Курсовая работа: Гамлет як герой світової літератури
Деякі питання відпадуть самі собою, якщо пригадати мудрий вислів Гете по приводу суперечностей, що зустрічаються в п'єсах Шекспіра: «Шекспір всякий раз примушує своїх персонажів говорити те, що найдоречніше, дієво і добре в даному випадку, нехтуючи тим, що їх слова, можливо, вступають в суперечності з сказаними раніше або пізніше.
Навряд чи Шекспір взагалі думав, що його п'єси віддруковані друкарськими літерами, з'являться перед читачем і що в них можна буде перечитувати і зіставляти строчки. Коли він писав, перед очима у нього була сцена. Свої творіння він бачив живими, рухомими, такими, що швидко протікають перед поглядом і слухом глядача, які, проте, не можна настільки було утримати в пам'яті, щоб піддати їх критиці. Йому важливо було одно – моментальне враження». [13]
У трагедії Данського принца головне не в зовнішніх подіях, не у виняткових по грандіозності і кривавому характеру подіях, що наповнюють її, а в тому, що відбувається в свідомості героя. У його душі розігруються драми не менш болісні і жахливі, ніж ті, які відбуваються з різними дійовими особами п'єси.
Трагедія Гамлета є трагедія пізнання людиною зла. До певного часу існування Данського принца було безтурботним: він жив в сім'ї, осяяною взаємною любов'ю батьків, сам полюбив і користувався взаємністю чарівної дівчини, мав приємних друзів, із захопленням займався науками, любив театр, писав вірші; попереду нього чекало велике майбутнє-стать государем і правити цілим народом. [15]
Але раптом весь початок рушитися. В розквіті літ помер отець. Не встиг Гамлет пережити це горе, як його спіткав другий удар: мати, здавалося, що так любила отця, менше ніж через два місяці вийшла заміж за брата покійного і розділила з ним трон. І третій удар: Гамлет знав, що отця убив власний брат, щоб оволодіти короною і його дружиною.
Чи дивно, що Гамлет випробував якнайглибше потрясіння: адже на його очах звалилося все, що робило для нього життя цінної. Він ніколи не був такий наївний, щоб думати, ніби в його житті не буває нещасть. Та все ж його думка харчувалася багато в чому ілюзорними уявленнями. Біди, що обрушилися на нього, змусили Гамлета по-новому подивитися рішуче на все. У його свідомості з небувалою гостротою виникли корінні питання: що коштує життя? Що таке смерть? Чи можна вірити в любов, в дружбу? У чому причина лих, гнітючих людину, чи можна уникнути їх, знищити зло? Чи треба боротися або слід примиритися з тим, яке життя?
Шекспірівський герой став полум'яним виразником тих нових поглядів, які принесла з собою епоха Відродження, коли передові розуми людства прагнули відновити не тільки втрачене за тисячоліття середньовіччя розуміння мистецтва стародавнього світу, але і довіру людини до власних сил без покладань надії на милості і допомогу неба. [15]
Трагедія «Гамлет» – «дзеркало», «літопис століття». У ній відбиток часу, в який не тільки окремі особи, – цілі народи опинилися як би між молотом і ковадлом: позаду, та і в сьогоденні, – феодальні відносини, вже в сьогоденні і попереду – буржуазні відносини; там – марновірство, фанатизм, тут – вільнодумність, але і всемогутність золота. Суспільство стало набагато багатше, але і убогості стало більше; індивідові куди вільніше, але і свавіллю стало привільно. [6; 348]
Про цілеспрямованість Шекспіра свідчить одна важлива деталь в побудові образу Гамлета. Принц данський після смерті отця має право на престол, він досяг повноліття (правда, не зовсім ясно скільки йому років). Ніякі посилання на незрілість не могли б виправдати узурпацію престолу Клавдієм. Але Гамлет жодного разу не заявляє про свої права, він не прагне сісти на трон. Включи Шекспір цей мотив в трагедію, вона б втратила багато що, перш за все не так виразно б виявлялася соціальна суть боротьби Гамлета. Коли Гораціо говорить про померлого монарха, що це «справжній був король» 1, Гамлет уточнює: «Він людина була, людина у всьому». Ось дійсна міра всіх речей, вищий критерій для Гамлета. Скільки меж в цьому складному образі?
Він непримиренно ворожий до Клавдія. Він дружньо розташований до акторів. Він грубуватий в спілкуванні з Афелією. Він ввічливий з Гораціо. Він сумнівається в собі. Він діє рішуче і швидко. Він дотепний. Він уміло володіє шпагою. Він боїться божої кари. Він богохулить. Він викриває свою матір і любить її. Він байдужий до престолонаслідування. Він з гордістю згадує отця-короля. Він багато думає. Він не може і не хоче стрима?