Курсовая работа: Формування пізнавальної активності засобами дидактичної гри

- розкрити значення та зміст поняття "пізнавальна активність"

- ознайомитися з різними засобами підношення учбового матеріалу

- встановити ефективність навчання дітей за допомогою гри

- визначити доцільність формування пізнавальної активності засобами

Дидактичної гри

Методи дослідження: критичний аналіз літературних джерел; вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів у ході педагогічної практики; наукове спостереження; розвідувальний метод експерименту.

Практичне значення дослідження: дана робота може бути використана для формування вчителем пізнавальної активності учнів.Теоретичне значення дослідження: полягає у тому, що його основні положення та висновки сприяють глибшому розумінню значення формування пізнавальної активності засобами дидактичної гри.Експериментальна база дослідження: педагогічна гімназія № 24; у дослідженні взяли участь 30 учнів.Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (20) та додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи формування пізнавальної активності засобами дидактичної гри

1.1 Поняття пізнавальної активності в психолого-педагогічній літературі

Багато дослідників розглядають сутність пізнавальної активності учнів як психолого-педагогічну проблему. І.І. Родак звернув увагу на психологічну сторону цього поняття. Автор ставить у пряму залежність активність школяра в навчальному процесі від напруги уваги, опори на уяву, аналізу та синтезу, здогадки та припущення, сумніви і перевірки, узагальнення та судження, інтересу, наполегливості, ентузіазму. Все це він справедливо вважає необхідними умовами для організації ефективного навчального процесу. Безсумнівно, що розгляд сутності поняття пізнавальної активності та суміжних з ним понять різними авторами з різних позицій, з одного боку, просуває розвиток уявлень про поняття активності, так як його сутність піддається аналізу з різних сторін, з іншого боку - така багатоплановість підходів ускладнює формування єдиної точки зору. З аналізу основних публікацій, в яких розглядається питання про сутність поняття пізнавальної активності, можна виокремити основні підходи дослідників до розгляду питання. Таких підходів фактично два. Одні автори розглядають пізнавальну активність як діяльність, інші - як рису особистості. Ці підходи не можна відривати один від одного. Використання їх в діалектичній єдності дозволяє сформувати єдину точку зору на поняття сутності пізнавальної активності, яку необхідно розглядати і як мету діяльності, і як засіб її досягнення, і як результат.

Розглянемощеоднуточкузору. Пізнавальна активність виявляється в спрямованості і стійкості пізнавальних інтересів, прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності, у мобілізації вольових зусиль на досягнення навчально-пізнавальної мети. Тут в комплексі проявляються емоційні, інтелектуальні та морально - вольові процеси. Ця якість діяльності особистості формується головним чином у процесі пізнання, яке за своєю природою пов'язане з цілеспрямованою активністю суб'єкта в активний стан є результатом його взаємодії з зовнішнім середовищем. Пізнавальна активність має індивідуальний характер. Одночасно з цим слід зауважити, що активність, будучи умовою пізнання, не є вродженою рисою особистості - вона сама формується у процесі діяльності. Що стосується активності навчання, то вона формується в процесі пізнавальної діяльності й характеризується прагненням до пізнання, розумовим напруженням і проявом морально - вольових якостей учня, і в той же час сама активність впливає на якість діяльності. Проведенийаналізтрактуваньпоняття"пізнавальнаактивність "показує, щовнихнеповновраховуються важливісторони сутностіданого поняттяу зв'язкузтим, щоздійснювавсяйогоодностороннійаналіз: пізнавальна активністьрозглядаласяабо як діяльність, абоякякістьособистостіу відривівід діяльності.

Пізнавальна активність тут не зводиться до простої напруги інтелектуальних і фізичних сил учня, а розглядається як якість діяльності особистості, яка виявляється у відношенні учня до змісту і процесу діяльності, у прагненні його до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час, в мобілізаціі морально- вольових зусиль на досягнення навчально-пізнавальної мети. Виходячи з цього, активізація навчання школярів трактується не як посилення діяльності, а як мобілізація вчителем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, морально - вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання і виховання.

