Курсовая работа: Функціонування паронімів в сучасній англійській мові

Для рішення поставлених завдань у роботі застосовуються такі методи дослідження як

- комбінаторно-семантичний і комунікативно-прагматичний метод аналізу словникових дефініцій,

- метод компонентного й контекстуального аналізу - для опису змістовної структури паронімів,

- пошуковий метод,

- систематизація та узагальнення.

Матеріалом дослідження послужили близько 4000 прикладів мовних і контекстуальних паронімів, відібраних методом суцільної й часткової вибірки з художніх і публіцистичних здобутків англомовних авторів (у тому числі тексти поетичного жанру), а також дані англійських словників слововживання.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній є спроба всебічного розгляду вживання паронімів в англійській мові, при цьому, наскільки можливо й необхідно, ураховується масив попередніх досліджень.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати й висновки, поряд з поглибленням наукових видань про пароніми, паронімію і парономазію, сприяє з'ясуванню й вирішенню проблеми паронімії.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати й мовний матеріал можуть бути використані в практиці викладання англійської мови на різних етапах навчання, у читанні лекцій і проведенні семінарів по лексикології, стилістиці, прагмалінгвістиці, а також у науково-дослідній роботі студентів і аспірантів.

РОЗДІЛ 1

ПАРОНІМИ У МОВНІЙ СИСТЕМІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1.1. Паронім як частина словникової системи англійської мови

Пароніми є одним із джерел мовних труднощів, у зв'язку із чим, у ряді досліджень паронімія розглядається з боку теорії культури мовлення (Гречок, Гвоздьов, Винокур, Костомаров, Розенталь, Шпаків, Akhmanova, Idzelis).

Паронімія - неодмінний предмет дослідження для авторів різних словників труднощів, паронімів, правильного й помилкового слововживання (Акуленко, Бєльчиков, Панюшева, Колeсникoв, Горбачевич, Fowler, Bryson, Herd, Morris, Partridge, Room, Wessen,). Однак у своїй діяльності лексикографи або обмежуються констатацією паронімічних помилок, спонукаючи до боротьби з ними (Grandjouan, Moufflet, Therive,) [30], або, беручи до уваги негативний характер паронімічних помилок, пропонують зробити цей матеріал предметом докладного лінгвістичного дослідження (Frei, Баллі,) [2]. У наш час програму багатьох наукових досліджень у сфері мовознавства визначає прагнення виявити нові підходи до проблеми паронімії й знайти раціональні способи опису паронімічних відносин між словами.

Актуальними являються питання сутності паронімії, відносини даного явища до суміжних понять, а також питання семантичного й прагматичного аналізу паронімії. Досліджуючи проблему паронімії, знаходимо безліч висловлювань і описів того, які слова є паронімами, хоча розробити чітке визначення цього явища, на жаль, не просто, через це лінгвісти по-різному трактують його. У вітчизняному мовознавстві паронімічне змішання розглядалося як певне порушення мовної норми. Про вивчення негативних фактів мови неодноразово писали В.В.Виноградов, Л.В.Щерба, Г.С.Винокур, Ш. Баллі, A.M. Пєшковський і ін. Л.В.Щерба писав про необхідність пильного вивчення "негативного мовного матеріалу", помилок мовлення, які "особливо показові тому, що вони-то й розкривають механізм цих (словотворчих) процесів; вони найчастіше дають ключ до розуміння причин історичних змін у мові" [27, 70]. Г.О.Винокур вважав за необхідне вивчати відхилення від мовної норми, які визначаються внутрішніми законами мовної комунікації [5,18-20]. Особливе значення вивченню нелітературної мови надавав A.M. Пєшковський, що підкреслював, що до будь-яких "окремих мовних фактів лінгвіст може ставитися в цей час тільки об'єктивно-пізнавально. Для нього немає в процесі вивчення <...> ні "правильного" і "неправильного" у мові, ні "гарного" і "некрасивого", ні "вдалого" і "невдалого" "[19].

