Курсовая работа: Герої козацької доби в народних думах та історичних піснях

Історичні пісні та козацькі пісні, як вид народного фольклору виникли в період боротьби з татарським ярмом (13-14ст.), як відгук на події суспільної і військової історії. У історичній пісні обов’язково йдеться про яку-небудь реальну подію, що дійсно мала місце в історії.

Перш ніж приступити до характеристики національних героїв в козацьких піснях потрібно визначитися з історичним підґрунтям створення такого виду пісень та опису в них героїв українського народу.

Історичним підґрунтям можна вважати будь-яку важливу історично значиму подію. Такими подіями можна назвати напади татаро-монгольского іга, завойовницькі війни Польщі, Хмильччина та інші, що не залишились поза увагою народу і були висвітлені в історичних піснях.

2.1. Героїзм в народних думах

3 незапам'ятної давнини до наших днів супроводжує дума та пісня життя народу. Їй, як найщирішому другові, довіряє трудівник свої найпотаємніші почуття, горе і радощі, мрії і сподівання. Не кажучи вже про виняткову емоційну наснаженість пісні, жоден вид народної творчості не може порівнятися з їхньою широтою охоплення життєвих явиш, У них знайшли правдиве відображення важливі історичні події і родинний побут, жорстока класова боротьба і повсякденні турботи, будні і свята, праця і розваги.

В пісні вилилася вся минула доля, весь справжній характер України; пісня і дума становлять там народу святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає і чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської; в них же виявляється і та тривожна оглядка на життя, яка змушує козака, вільного від битви, «шукати свою долю». Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим.

У дожовтневих піснях і думах оживає вся багатовікова історія українського народу, сповнена героїчної боротьби проти іноземних загарбників, національного та феодально-капіталістичного гноблення. Через століття донесли вони до нас подих життя своєї епохи, ті почуття, що хвилювали колись їх творців.

Спустошливі напади на українські землі турецько-татарських орд, вигнання в полон населення, продаж у рабство — такі типові для XV—XVII ст. події відтворюють дуже давні за походженням пісні та думи про Коваленка, «Коли турки воювали» та ін. Трагічна доля їх героїв: Коваленка осліплюють, заковують у кайдани трьох сестер-полонянок женуть у далекий чужий край:

Єдину взяли попри коні,

Попри коні на ремені;

другу взяли попри возі,

Попри возі на мотузі;

Третю взяли в чорні мажі…

У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-вітчизни, їх повне тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. Ці твори засвідчили ту виняткову роль, що її відіграло в історії України козацтво, центром якого була Запорізька Січ.

Про боротьбу з турецько-татарськими нападниками, тяжку турецьку неволю та втечу з неї, смерть козака на полі бою розповідається в багатьох думах – епічно-ліричних пісенних творах, що мають своєрідну будову і виконуються народними співцями-кобзарями у супроводі бандури або ліри.

Реалістичне відтворення подій, правдивість характерів персонажів, простота вислову поєднується у них з незвичайною поетичністю і піднесеністю. Недарма і Т. Шевченко у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» писав про думи, що всі вони «так возвышенно просты й прекрасны». Самобутність, художню оригінальність дум, їх високі ідейні якості не раз відзначали вітчизняні і зарубіжні дослідники.

Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, сповненим палкої любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», має миролюбивий характер («ні города, ні села не займає»), але готовий щомиті дати відсіч ворогові; відчайдушно хоробрий Івась Канівченко, стійкий Самійло Кішка, Федір безродний.

Багато кращих синів народу наклали головою, захищаючи незалежність своєї країни. Не випадково так часто в думах і піснях говориться про смерть козака. Трагічно-жахлива картина постає з думи «Федір бсзродний, бездольний». Жорстока, кривава січа, яка щойно відбулася... Поле, всіяне козацькими тілами:

Да й не єдиного тіла козацького молодецького

Живого не встановлено.

Тільки поміждо тим трупом

Федор бездольний,

Посічений да порубаний,

Да й на рани смертельнії не змагає...

Урочисто ховають героя товариші. Висока могила як вічна пам'ять про козацьку славу виростає над ним.

Високогуманними творами народної музи назвав І. Франко думи про Самійла Кішку, про втечу трьох братів з Азова, про Марусю Богуславку. П'ятдесят чотири роки пробув Самійло Кішка у турецькій неволі, але не скорився ворогові. Закований у кайдани, він не здається на підмову потурченого Ляха Бутурлака, який пропонує ціною зради заслужити прихильність паші: «Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати». Розумом і хитрощами перемагає Самійло ворота. Захопивши галеру, козаки повертаються у рідний край.

Дума прославляє стійкість Самійла Кішки, наполегливість у досягненні мети, вірність вітчизні, своєму народові:

Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,

А- буду в землі козацькій голову християнську покладати..

Ваша віра погана,

Земля проклята.

