Формування ощадливого ставлення школяра до природного середовища здійснюється й у процесі ідейно-політичного, трудового, морального, естетичного й фізичного виховання. Кожен з цих напрямів виховання сприяє формуванню в учнів усвідомлення необхідності дбати про природу, допомагає виробити в них прагнення поліпшувати, збагачувати її.1

Важливо підкреслити, що своєрідною, специфічною особливістю екологічного виховання є принцип комплементарності (доповнення). Жоден з напрямів виховання не поєднується з іншими через таку кількість зв'язків, як екологічне. Це слід враховувати в практиці роботи школи, спираючись на розкриття змісту навчального матеріалу відповідно до вдосконалених програм з усіх предметів, застосовуючи різні форми навчально-виховної діяльності.

Таким чином, екологічне виховання учнів передбачається в процесі вивчення багатьох навчальних предметів.Проте нині діючі програми, на наш погляд, ще не повністю задовольняють споживи екологічної освіти і виховання школярів. Зокрема тому, що в більшості з них природа розглядається переважливо з точки зору її народногосподарського значення, алі недостатньо з точки зору естетичної та оздоровчої цінності. У зв'язку з цим особливої ваги набувають вивчення і пропаганда передового педагогічного досвіду з цієї проблеми, оскільки практика іноді випереджає теоретичні досягнення.

Використовуючи різні форми навчально-виховної роботи, кращі вчителі здійснюють екологічне виховання в поєднанні з ідейно-політичним, трудовим, морально-естетичним. Таким чином вони досягають того, що екологічна освіта і виховання па практиці становлять невід'ємну складову частину всієї навчально-виховної діяльності школи. При цьому передові вчителі дотримуються певних педагогічних розумів, які сприяють ефективності екологічної освіти і виховання учнів.

1.2. Педагогічні умови екологічного виховання

Успіх екологічного виховання великою мірою залежить від врахування рядові педагогічних вимог. У вчених-педагогів поки що не склалося єдиної думки в питанні, які саме умови сприяють ефективному засвоєнню учнями екологічних знань та вихованню на їх основі екологічної культури.

У психологічній і педагогічній літературі обгрунтовані загальні положення щодо процесів сприймання і засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку. Радянські психологи відзначають, що на різних етапах свого життя школярі по-різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. Розвиток дитини, підлітка, юнака істотною мірою позначається на навчанні й вихованні, і водночас навчання і виховання впливають на його психічний розвиток. До того ж, кожний учень володіє тільки йому одному притаманними особливостями пізнавальної діяльності, емоційного життя, волі, характерові, поведінки. Кожен школяр потребує індивідуального підходу на основі вивчення і врахування психологічних особливостей формування його особистості. Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті і вихованні учнів важливо брати до уваги як їх вікові, так і індивідуальні особливості, риси характерові, ставлення до навчання, його мотивацію, споживи і здібності шкірного школяра. Лише за цієї умови нчитель зможе забезпечити свідоме і ьчжноиіпне сприйняття дитинию навчального матеріалу, виробити в неї правильне ставлення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру.

Школяр оволодіває певною сумою екологічних знань, засвоює норми поведінки та ціннісні орієнтації по відношенню до природи, набуває практичних умінь та навичок по збереженню природного середовища в процесі навчання, гри, суспільно корисної праці. Тому визначення педагогічних розумів екологічного виховання здійснювалося нами на основі ознайомлення з теоретичними даними з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного досвіду та власного багаторічного досвіду роботи в школі (при цьому враховувалися усі види діяльності школярів). Це, зокрема, такі умови:

— комплексний підхід до вивчення природи, з використанням міжпредметних зв'язків;

— врахування вікових, індивідуально-психологічних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей в процесі екологічного навчання і виховання;

— організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшенню природного середовища своєї місцевості під година навчальної та суспільне корисної праці;

— вибір оптимальних форм, методів-і прийомів екологічного виховання;

— вплив вчителя на вихованців власним прикладом ощадливого, дбайливого ставлення до навколишньої природи;

— єдність дій усього педагогічного колективу школи в екологічному вихованні учнів.

1.3 Організація екологічної освіти

Вихідним для формування наукових знань є їх філософське визначення як необхідного елемента і передумови практичної діяльності людини, сукупності ідей людини, у яких вона виражає своє теоретичне оволодіння предметом і своє ставлення до світу.

