Курсовая работа: Формування пізнавальних інтересів підлітків

1) Уточнити значення поняття «пізнавальні вміння» як компонент змісту шкільної освіти;

2) Узагальнити педагогічний досвід даної теми;

3) Продумати ефективні способи формування пізнавального інтересу;

4) Визначити рівень розвитку пізнавальних здібностей підлітків до вивчення історії;

Розділ І. Теоретичні основи процесу формування пізнавальних інтересів на уроці

1.1 Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів

Розбудова національної системи освіти активізувала педагогічні пошуки, зокрема пошуки оптимальної організації навчально-виховного процесу, який поєднує практичні дії й аналітичний процес: планування, педагогічний аналіз, коригування, збір інформації, аналітичне оцінювання інформації, контроль, стимулювання. Наукова теорія управління школою та навчально-виховним процесом практично почала розвиватися в останні 20 - 25 років. Але й досі немає єдиного погляду на зміст таких понять, як управління, керування, функції, методи впливу.

Управління педагогічним процесом — це впорядковані системи, спрямовані на керування групою, колективом; це складний, багатофакторний, цілеспрямований процес дії методів управління на керований об'єкт, варіативність та добір методичних прийомів, технічних засобів навчання, відповідні технології, координація та взаємодія.Мистецтво управління полягає в здатності виконувати завдання системно, комплексно, з урахуванням усіх обставин. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, формий методи

Тому до основних професійних

функцій учителя як керівника навчального процесу належать:

- конструктивно-організаторська - спрямована на організацію педагогічного процесу й забезпечення його ефективності; - розвивальна (навчальна й виховна) - об'єднує інформаційну і гностичну функції, є провідною в діяльності педагога;

- самоосвіти - забезпечує неперервне підвищення кваліфікації вчителя завдяки поновленню знань і вмінь

Готуючи майбутніх спеціалістів до роботи в нових умовах, ми велику увагу приділяємо формуванню їхніх практичних умінь і навичок до управління навчальним процесом у сучасній школі. Під цим поняттям ми розуміємо процес змін в об'єктивних (зміст, організація, методи навчання) і суб'єктивних (зміст і структура розумової діяльності) умовах навчання в бік підвищення їх організованості. У системі навчання об'єктивні умови розглядаємо як підсистему, що керує, а суб'єктивні -як керовану підсистему. У ролі керованого виступає пізнавальна діяльність учнів, перетворення якої в потрібному напрямі є головною метою навчально-виховного процесу; що визначає способи і прийоми керування (Г. Кондратенко, Г. Конфедератов, М. Семикіна, В. Чепелєв, М. Розенберг та ін.).

Увесь цикл керування навчанням можна розділити на такі етапи:

1) попереднє керування: визначення мети, планування, конкретизація завдань, прогнозування;

2)оперативно-коригуюче керування, підбір матеріальної бази, інструктаж, регулювання роботи вчителів, внесення коректив у навчальний процес:

3)кінцевий: контрольний зріз знань і умінь учнів, аналіз одержаних даних, внесення коректив з оптимізації процесу викладання в навчальний процес у цілому.

Учитель керує діяльністю учнів на кожному уроці, формуючи в них прийоми розумової діяльності, вміння аналізувати, встановлювати взаємні й причинно-наслідкові зв'язки, порівнювати, узагальнювати, систематизувати здобуті знання, робити висновки. Перебудовуючи зміст навчального матеріалу, вчитель задає напрям розвитку розумової діяльності учнів і водночас коригує хід пізнання. В даному разі ми говоримо про керування навчанням методом викладання матеріалу.

Унесення нових елементів у структуру розумової діяльності учнів, її збагачення відбувається з урахуванням підготовки школярів до пошукової діяльності, до способів розв'язання проблем. Цей процес є не лише наслідком, а й засобом керування.

Організацію діяльності учнів і керування розв'язанням окремої теми ми називаємо тактикою диференційованого навчання, а послідовність "фрагментів" навчальної програми - стратегією. В інформаційному плані керування суголосне змісту уроку, його зв'язкам з іншими уроками, в структурному - побудові навчального матеріалу уроку, диференційованого навчання.

Для підвищення ефективності навчальної діяльності , школярів треба продумувати форми уроку, які забезпечували б високу пізнавальну активність у учнів, а в першу чергу - чітко сформулювати його мету, створити умови, за яких теорія поєднувалася б із практикою (експеримент, лабораторна робота, робота на навчально-дослідній ділянці).

За традиційної організації навчального процесу на уроці переважає інформаційна діяльність учителя, а школяр відведено роль пасивних слухачів. Тому неабиякого значення надається такій організації навчальної діяльності, спрямовувала б учнів на самостійне здобуття знань (самостійна робота з науково-популярною літературою, натуральними об'єктами, підручниками, екранними посібниками тощо).

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

1. Правильна організація керування пізнавальною діяльністю школярів за диференційованого навчання активізує її.

2. Стратегія навчання створює змістову основу для оптимальної побудови тактики диференційованого навчай веде до якісних перетворень у формуванні узагальнень розв'язання завдань.

3.Керування кожним уроком або системою уроків здійснюється за допомогою певної тактики, що привод до прийняття й розв'язання проблем, задач, передбачених стратегією навчання. Розвивається внутрішня мотивація навчання.

4.Керування пізнавальною діяльністю учнів за диференційованого навчання здійснюється внесенням в її структуру нових способів поряд зі знаннями як інструментом пізнання.

5.Спосіб розв'язання завдань формується успішні якщо він є предметом і об'єктом пошукової (продуктивної діяльності).

Отож, важливим чинником формування пізнавального інтересу учнів виступає особистість вчителя, який організовує пізнавальну діяльність школярів, рівень його педагогічної майстерності. Зацікавленість вчителя, емоційність виклад, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів, його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу. Вчитель має не тільки створювати умови для засвоєння учнями певної системи знань, але й навчати прийомів їх застосування і пошуку. Тільки тоді, можливий перехід від одного етапу розвитку пізнавального інтересу до іншого.