Майже цими словами відповідає турецькому султанові і славнозвісний герой історичної пісні Байда, коли йому доводиться вибирати між царюванням, здобутим зрадою, і смертю. У давніх думах та піснях поняття віри зливається з поняттям батьківщини, народу, що пояснюється умовами часу і особливостями світогляду тодішньої людини. Підтоптати під ноги християнську, віру і прийняти мусульманство (турецьку віру) було рівнозначним зраді свого народу. Та зрештою і слова «татарин», «турок» в українському фольклорі вживаються у значенні загарбник, поневолювач, що пов'язано з турецько-татарськими розбійницькими нападами.

Привабливий образ ніжної і мужньої Марусі Богуславки змальований у однойменній думі. Маруся вволяє з темниці сімсот козаків, що уже «тридцять літ у неволі пробувають», але сама залишається на чужині. Туга за рідним «веселим краєм» з його «ясними зорями» і «тихими водами», гіркий жаль за змарнованим життям, розпач чуються в її прощальних словах. Вона просить передати батькові, щоб статків-маєтків не збував для викупу її з неволі: .

«...Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!»

До найулюбленіших народних дум належить «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі». Це емоційно наснажений твір, що хвилює своєю щирістю і людяністю. Розповідаючи про страждання найменшого брата, безжалісно покинутого старшими на вірну загибель, дума засуджує жорстокість, егоїзм, підлість, жадобу до наживи. Смерть старших братів від руки турків-яничар сприймається як заслужена розплата за безсердечність і зраду. Зустрічаються варіанти, за якими гине тільки менший брат, а обидва старші прибувають додому. Середульший в усьому зізнається батькам, і вони проганяють старшого, якому після цього ні в чому не щастить. У думі, записаній від кобзаря. М. Кравченка, найстаршого громадою засуджують до смерті.

Пафосом боротьби проти соціального і національного гноблення відзначаються думи та історичні пісні про визвольну війну 1648—1654 рр. їх герої — народні ватажки Хмельницький, Перебийніс, Богун, козаки, селяни, весь народ, що піднявся на захист своєї свободи і незалежності. Певністю у своїх силах, бадьорістю, оптимізмом віє від цих творів.

Загальнонародне піднесення відбилося у прекрасній пісні «Розлилися круті бережечки», що виникла на початку війни. Поетичні образи цього твору мають глибокий патріотичний зміст. Заклик їхати у Варшаву по червону китайку — це заклик до боротьби проти шляхетського гніту. Червона китайка означає символ козацької слави, тобто слави оборонця рідної землі. Образ же червоної калини що похилилася, асоціюється з образом зажуреної України:

А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо;

А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо!

Особливо велику увагу приділяє народна творчість Богданові Хмельницькому, який очолив визвольну війну. Він виступає як мудрий полководець, захисник голоти, «козацький батько». Хмельницький дбає, щоб «козакам козацькі порядки давати», чинить справедливий суд над польсько-шляхетським запроданцем Барабашем (дума «Хмельницький та Барабаш»). На заклик свого ватажка повстанці

На лядські табори наїжджали,

Лядські табори на три часті розбивали,

Ляхів, мостивих панів, упень рубали.

Народ - гуманіст і великий справедливець — добре знає, які страждання несе з собою війна. Тому не забуває він згадати і про горе вдів та осиротілих дітей нерозважних панів, які хотіли загарбати Україну і поплатилися за це життям:

Над Полонним не чорна хмара вставала,—

Не одна пані ляшка удовою зосталась... («Корсунська перемога»)

Гей, там поле, а на полі цвіти,

Не по однім ляшку заплакали діти. («Чи не той то хміль»)

Високохудожніми творами героїчного епосу є пісні про Байду, Морозенка, Перебийноса, Сірка, Супруна, Палія та ін. В образах цих героїв найбільш повно втілилися народні уявлення про мужність, хоробрість, самовідданість, вірність вітчизні.

Справжнім богатирем виступає у думі «Ой з-за гори високої» Нечай. Не вагаючись, кидається він у бій проти сорокатисячного війська (сорок тисяч — епічне число що означає багато). Історична правдивість подій поєднується тут з типовим для народного епосу художнім засобом перебільшення:

Ой не встигнув козак Нечай на коника спасти,

Взяв ляхами, як снопами, во два ряди класти...

Повернувся козак Нечай на лівеє плече,—

А вже з ляшків, вражих синів, кров ріками тече.

Повернувся козак Нечай на правую руку,—

Не вискочить Нечаїв кінь із лядського трупу.

Народ пишається подвигами свого героя, милується його відвагою і сумує, коли він гине.

Гинуть у нерівному бою і Морозенко і Супрун. Скільки живого, щирого почуття вкладено в ці твори. Смерть Морозенка оплакує рідна мати, козацьке військо, вся Україна:

Прощай, прощай, та Морозенку, ти найславний козаче,

Ой за тобою, та Морозенку, та вся Україна плаче!

В думах та піснях виявляються дружні почуття українського народу до братнього російського. Особливо яскраво ідея нерозривного союзу українського народу з російським втілена у творах про Палія і Мазепу. В них викривається підступність, лицемірство, безчесність Мазепи, якого народ називає проклятим, зрадливим. Як справжній народний герой возвеличується Палій.

В думах народ висловив гордість за своїх історичних героїв, возвеличив їх до рангу великих, вони виступають справжніми народними героями-визволителями свої Батьківщини.