Важливу роль в успішному здобутті знань учнями відіграють рівень і якість взаємозв'язку й взаєморозуміння між ними і вчителем. У ході навчання школярі не тільки засвоюють певний запас знань, а й оволодівають способами навчальної діяльності, з допомогою яких вони зможуть надалі самостійно поповінювати свої знання і розв'язувати теоретичні й практичні завдання. У процесі навчально-виховної роботи учень засвоює теорії, факти, ідеї, закономірності, поняття, через які вони розкриваються. Для визначення рівня знань школярів про навколишнє середовище та їх ставлення до цієї проблеми потрібно вивчити, як учителі розкривають у процесі навчання всю багатогранність і різноманітність природних взаємозв'язків, як підводять учнів до їх усвідомлення. Водночас необхідно знаті, наскільки повно сприймають і засвоюють цю інформацію школярі, наскільки вона їм доступна.

Від загальної підготовки вчителя і його ставлення до питань екології залежати і знання школярів. Тому й зіставлялись дані відповідей учнів і педагогів. Загальна тенденція у відповідях учителів (в основному географії, частково — інших предметів) така: вони цікавляться проблемами, пов’язанимиіз взаємодією суспільства і природи, проте не завжди вміють ефективно використати свої знання.1

Отже, виходячи з .того, що формування екологічних знань повинно поєднуватися з вихованням в учнів любові і бережливого ставлення до природи, важливо, щоб вони добре знали свою, так би мовити, малу.Батьківщину - свій край і велику — всю Україну. Необхідно побудувати навчально-виховний процес так, щоб у першу чергу забезпечили допитливість учнів, надати їм можливість вести власні пошуки і робити відкриття, проявляти при цьому самостійність. Кожний учитель має досконало оволодіти вмінням розкривати різними засобами систему екологічних зрозуміти, оперувати ними.

Урок-основна форма організації навчально-виховного процесу; Саме тому в основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи особлива увага приділяється урокові, однак указується на те, що він не єдина форма навчального процесу і повинен поєднуватися з іншими. На уроці засобами свої про предмет вчитель розкриває взаємозв'язки між людиною (суспільством) і природою, виховує в дитини кращі моральні якості: гуманність, прагнення бути корисним суспільству, зробити і свій внесок у справу збереження і поліпшення природного оточення. Однією з загальних вимог, що стояти нині перед кожним уроком і вчителем, є озброєння учнів усвідомленими і глибокими знаннями, які є фундаментом вироблення в них переконань, діалектико-матеріалістичного світогляду, формування почуття патріотизму і соціалістичного інтернаціоналізму. На кожному уроці важливо також дбати про виховання в учнів працелюбства, бажання сумлінно працювати, бути корисним суспільству.

Особливістю сучасного урокові є його динамічність, чітка єдність дій вчителі і учнів, ретельний відбір змісту матеріалу, який планується на урок, його генералізація, вибір відповідного типові урокові і адекватних засобів та методів його проведення.

Розділ 2. Розвиток біологічних понять

2.1 Теорія розвитку понять

Мета навчання дати усвідомлені, систематичні і міцні знання учням.

Правильна організація мислительної діяльності учнів в процесі навчання є вирішальною умовою високої якості їхніх знань.

Дослідженнями багатьох методистів-біологів відкрита основна методична закономірність усвідомленого й міцного засвоєння знань. Вона полягає в планомірному утворенні й розвитку понять в учнів у процесі навчання.

Поняття - вища форма людського мислення, у якій виіражаються загальні істотні ознаки речей, явищ реального світу. Зрозуміти предмет — значить засвоїти його істотні ознаки.

За останні десятиліття в методиці біології спожилась й зміцнилася теорія розвитку понять у процесі навчання, що сприяє усвідомленому й міцному засвоєнню знань.

Знання складається з понять, встановлених наукою, про істотні ознаки й властивостях речей і явищ, процесах й зв'язках між ними.

Поняття допомагають людині в його поступальному русі пізнання світу.

Поняттями людина мислит. Думки відображають реальний світ й на шляху від незнання до знання проходить ряд стадій.

Вихідним моментом в пізнанні завнішнього світу є відчуття речі і явища, тобто відображення їх властивостей. Із відчуттів виникають сприйняття, які відображають речі в цілому. На основі сприйняття виникають уявлення, які закріплюються у внутрішніх образах і зберігаються в пам’яті.Уявлення (образи) є ступінь до абстрагування, оскільки при їхньому виникненні частина ознак і властивостей опускається. Таким чином, уявлення є у відомій мері вже узагальненими. Уявлення залежать від психологічного стану людини й можуть відбивати окремі несуттєві ознаки, тому уявляти ще не означає мислить.

Узагальнені уявлення утворюють поняття. Найбільш істотне в утворенні понять полягає в їхньому розвитку й взаємозв'язку.