Курсовая работа: Формування в учнів трудової культури засобами народознавства

Із Омелька ллється піт.

Українська народна педагогіка зберегла величезне число традицій, що стосується трудового виховання. В часи Київської Русі стали поширюватись збірники повчань, в яких були статті і вислови педагогічного характеру. Визначним літературним пам'ятником, який свідчить про високий рівень культури і розвитку педагогічної думки на Русі в час Київської держави є «Поученіє Володимира Мономаха дітям», де мудрий державний діяч турбується про те, щоб діти росли хоробрими, сміливими, відданими рідній землі, закликає їх не лінитися, а трудитися для цього.

Б) Із скарбів народної педагогіки черпали безцінний досвід трудового виховання дітей і підлітків Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський та Т.Г. Шевченко, О.В. Духнович, І.Я. Франко, В.О. Сухомлинський та багато інших.

К.Д. Ушинський підкреслював, що самовиховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя.

Значний вклад в розвиток теорії трудового виховання вніс Т.Г. Шевченко. Він мріяв про створення справді народної школи, яка б давала дітям не тільки теоретичні знання, але і знайомила з токарною і слюсарною справою з будовою сільськогосподарських знань. Про це вказувалось в проекті створення народних шкіл, який обговорювався на зборах Кирило-Мефодіївського братства, активним учасником якого був Т.Г. Шевченко. Робота Шевченка над складанням підручника для народної школи свідчить про його спроби внести в загально освіту елементи трудового виховання.

На західноукраїнських землях педагог, поет, філософ, громадський діяч освіти і виховання Духнович в своїй книзі «Народная педагогия в пользу училищ и учтителей сельских» (ч.І Педагогия общая) в основу своєї теорії поклав ідею народності виховання. Суть виховання він бачив в реалізації принципу природовідповідності, тобто в тому, щоб «силы человеческие, телесные и духовные от натуры данные, от молодости разуму пристойно и согласно сохранити и совершати». Він переконував, що не споглядання, а щоденна праця, активна позиція людини забезпечує прогрес:

«Ожидати – нич не мати,

Так до праці братись враз!»

О.В. Духнович вважав працю важливим засобом формування особистості учня. Тому він вважав за необхідне поєднувати навчання школярів з сільськогосподарською працею, навчати в школах вишивання, різьби по дереву, малювання, займатися ковальством, виготовляти сільськогосподарське знаряддя, тощо.

Натхненним співцем праці був І.Я. Франко.

«Пісня і праця великі дві сили,

Їм я до скону бажаю служить»

За висновком І.Я. Франка, у загальноосвітніх школах Галичини не було трудового виховання. В деяких школах лише дівчата займалися швейною працею, але вчителів для їх організації не було. Школа не вирішувала завдань виховання підростаючих поколінь. Тому на даному етапі винятково важливого значення набуло використання народної педагогіки.

Система трудового виховання охоплювала різні сфери життя дитини. До праці дітей залучали з раннього дитинства: пасти гусей, ягнят і корів, забавляти молодших дітей, допомагати батькові й матері в господарстві (мити посуд, підмітати в хаті і на подвір’ї, полоти город, готувати їжу і т. п.) У гірських районах діти одержували знання із скотарства, залучались до роботи по догляду за отарою. Часто діти залучалися до роботи на пасіці, збиранні ягід і грибів.

В) Велика роль у розвитку особистості дитини належала традиціям. Наприклад, в багатьох селах у холодну пору року молодь у спеціально найнятих хатах проводила вечорниці, які поєднували в собі відпочинок з певним виконанням господарських робіт, що виконувалися в супроводі пісень, музики. На вечорниці запрошували дотепних оповідачів із числа старших досвідчених людей, придумували розваги, ігри тощо. В таких умовах молодь більш охоче виконувала господарську роботу.

Велике значення у формуванні трудової культури мають традиції по відзначенню свят урожаю, Івана Купала, Зелених свят та інших календарних свят. В час їх підготовки діти з батьками виконують велику роботу, кожен намагається виконати її якнайкраще, допомогти сусідові, що сприяє формуванню справжнього культурного трудівника. І сьогодні такі традиції широко відновлюються.

Народна педагогіка знає, що дитині посильне і непосильне, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов’ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця не можлива без поту і мозолів. Народна педагогіка знає, що дитині посильне і непосильне, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов’ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця не можлива без поту і мозолів. Народна педагогіка знає чарівну силу праці. Тільки завдяки праці, в якій є піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чуйним, ніжним. Завдяки праці людина стає здатною пізнавати навколишній світ серцем. Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Любов до праці, уміння працювати є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. І якщо в середовищі трудівників не існувало проблем батьків і дітей, то здебільшого завдяки тому, що їх згуртувала праця. Люди праці бачили в дітях свою майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників. Гармонія – найвище мірило цінності людини; обравши своїм провідним гаслом принцип «Хто працює, той не їсть, народна педагогіка бореться за реалізацію його на практиці. Праця в ній є першоосновою, необхідністю, обов’язком кожного.

Родинне виховання

Народні традиції трудового виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді як психологічно, так і морально постійний потяг до праці, причому такий сильний, щоб вихователь соромився власного байдикування і обурливо ставився до ледарів і нероб, в умовах бездіяльності почував себе ненормально, та й навіть в уяві не припускав собі такого, що можна жити не працюючи.

Народна система трудового виховання дітей у сім’ї багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім’ї, навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника.

У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день.

Робочий день починався дуже рано: влітку о 4–5 годині, а взимку о 5–6 годині. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків. При цьому зберігалась наступність, зумовлена віковими можливостями дітей. Це наочно можна простежити, наприклад, на пастухуванні, через яке проходили всі селянські діти. Тут з віком дитини змінювались види домашніх тварин, яких вона пасла, у такій послідовності: кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. Причому до випасання коней залучались тільки хлопці. Отже, здійснюючи трудове виховання, українська родинна етнопедагогіка враховує як вікові, так і статеві особливості дітей. Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6–7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі протягом другого і третього років життя дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. І звичайно вступає в працю, психологічно засвоюючи слова «праця», працювати, в основному через такі ефективні засоби, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця («Ой, люлі-люлі бай», «Люлі люлі дитино», «Колисала бим тя»), які закликають котика працювати – дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, вчитися шити, молотити. Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного покарання: «Бити кицю, бити – не хоче робити». Ганебно й красти. За те, що кіт «вкрав у баби «квітку», стала Галя кота бити, щоб не вчився так робити». І як висновок:

– «Не вчися, коте, красти,

А вчися, коте, роботу робити,

Бери ціп, іди на тік,

Жати та молотити.

Таким же мотивом пройняті колискові «Ой ну малі коточок» та ін. А звідси цілком логічно перед дитиною постає висновок, що коли на світі працює все і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна працювати, бо без праці жити не можна.

Широко представлена праця в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, знаряддя і результат праці – провідна тема багатьох загадок. Наприклад: «Ходить пані по майдані, куди гляне – трава в’яне» (коса косить), «Літом служить, а зимою зуби сушить» (Борона), «Б’ють мене цінами, ріжуть мене ножами, за тими отак молотять, бо всі мене дуже люблять» (Хліб). Ці загадки спонукають дитину замислитись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.