Курсовая работа: Формування та розвиток банківської системи України

- економічного;

- інформаційного.

Організаційне питання передбачає визначення підрозділу, що займається плануванням, починаючи з появи важливої ідеї і аж до її втілення в конкретні заходи й цифрові показники. В банках високорозвинутих країн з ринковою економікою плануванням займаються:

- плановий відділ, створений саме для цього;

- тимчасовий колектив – так званий мозковий центр, створений для вирішення якоїсь певної проблеми. До його складу входять творчі люди не з числа банківських службовців. До такої роботи можуть бути залучені вчені, юристи, фінансисти (бухгалтери) підприємств, організацій і т.і.

Банківська політика, як і стратегічне планування в цілому, грунтується на глибокому аналізі кон’юнктури грошового ринку й можливостях самого банку.

Важливим елементом аналітичної роботи банку при формуванні ним своєї політики є банківський маркетинг, який передбачає виконання наступних завдань:

- аналіз попиту й пропозиції на банківські послуги в даному регіоні, а також за його межами;

- оцінка місця даного банку в задоволенні існуючих потреб у банківських послугах (кредитування, інвестування, консультування, організація безготівкових розрахунків, проведення лізінгових операцій тощо);

- порівняння норм витрат на здійснення відповідних операцій різними банками;

- налагодження реклами.

«Маркетинг передбачає насамперед з’ясування кола реальних і потенційних клієнтів банку незалежно від місця їхнього розташування. В зарубіжній практиці багато комерційних банків, створені як територіальні, згодом вийшли за межі обслуговуваної території, створивши філії своїх банків по всій країні» [11; с. 44]. Успішне застосування маркетингу вимагає доброго знання банком, яких банківських послуг потребують фірми, розташовані на території, яку він обслуговує, кількісні параметри цих послуг, вимоги клієнтів до їх якості. З цією метою банк може проводити анкетування своїх реальних і потенційних клієнтів. В такій анкеті мають бути перераховані види послуг, яких потребувати клієнт.

Водночас банк вивчає свої можливості з огляду на обсяг і структуру кредитних ресурсів, ліквідність балансу, рівень витрат на проведення відповідних операцій, технічну оснащеність банку, кваліфікацію кадрів, На підставі такого аналізу банк формує політику щодо кожної сфери діяльності (кредитна, інвестиційна, розрахункова тощо). При цьому обов’язково враховуються й можливості банків – конкурентів.

Необхідними умовами успішного проведення банківського маркетингу є створення розгалуженої системи інформаційної служби, висока технічна оснащеність, зокрема можливість застосування електронно-обчислювальної техніки у процесі аналізу й прогнозування кон’юнктури ринку, організації реклами.

2.2 Динаміка розвитку банківської системи

1991–1994 роки

Після розпаду СРСР та створення на його руїнах п'ятнадцяти незалежних держав склалася парадоксальна ситуація, коли новостворені центральні банки всіх цих країн стали емісійними центрами, тобто розпочали емісію неготівкових грошей, загальних для всіх новостворених держав. Центральний банк Росії контролював лише приріст готівкових коштів. Це було основним фактором швидкого зростання в даний період цін. Так, інфляція в Україні у 1992 році становила майже 2 000%.

Високі її показники спостерігалися в усіх країнах рублевої зони (значно меншим зростання цін було в Балтійських країнах, передусім в Естонії та Латвії, які першими вийшли з рублевої зони і створили власні валюти).

