумівається прагненням вчителів укластися у відведений для контролю урок або два т.к. заліки є найбільш тривалою формою контролю, то в практиці вчителів спостерігається проведення заліку за допомогою асистентів, найбільш встигаючих учнів класу або випускників, а також за допомогою магнітофона, коли частина учнів відповідає, наговорюючи на магнітофон. Вважаємо, що залік цінний тим, що це єдина форма контролю, де відбувається безпосередня перевірка знань і умінь учнів учителем, йде об'єктивне оцінювання результатів у сполученні з індивідуальним підходом до кожного учня. Тому, на мою думку, залік треба проводити в його традиційній формі, як бесіда вчителя й учня. Однак, незважаючи на різні методи проведення залікових заходів, у методичній літературі склалися деякі принципи підготовки і проведення заліку по темі:
1. на залік приділяється не більш 2 уроків;
2. підготовка до заліку ведеться завчасно, учитель уже на початку вивчення теми повідомляє дату проведення заліку і перелік теоретичних питань, що ввійдуть у квитки;
3. теоретичних питань повинне бути не більш 20;
4. приймаючи в увагу складність такої форми контролю рекомендується проведення заліків тільки в старших, 10-11 класах.
5. Також дисциплінує учнів наявність спеціальних залікових книжок.
Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів
Для ефективного контролю успішності учнів важливо не тільки виявити те, що знають і вміють учні, але й об’єктивно оцінити їх знання та вміння. Оцінка – кількісний показник якості результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Оцінка передбачає співставлення того, що учні засвоюють, з тим, що вони повинні засвоїти відповідно до вимог навчальної програми. Основними компонентами оцінки є встановлення фактичного рівня знань, співвідношення виявлених знань з еталонними, оформлення результату навчальної діяльності учнів у вигляді оцінки-балу. Отже, оцінка – це не тільки результат перевірки знань учнів (виставлення балу), але й процес виявлення цього результату. Вона може бути виражена у формі: якісної словесної характеристики (“правильно”, “неправильно”, “погано”, “добре”, “досконало” та ін.), числового балу (12-бальна система). Оцінка опосередковано характеризує розвиток учня, його здібності, ставлення до навчання. Оцінка є важливим засобом стимулювання учнів до навчання тоді, коли вона сприймається як нагорода за наполегливу та сумлінну працю. Оцінка може впливати на учнів і негативно. Це має місце тоді, коли вона неправильно вмотивована, супроводжується образливими зауваженнями, байдужістю вчителя до учня, до результатів його роботи.
Єдині вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок формулюються у вигляді критеріїв і норм. Критерій – міра оцінки, показник, на основі якого визначається рівень оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Відповідно до критеріїв визначають норми оцінок. Норма – конкретна вимога, яка регулює виставлення оцінки - балу з навчального предмета за усну відповідь чи письмову роботу. Наприклад, якщо основним критерієм оцінки письмової роботи є точність виконання, яка характеризується кількістю помилок, то нормою для балу “10” є повна відсутність помилок. Норми відображають найбільш типові випадки і ситуації під час перевірки й оцінки знань. Вони мають місце у навчальних програмах з усіх предметів.
Основними критеріями оцінки знань є: глибина, повнота, міцність, оперативність, якість, гнучкість, систематичність.
Глибина – критерій оцінки, під яким розуміють кількість усвідомлених учнем істотних зв’язків і відношень у знаннях.
Повнота – критерій оцінки, який визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об’єкт.
Міцність – критерій оцінки, що передбачає збереження в пам’яті вивченого матеріалу, безпомилковість його відтворення.
Оперативність – критерій оцінки, що передбачає вміння учня використовувати знання у стандартних однотипних умовах.
Якість – критерій оцінки, під яким розуміють повноту, міцність, глибину, оперативність знань тощо.
Гнучкість – критерій оцінки, що передбачає вміння учня використовувати знання в змінних, варіативних умовах.
Систематичність – критерій оцінки, що передбачає засвоєння навчального матеріалу в його логічний послідовності та наступності.
Названі критерії забезпечують можливість визначити рівні знань учнів. Виділяють такі рівні: репродуктивний (знання сприйняті, зафіксовані в пам’яті і можуть бути відтворені); реконструктивний (знання застосовуються в стандартних або варіативних умовах); творчий (знання продуктивно застосовуються в змінених, нестандартних ситуаціях).
Реформування загальної середньої освіти передбачає зміни у підходах до оцінювання не тільки знань, але й навчальних досягнень учнів.
Навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, але й сформувати комплекс компетенції.
Основними компетенціями, які потребує сучасне життя, є політичні і соціальні, ті, що пов’язані з володінням усною і писемною рідною та іншими мовами, ті, що пов’язані з потребою добувати, аналізувати та застосовувати інформацію, володіти інформаційними технологіями, постійно навчатися як у професійному, так і в особистому та суспільному плані.
З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень та об’єктивного їх оцінювання введено 12-бальну шкалу оцінювання, яка побудована з урахуванням рівня особистих досягнень учня.
Критерії оцінювання при цьому не поділяють на позитивні й негативні.
Серед загальних критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти виділяють: