Курсовая работа: Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії
Одним з ключових елементів оздоровлення японської економіки Коїдзумі назвав боротьбу за підвищення ефективності японського бізнесу, включаючи жорстке відношення до компаній-боржників, щоб змусити їх скорочувати витрати.
До структурних реформ, які повинні були проводитися негайно, одночасно з вирішенням завдань «періоду інтенсивного впорядкування японської економіки» Коїдзумі відносив наступні напрями:
1. «Приватизація і реформа регулювання». Акцент чинився на приватизації суспільних підприємств, які мають статус особливих юридичних осіб. При цьому ставилося завдання вивчити інші об'єкти приватизації, особливо державної поштової служби, яка грає важливу роль в наданні таких послуг, як прийом від населення грошових коштів на заощадження і страхування.
2. «Підтримка вибору» припускала формування сприятливих умов в оподаткуванні для вкладення капіталу в акції, для створення нових підприємств і налагодження виробництва нових товарів і послуг. Крім того, ставилося завдання зміцнення апарату Комітету із справедливих і чесних операцій і розширення його функцій, визначуваних антимонопольним законодавством.
3. Розширення можливостей страхування, зокрема, за рахунок введення особових рахунків соціального забезпечення і здійснення програми підвищення ефективності страхового медичного обслуговування.
4. «Подвоєння інтелектуального капіталу». В документі висловлювалася концепція сприяння розвитку таких перспективних напрямів, як інформаційно-комунікаційні технології, екологія і т.п. Ставилися завдання довести рівень вищих учбових закладів до кращих світових стандартів шляхом впровадження в їх діяльність конкуренції, а також вивчити можливості встановлення пільгового оподаткування в цілях залучення інвестицій в розвиток науково-технічних досліджень на базі вузів.
5. «Оновлення життя». Висувалася ідея ухвалення комплексу заходів, направлених на наближення місць проживання до робочих місць, ліквідацію дискримінації за статевою ознакою при наймі на роботу, мешкання в екологічно чистих районах і т.д.
6. Активізація місцевого самоврядування. З цією метою передбачалось сприяння прискореному укрупненню первинних ланок місцевого самоврядування (міст, селищ, сіл) шляхом їх злиття, зміцнення самостійної фінансової бази органів місцевої влади за рахунок перегляду «місцевого передаваного податку» (порядку перерозподілу центром частини державних податків на місця) і збільшення частки місцевих податків в державному оподаткуванні.
7. Проведення бюджетної реформи. Її головними моментами визначені перегляд «особливих джерел фінансування» суспільних підприємств (перехід до звичайного використання засобів від ряду спеціальних податків, що нині використовуються за цільовим призначенням, наприклад, на будівництво дорогий), а також перегляд довгострокових планів розвитку суспільних робіт з метою скорочення бюджетних витрат.[5,10]
Саме Коїдзумі більшою мірою, чим хто інший, зробив основоположним принцип пріоритету альянсуіз Сполученими Штатами. Він дуже міцно зв'язав долю своєї країни іздолею США. Коїдзумі підкреслював, що це - єдина країнав світі, яка заявила, що розглядатиме будь-який військовий напад на Японію, як напад на саму себе. По суті, зміцненнязв'язків з Вашингтоном є наріжним каменем японськоїзовнішньополітичній стратегії, на основі якої можливий розвиток відносин з іншими країнами, тим більше що Японія все більшестурбована швидким розвитком КНР, а також ядерною загрозою збоку КНДР.
Кабінет Коїдзумі в кінці 2004 р. обнародував нові«основні напрями програми національної оборони», де Китай і Північна Корея згадувалися як країни, які представляють потенційну загрозу безпеці Японії. Положення в КНДР визнано «серйозним дестабілізуючим чинником длявсій Східній Азії, включаючи Японію», а відносно Китаю зазначено, що він «останніми роками модернізує свій військовий потенціал, роблячи особливий упор на ядерний і ракетний потенціал, а також навійськово-повітряні і військово-морські сили».
Вперше в оборонній програмі був згаданий Китай, який в свою чергу заявив, що Японія, модернізує свою політику в сфері безпеки, розвиваючи і розміщуючи систему протиракетної оборони. Крім того, між Японією і Китаєм існують серйозні проблеми, які можуть стати причиною виникнення озброєних конфліктів, зокрема, природні ресурси в спірному районі Східно-Китайського моря, територіальна суперечка навколо островів Сенкаку, підтримка Японією США в конфлікті з Китаєм із-за Тайваню.