1.2 Можливості ігор у формуванні пізнавальної активності

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дитини, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання. Її назвали "супутником дитинства", хоч у житті граються не тільки діти, й дорослі. Дитяча гра – це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній діяльності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання.

Гра як діяльність притаманна передусім молодому організму, що зумовлене потребою дитини у виявленні активності. Тому гра в дитячому віці є нормою. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму.

Ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Дидактична гра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактична гра. Педагогіка вивчає три види діяльності людини: гру, навчання, працю. Саме вони є діючими чинниками формування світогляду особистості, її ідейних і моральних переконань. Спираючись на якийсь конкретний вид діяльності учня , ми можемо гармонійно поєднати цю діяльність з іншими видами. На цю особливість навчально-виховного процесу вказував ще К.Д. Ушинський. Він писав, що "викладання, засноване на нав’язуванні, вбиває в учневі прагнення до навчання, без якого він далеко не піде, а навчання, засноване тільки на інтересі, не дає можливості закріпити самовладання і волю учня, тому що не все в навчанні цікаво і потрібно, і багато чого він братиме силою волі". Таким чином виникають запитання: чи можна гру вважати методом навчання? Чи це методичний прийом або форма організації уроку?

Коли ми вводимо у навчально-виховний процес ігрові елементи, то цим самим ми стимулюємо пізнавальні можливості учнів. Адже гра як ніщо інше дуже захоплює дітей.

Успіх гри у навчальному процесі забезпечується, по-перше, умінням учителя визначити ступінь її необхідності на даному етапі навчання, а, по-друге, переконаністю у досягненні учнями її позитивних результатів.

Важливість навчальних ігор визначається тими позитивними деталями, що не можуть дати інші види діяльності. Насамперед, вони допомагають індивідуалізувати навчання, що забезпечує один із важливих принципів дидактики. В ігровій діяльності визначаються і виявляються інтереси учнів, ступінь сформованості навчальних умінь і навичок. А.С. Макаренко говорив: " Яка дитина в грі, такою багато в чому вона буде і в роботі, коли виросте". Тому ті навички й уміння, що одержує учень у процесі гри, будуть доцільними і необхідними й у подальшому житті.

Учитель, застосовуючи дидактичні ігри на уроці, має, відповідно до завдань уроку, чітко визначити дидактичну мету такої роботи. Введення гри передбачає гнучкість методики вивчення – потребує від учителя знань, умінь, певних навичок, а також творчого підходу до проведення уроку.

Щодо визначення дидактичної гри, то можна сказати, що дидактична гра – "творча форма навчання, виховання і розвитку студентів, школярів і дошкільників". Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам'ять, мислення, мову, сенсорну орієнтацію, кмітливість, а тому їх можна використовувати під час викладання будь-якого предмета. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагогів і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами безпосередності й неудаваної цікавості. В терміні "дидактична гра" наголошується її педагогічна спрямованість, відображається багатогранність її застосування з урахуванням дидактичної мети заняття і рівня підготовленості студентів та учнів.

Витоки дидактичних ігор ми можемо знайти в народній педагогіці. Ігри та іграшки, які створив народ, завжди допомагали дітям пізнавати світ граючись. Тому ігри пізніше дуже тісно пов'язались з навчанням, постійно удосконалюючись. Оцінюючи дидактичну гру та її роль в системі навчання, А. П. Усова писала: "Дидактичні ігри, ігрові завдання та прийоми дозволяють підвищити сприйнятливість дітей, різноманітити навчальну діяльність дитини, приносять цікавість".

У системі навчання і виховання дітей активно використовуються дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають спостережливість, уяву, пам'ять, мислення, мовлення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах, формах, кольорах, максимально задіюють інтелектуальний потенціал у пізнанні світу і себе.

Якщо творчі ігри забезпечують максимальні можливості для вияву уяви, нестандартного мислення, ініціативи дітей, то педагогічна мета дидактичних полягає в сенсорному вихованні, мовленнєвому розвитку, ознайомленні дошкільників з навколишнім світом, формуванні у них елементарних математичних уявлень тощо.

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.