Про необхідність вивчення мовних паталогій писав Ш. Баллі, що звертав увагу на те, що мовознавця повинні цікавити огріхи, що відбуваються в мовленні "у силу прихованого прагнення заповнити недоліки правильної мови" [2,35]. У сучасній лінгвістиці, як відзначає О.В.Вишнякова, немає "вірної думки про сутність паронімів, по-різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів" [6,4]. Формальний критерій паронімів - "ті, що вимовляються подібно", "ті, що мають певну фонетичну подібність", "близькі, подібні за звучанням" (Gabrielli, Якобсон, Ахманова, Розенталь, Вишнякова, Колeсникoв, Федотова,) [1,313; 22,64; 6,8; 16,31]дуже приблизний. О.С.Ахманова визначає пароніми як "...слова, які внаслідок подібності у звучанні й частковому збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використатися в мовленні" [1,313]. У даному визначенні вказується не тільки на сам факт фонетичної близькості, але й на результат такої близькості -змішання паронімів у мовленні. Подібна з даною позицією є і точка зору Д.Э. Розенталя, який розглядає пароніми як "слова, близькі за звучанням, але різні по семантиці, які у першу чергу розмежовуються по властивому їм значенню" [22, 64]. Важливість мовного змішання паронімів відзначається Ю.А. Бєльчиковим [3, 368], Н.І.Колесниковим [16, 3]. Так, Н.І.Колесников розуміє під паронімами "будь-які подібно звучні слова, що мають різне значення, які можуть помилково вживатися одне замість іншого" [16, 3], наприклад: контузити - конфузити, боцман - лоцман і ін. Того ж думки дотримується й Ж.Марузо, що розуміє під паронімом "...слово, близьке іншому слову своєю зовнішньою формою" [18, 202].

У деяких роботах паронімами називають тільки однокореневі слова (Вишнякова, Пономаренко, Бєльчиков, Панюшева, Никонов,Фоміна, Каратюк, WEUDEL,)[6,9; 3,3-4; 26,129; 15,81-87]. Фоміна, займаючись проблемою семантики однокореневих дієслів, вводить у своє дослідження пароніми, які розглядає як одиниці мови, і на матеріалі однокореневих дієслів російської мови показує розходження, з одного боку, між паронімічними й синонімічними дієсловами, де до уваги приймаються інтегральні ознаки, а з іншого боку, між паронімічними й антонімічними дієсловами, де на перший план виступають диференціальні ознаки [26, 3]. На думку О.В.Вишнякової, збіг кореня повинен підкріплюватися реалізацією ряду інших умов: "Пароніми - це близькі по звучанню однокореневі слова з наголосом на тому самому складі, які відносяться до одного логіко-граматичного ряду - до однієї частини мови, одного роду й різних понять, що позначають," [6, 8-9]. Наприклад: радник-порадник; означати-позначати; класний -класовий. М.І.Фоміна підкреслює у визначенні паронімів спільність лексико-граматичної приналежності слів-паронімів і споріднення кореня [26, 129]. У рамках такого підходу паронімія розглядається як прояв системних зв'язків мови, носить регулярний характер і займає певне місце в мовній структурі. У такому випадку прикладами служать: в українській мові: адресат -адресант; в російській мові: восход - всход; безответный - безответственный; в англійській мові: amiable - amicable; credible - credulous.

Члени паронімічної пари маніфестують різний ступінь семантичної близькості. Слова, які плутають, що є синонімами, взаємозамінними в певних оточеннях, називаютьсинонімічними паронімами .

Наприклад:

- canal – channel

- raise – rise

- human – humane

Паронімічна помилка відбувається лише в тому контексті, коли проявляється розходження таких синонімів у семантичному або стилістичному відношеннях. Інший вид паронімів – це контактні пароніми. Вони не мають загальних словникових значень і тому в нормі не є взаємозамінними. Однак такі пароніми належать до одного семантичного поля.

Наприклад:

- special – specific

- campaign – company

Нарешті, дистантні пароніми відрізняються тим, що не мають явних семантичних зв'язків. Однак, на відміну від випадкових застережень, змішання дистантних паронімів регулярно відтворюється в мовленні й може бути розцінене як явище «негативної мовної норми», наприклад, помилкова взаємозаміна англійських слів

- accept «приймати» - except «заперечувати, виключати»

- bear «ведмідь» – beer «пиво»

- very «дуже» – vary «різноманітний»

- quiet «тихий» - quite «лише»