Порівняння «доктрини Коїдзумі» з висунутими в 2009 р. новим прем'єр-міністром Японії Хатоямой ідеями будівництва Східно-Азіатської Співдружності дозволяє зробити висновок про те, що вони багато в чому схожі. Можна сформулювати, як мінімум, три особливості нових ідей Хатоями.
1. Відсутність конкретики в пропонованих форматах співпраці.
2. Принципова позиція про пряме підключення США, які покликані грати важливу роль у Східно-Азіатській Співдружності, а американо-японський союз безпеки буде його краєугольним каменем.
3. Особлива увага до людської безпеки і підвищення якості життя громадян країн співдружності, включаючи такі аспекти, як розвиток співпраці між молоддю, міжнародної освіти і т. п.
Таким чином, головну новизну склала ідея підключення США, як одного з ключових учасників співдружності.
Новітній приціл Японії - активізація в країнах Центральної Азії і Кавказу. Колишній японський прем'єр-міністр Рю оголосив про те, що «Японія має особливо ностальгічне відношення до цього регіону, який бере початок ще з часу існування Шовкового шляху». А це - не що інше, як відновлення стародавніх зв'язків між Далеким Сходом і Європою через Середню Азію під контролем Японії.
Іншими словами, в геополітичному плані справа йде до витіснення Росії з Далекого Сходу, Середньої Азії.
2.2 Участь Японії в міжнародних організаціях
На початку ХХI в. лідери Японії все частіше замислюються про те, як краще вирішувати нові проблеми в сфері економіки і безпеки в міжнародному плані, а також розглядають зовнішньополітичні пріоритети і пов'язані з ними надії як всередині країни, так і за кордоном. Крім проблем і викликів пов'язаних з міжнародним оточенням, внутрішня економічна і політична перебудова в Японії все глибше вбудовує її в систему міжнародних відносин і зобов'язань.
Зростаюче значення міжнародних економічних організацій і регіональних економічних угод сприяють посиленню взаємозалежності і глобалізації, і навпаки. В зв'язку з цим значно розширюється контекст багатобічного підходу. Більшість урядів більшою чи меншою мірою визнають, що вирішення таких проблем, як екологія, міжнародні економічні і торгові правила, цивільні конфлікти, вимагають колективних зусиль. Все більший акцент чиниться на багатобічні домовленості.
Японська політична еліта розуміє цю логіку світового розвитку. По мірі поглиблення міжнародної інтеграції, міжнародні інститути набувають все більшого значення, й ті, хто приймає рішення, повинні, по можливості, займати в цих інститутах відповідне положення.
Слід зазначити, що вся геоекономічна стратегія Японії післявоєнного періоду якраз і була заснована на приматі мультілатеризму, тобто доктрини участі переважно в багатобічних економічних і політичних організаціях глобального і регіонального масштабу. Саме за рахунок участі в таких структурах, Токіо послідовно добивався стратегічної цілі: міжнародного визнання країни, закріплення за нею гідного місця в світовій спільноті. Пріоритет в процесі зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного і бюджетного планування завжди віддавався таким організаціям, як СОТ, Міжнародний валютний фонд, ООН. Починаючи з 1999 р. Токіо поступово приходить до розуміння важливості двосторонніх форматів, запустивши процес переговорів з Сінгапуром. Разом з тим слід підкреслити, що в цілому Токіо продовжує рахувати двосторонні формати економічного співробітництва такими, що «доповнюють» режим, який задається СОТ і іншими масштабними економічними організаціями, яким як і раніше надається першочергове значення.
Одним з найбільш перспективних напрямівз погляду розширення впливу країни в міжнародних справах,японські політики вважають підвищення статусу Японії в ООН. Можнасказати, що цей вектор японської зовнішньої політики зберіг своюзначущість в нових умовах.
Одним з найважливіших інструментів для вирішення цього завдання служить фінансовий внесок Японії в діяльність організації. Останніми роками він коливався в межах 20% (19,468% в 2006 р.)відзагальної суми бюджету ООН. Таким чином, країна займає другемісце після США (22%). Щорічний внесок Японії перевищує сукупний внесок решти чотирьох постійних членів Ради Безпеки ООН - Великобританії, Франції, Китаю і Росії.[1,50] Японіятакож займає лідируючі позиції в наданні допомоги 150 країнам (з погляду об'ємів допомоги - переважно азіатським державам). При цьому вона на відміну від більшості країн-донорів ООН повністю виконує свої фінансові зобов'язанняперед організацією.
Цій обставині надається велике значення, оскількипередбачається, що величезні розміри фінансових вливань