Таблиця 1. Історичний огляд гіперінфляції у різних країнах світу

Країна	Період	Зростання цін за період, рази (1 = = кількість разів на початок періоду)
Угорщина	Серпнеь 1945 р. – липень 1946 р.	1027
Німеччина	Вересень 1922 р. – листопад 1923 р.	1010
Україна	1992 р. – 1993 р.	2 154
Болівія	Жовтень 1984 р. – вересень 1985 р.	236
Бразилія	1981 р. – 1985 р.	146
Аргентина	Липень 1983 р. – червень 1985 р.	128
Україна	1993 р.	102
Австрія	Січень 1920 р. – червень 1921 р.	70
Угорщина	Січень 1920 р. – червень 1921 р.	44

Звичайно, швидке зростання грошової рублевої маси за умови адміністративного регулювання цін змушувало кожну нову країну чи навіть регіон створювати адміністративні бар'єри з метою протидії «вимиванню» із них товарів. Країни Балтії в цій ситуації більшою мірою застосовували економічні методи – відпустили ціни, відповідно підвищивши заробітну плату в бюджетному секторі. Україна ж ввела тимчасову валюту – купонокарбованець.

Це мало посприяти вирішенню проблеми нестачі готівки в обігу, яка була наслідком контролювання емісії з боку Центрального банку Росії (ЦБР), та захистити внутрішній ринок товарів. Із метою контролю грошової емісії ЦБР, починаючи з липня 1992 року, змінив порядок розрахунків із колишніми республіками СРСР, згідно з яким відкрив рахунки кожної з них у себе та відповідні кореспондентські рахунки в кожному із центральних банків колишніх республік, що значно ускладнило взаєморозрахунки з Росією всіх пострадянських країн рублевої зони.

Кінець 1992-го та 1993 рік – період, унікальний з точки зору світового досвіду та катастрофічний для української економіки. Гіперінфляцію, коли середньомісячне зростання цін становило понад 50 відсотків, переживали лише кілька країн світу: Угорщина після Другої світової війни, Німеччина та Австрія у 1920‑х роках, Аргентина, Болівія та Бразилія у 1980‑х роках. Як свідчить світовий досвід, інфляція є грошовим феноменом у довгостроковому періоді. Інфляція в Україні з 31 грудня 1992 року по 31 грудня 1993 року становила понад 10 000%, тобто ціни за календарний 1993 рік зросли більш як у 100 разів. А за період із 1 листопада 1992-го по кінець 1993 року – у 167 разів!

З огляду на це, важко говорити про те, що Національний банк України мав якусь можливість протягом 1993 року проводити монетарну політику у класичному розумінні цього поняття.

Згадаймо прямі кредити у вугільну галузь під час страйків шахтарів Донбасу, кредити на потреби агропромислового сектору, для взаєморозрахунків або на поновлення обігових коштів. Дефіцит бюджету уряду майже на 100% покривався за рахунок прямих кредитів НБУ. Грошова маса протягом 1993 року зросла приблизно у 20 разів, а ціни – більш як у 100 разів.

Тобто виникла типова ситуація для всіх економік, що пройшли через гіперінфляцію: ціни зростали набагато швидше, ніж центральний банк друкував гроші. Суспільство жило в умовах постійних інфляційних очікувань, що (разом із друкуванням нових грошей) також було важливим фактором прискорення інфляції. її високий рівень зробив невигідною справою тримання грошей на руках. Українські громадяни відреагували відповідно – прагнули якомога швидше позбавлятися купонної готівки.

Гіперінфляцію 1992–1994 років спричинили три основні взаємопов'язані фактори.

По-перше, діюча податкова система не забезпечувала покриття державних видатків в умовах, коли реальний ВВП скорочувався швидкими темпами і відповідно зменшувалася податкова база. Значна частина економіки функціонувала в тіні, тобто зовсім або частково не сплачувала податків. За різними оцінками, тіньовий сектор економіки становив більш як половину всієї економіки. Зменшення реальних податкових надходжень спричинялося також часовим лагом та дискретністю їх збору в умовах високої інфляції (ефект Танзі – Олівейра).

По-друге, відсутність ринку капіталу, необхідного державним підприємствам, які потребували дешевих кредитів.

По третє, орієнтація на сеньйораж як засіб для фінансування дефіциту бюджету.

Фактично купонокарбованець перестав виконувати кожну з трьох функцій, які притаманні грошам: міри вартості, засобу обміну та засобу нагромадження.