Курсовая работа: Формування творчої особистості як наукова проблема

10) психологічна готовність до перебудови діяльності в пошуках нових способів вирішення творчих завдань (самооцінка, інтегральність, екстремальність, догматизм, інтуїція);

11) способи обліку системи обмежень і наказів (приписування до вирішення творчих завдань, які диктуються професією і виробництвом);

12) способи обліку системи приписів і обмежень до вирішення завдань, які диктуються моральними принципами [12].

Відомо, сучасна епоха глобалістики потребує педагогічних кадрів, які повноцінно реалізують соціальний і професійний ефект освіти щодо формування особистості учня, здібного до творчості, самореалізації і підготовляє його до стрімких перемін у планетарному просторі. Це, безумовно, ставить нові професійні завдання вдосконалення як самого педагога, так і учня. Нагадаємо, самовдосконалення освітньої творчої діяльності педагогічних кадрів традиційно здійснюється на трьох рівнях (зміст їх – далі).

Процеси самореалізації в професійній сфері (починаючи зі вступу у вищий навчальний заклад), характеризується тим, що на зміну процесам виховання, навчання пріоритетну роль займає самовиховання, самонавчання, самопізнання. Відповідні названі процеси сприяють самовдосконаленню майбутнього спеціаліста чи вже працюючого педагога. Самовдосконалення, як відомо, завжди пов'язується із усвідомленням необхідності здійснювати успішну діяльність в інтересах суспільства. А останнє потребує вироблення проекту щодо розвитку творчого потенціалу, чітке визначення її усвідомлення цілей самовдосконалення. Оригінальне, на нашу думку, процес самовдосконалення обґрунтовують ІО.М. Орлов, Г.І. Хозяїнов [15; 17].

Самовдосконалення людини розглядається вченими як одна з основ досягнення вершин творчого потенціалу. Цілями самовдосконалення вважаються: прагнення до гармонії власних рис; досягнення згоди із самим собою; досягнення гармонії й навколишнім світом; ліквідація поганих звичок; контроль своїх потреб; розвиток здібностей; оволодіння саногенним мисленням; сходження до індивідуальності. Деталізуємо окремі з них. Безперечно, провідним є вміння здійснювати аналіз власних рис, визначати, яка з них перебуває у початковому стані, а яка надмірно розвинена, що може деформувати характер і виявляти себе в поведінці. Тому слід систематично задуматися і при потребі коректувати їх та прагнуги до гармонізації власних рис. Велика місія належить досягненню злагоди з самим собою. Адже це потребує прийняття самого себе таким, який я є, та виробити в себе терпимість до змін з наступною корекцією в Я - концепції окремих положень.

Вагомим пріоритетом у професійній діяльності є вміння людини розвивати загальні та часткові здібності. Особливо це важливо з позицій реалізації можливостей людини у творчості. Останнє пов'язано із формуванням індивідуальності людини і оволодіння саногенним мисленням. Для досягнення названих цілей самовдосконалення необхідна зміна мислення, що пов'язано з більш глибоким усвідомленням самого себе. Відповідно, з цього погляду психологи розділяють мислення на два типи: 1) патогенне, 2) саногенне. Перше з них - це звичайне мислення, що перебуває у силі звичного і програмується логічним підходом. Крім того, таке мислення характеризується відсутністю рефлексії як здібності розглядати себе зі сторони. Такому мисленню характерне збереження в собі негативних утворень (ревнощі, образи, страх...). Важливо вміти ослабити риси патогенного мислення і оволодівати саногенним мисленням. Воно буде сприяти оздоровленню психіки, тобто збереженню і зміцненню здоров'я людини та спрямовує її активність на творчу діяльність. Саногенне мислення – це мислення, що народжує здоров'я [Ю.М. Орлов].

Кожна людина, яка займається самовдосконаленням, повинна чітко визначити свої цілі таким способом, щоб у будь-якому випадку і різних обставинах їх досягнення сприяло успіху. Розглядаючи самовдосконалення людини як розвиток творчого потенціалу, зосередимося на суті поняття самовиховання. Якщо сприймати це .поняття як свідому діяльність, яка спрямована на реалізацію людиною себе як особистості, то самовиховання в цьому аспекті охоплює і самонавчання, і пізнання людиною власного Я. Виходячи з цих позицій та враховуючи досягнення вчених у відповідному напрямі, розкриємо коротко етапи і методи самовиховання.

Перший етап - вивчення і пізнання себе як особистості. Основні методи цього етапу самовиховання; самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, застосування тестів, які дають можливість вимірювати рівні розвитку психологічних властивостей особистості (тести досягнень, тести інтелекту і креативносгі, тести критеріально-орієнтовані та особистісні).

