Курсовая работа: Функціонування грошово-кредитної системи в умовах трансформації економіки

Основними суб’єктами грошового обігу є підприємства (фірми і компанії), домашні господарства, державні структури та фінансові посередники.

Отже, грошовий обіг – це безперервний рух грошей у сфері обігу й виконання ними функцій засобу обігу та засобу платежу на мікроекономічному та макроекономічному рівнях.

Обертаючись як капітал, гроші найповніше розвивають свої функції. Грошовий обіг обслуговує рух товарів, послуг, інтелектуальної власності, позичкового та фіктивного капіталу та ін.

У підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Грошова маса – обсяг випущених в обіг паперових грошових знаків, металевих монет і депозитних грошей. Основна частина грошової маси – це банківські депозити (кредитні гроші), а також деякі види цінних паперів, що мають таку ж купівельну спроможність, як і банківські рахунки. Грошова маса розвинених країн світу формується нині на основі кредитів. У розвинених країнах світу державних паперових грошей, насамперед білетів державного казначейства, як правило, не випускають. Роздрібний товарообіг обслуговують білоні монети з міді, нікелю, алюмінію та інших металів і сплавів. У грошовому обігу також використовують казначейські векселі, сертифікати, облігації.

Закони грошового обігу належать до загальних , тобто тих, які дають у декількох суспільно-економічних формаціях.

Закони грошового обігу – закони, які виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.

Оскільки існують різні форми грошей та виконуваних ними функцій, то відповідно розрізняють і певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості і засобу обігу за умов металевого грошового обігу та насамперед монометалізму (коли кількість грошей стихійно пристосовувалась до вимог товарного обігу) закон грошового обігу в абстрактній формі виражався формулою:

,(1.1)

де K_n – кількість необхідних для товарного обігу дійсних грошей на рік;

СЦ – сума цін товарів;

О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

Другий закон кількості грошей в обігу пов’язаний з виконанням грошима функції платежу, появою кредитних грошей, з обігом платіжних засобів. У ньому якісна характеристика законів грошового обігу комплексно модифікується і набуває вигляду:

, (1.2)

де СЦ – сума цін товарів;

СЦК – сума цін товарів, проданих в кредит;

СПБ – сума платежів за борговими та іншими зобов’язаннями;

СПП – сума платежів, що взаємно погашаються;

ШО – швидкість обігу грошей як купівельного та платіжного засобу.

Обіг платіжних засобів сприяє значній економії грошей шляхом зарахування взаємних платіжних зобов’язань, тобто безготівкових розрахунків. Це зумовлено тим, що швидкість обігу грошей у функції платіжного засобу (вексель, банкнота) визначають ступінь концентрації платежів, одночасність їх здійснення, можливість за рахунок поточних надходжень забезпечувати їх взаємну компенсацію.

Основний закон грошового обігу визначає кількість грошей, необхідних для обігу:

, (1.3)

де М – кількість грошей в обігу;

- сума цін благ, що підлягають реалізації;

К_р – сума цін товарів, що продані в кредит;

П – платежі, термін виплати яких настав;

ВВ – взаємно виплатні платежі;

ν – швидкість обігу однієї грошової одиниці.

І. Фішер, відкинувши вартісну теорію грошей, використовує рівняння обміну, яке базується не на вартості товарів, а лише на їх цінах:

M∙V=P∙T,(1.4)