Другий етап - розробка програми самовиховання. Напрями професійного самовиховання: вдосконалення загальних особистісних якостей і властивостей та спеціальних і професійних якостей; розвиток індивідуальних рис; зміцнення здоров'я. Визначення мети і завдань за кожним напрямом самовиховання.

З метою розроблення програми професійного самовиховання, особливо молодими педагогами, наводимо для прикладу можливі орієнтовні блоки якостей особистості у відповідності зі структурою особистості, зокрема:

1. Загальні якості особистості:

1.1. Ідейність. Громадянськість. Моральність.

1.2.. Педагогічна моральність. Педагогічна переконаність.

2. Спеціальні якості:

2.1. Теоретична і методична підготовка із спеціальності.

2.2. Психолого-педагогічна підготовка до професійної діяльності.

3. Індивідуальні якості особистості:

3.1. Особливості пізнавальних процесів, їх педагогічна спрямованість.

3.2. Емоційно-моральна чуйність.

3.3. Вольові та інші якості.

3.4. Культура темпераменту.

Наголошуємо, що цей етап самовиховання покликаний максимально враховувати особистісні і спеціальні якості педагога, щоб ефективно проект реалізувати та правильно передбачати свій розвиток.

Третій етап - реалізація розробленої програми. Основними методами є: особиста відповідальність, самонавіювання, самонаказ, самопереконаність, самоконтроль, самозвіт.

Широкої масштабності на цьому етапі повинно надаватись у системі роботи зі студентами і початкугочими педагоі'ами, зокрема: формування в них прагнення до самовиховання; ознайомлення з методами самовиховання; організація практичних занять з метою оволодіння методами самовиховання; ознайомлення з технологією визначення співвідношення поставлених завдань з їх вирішенням і здобутими результатами.

Самореалізація творчого потенціалу вчителя проходить в освітній системі. Спочатку вона виступає як чинник професійного становлення і розвитку творчого потенціалу, пізніше – як об'єктивний чинник професійної самореалізації творчого потенціалу. Лише досягнення високого рівня професіоналізму дає змогу педагогу розробляти свої власні інтегративні схеми, системи, моделі різних видів. Відповідні суб'єктивні розробки є засобами реалізації творчого потенціалу. Творчість завжди має широкий діапазон, вона (творчість) віддзеркалюється у педагогічному досвіді. Фундаментом досягнення вершин творчої самореалізації педагога є його досвід. Тому до його формування повинен бути досить усвідомлений підхід, який пізніше стає опорою у творчій діяльності педагога.

Зауважимо, що підготовка майбутніх спеціалістів (будь-яких: педагогів, лікарів, інженерів, юристів, менеджерів...) у професійних навчальних закладах може бути продуктивною, якщо озброїти їх теорією саморуху до вершин професіоналізму і продуктивності. Але щоб "озброїти" теорією інших, вона, по-перше, повинна бути створена; по-друге, засвоєна викладачами навчальних закладів; по-третє, застосована ними до себе самих. Тоді вони переконаються в її ефективності. З метою реалізації сказаного вище, Н.В. Кузьміною розроблена оригінальна ідеалізована модель образу результату в навчанні спеціаліста. Зміст її – це взаємопов'язана ідеалізована модель образу результату у навчанні спеціаліста - це взаємопов'язана система суб'єктивних ознак, достатній рівень розвитку яких забезпечує йому творчу готовність до саморуху до вершин професіоналізму і продуктивності майбутньої творчої діяльності. Єдиний критерій якості навчання повинен бути сформований в ознаках психічних новоутворень в особистості, діяльності, індивідуальності випускника. У зв'язку з цим суттєвим є питання про структуру "психічних новоутворень", які забезпечують саморух до виділено 7 елементів: 1) оціночний; 2) ідеали, цілі, цінності; 3)енерго-потенціали, здібності; 4) відповідальність; 5) мотиви, спрямованість; 6) компетентність; 7) вміння в створенні продукту, що задовольняє вимоги якості [11,135].

Аналіз перших етапів дослідження в цьому напрямі зі студентами і педагогічними кадрами столиці (Київський педагогічний університет імені

Б.Д. Грінченка) дає можливість зробити позитивний висновок про результати експерименту, що висвітлюється на сторінках преси [3; 8-10; 16]. Реалізація вищевикладеного творчого підходу з позицій акмеології в системі підготовки і підвищення професійної майстерності освітянських кадрів уможливлює розвиток в них творчого потенціалу професійної свідомості та рефлексії, самовдосконалення професіоналізму до рівня досягнення власного "Акме". Останнє, як відомо, сприяє формуванню нового мислення, світосприймання та розвитку творчого потенціалу в молоді, а це, в свою чергу, сприяє стабілізації і розвитку суспільства та забезпечує його прогрес в планетарному просторі.