Курсовая работа: Горчаков О.М. – останній канцлер Російської імперії

Вступ

Олександр Михайлович Горчаков – князь, російський дипломат і державний діяч, міністр закордонних справ, канцлер. В 1870 році добився відміни обмежень прав Росії на Чорному морі. Ця людина зіграла значну роль в російській зовнішній політиці та в світовій політиці, в цілому.

Канцлерство О.М. Горчакова було важливим етапом в історії Російської імперії. Досліджуючи здобутки російської зовнішньої політики необхідно оцінити вплив та роль Горчакова, мотиви та принципи його діяльності. Проте дослідження діяльності Горчакова в період його канцлерства тільки розпочинається, тому дослідження цієї теми є актуальним.

Об’єктом курсової роботи є біографія та діяльність канцлера Російської імперії О.М. Горчакова. Предметом дослідження є принципи, цілі та напрями зовнішньополітичного курсу Горчакова.

Метою курсової роботи є дослідження канцлерства О.М. Гормакова.

Завданнями курсової роботи є:

- дослідити біографію О.М. Горчакова, шлях досягнення найвищої ланки в його кар’єрі;

- розкрити основні принципи, цілі, напрямки та завдання зовнішньополітичного курсу О.М. Горчакова;

- охарактеризувати дипломатичну діяльність О.М. Горчакова, а саме, вирішення польського питання, ліквідацію нейтралізації Чорного моря, вирішення «східного питання»;

- визначити основні досягнення дипломатичної діяльності О.М. Гочакова.

Хронологічні рамки роботи – роки життя О.М. Горчакова 1798–1883 рр.

Методологія курсової роботи – матеріал курсової роботи викладений за проблемно-хронологічною послідовністю, використані методи аналізу та синтезу історичного матеріалу, методи науковості, системності та інші загальнонаукові методи.

Історіографія теми . Проблема дослідження дипломатичної діяльності О.М. Горчакова викладена в контексті зовнішньої політики Росії другої половини ХІХ ст. Крім того, існують і біографічні дослідження О.М. Горчакова.

Дипломатичний словник за редакцією А.А. Громико містить стислу біографію О.М. Горчакова. Збірник «100 великих дипломатів» за редакцією І.А. Муссного подає біографію, основні завдання, цілі, принципи, стислу характеристику діяльності та досягнення канцлера О.М. Горчакова.

Найбільшу увагу дипломатичній діяльності Горчакова надає дослідник В.М. Виноградов в статтях «Князь А.М. Горчаков – міністр и віце-канцлер» та «Канцлер А.М. Горчаков: тріумф в Лондоне». Автор статей досліджує стратегічну концепцію канцлера, дипломатичну діяльність Горчакова при вирішенні польського питання, позицію Росії під час австро-прусської та франко-прусської воєн, ліквідацію Горчаковим статей Паризького трактату 1856 р. Особливу увагу автор приділяє вирішенню канцлером східного питання, визнаючи цей напрямок головним у діяльності Горчакова. В.М. Виноградов торкається ролі О.М. Горчакова в російсько-турецькій війні у монографії «Русско-турецкая война 1877–1878 гг. и освобождение Болгарии», а також стосункам Горчакова з Великобританією у монографії «Британский лев на Босфоре». В цих монографіях автор зазначає, що О.М. Горчаков проводив виважену політику, в якій намагався закріпити становище Росії на Балканах та Близькому Сході.

Відомий дослідник міжнародних відносин К.Б. Виноградов у монографії «Мировая политика 60–80-х гг. ХІХ в.: события и люди» розкриває діяльність Горчакова у вирішенні східного питання, наголошуючи на важливості вирішення цього питання для російської дипломатії. Автор надає політичний портрет О.М. Горчакова, визначає основні риси його дипломатичної діяльності.

Детально досліджує ліквідацію нейтралізації Чорного моря Л.Н. Нарочинчька у монографії «Россия и отмена нейтрализации Черного моря 1856–1871 гг.», визначаючи при цьому найбільшу заслугу саме О.М. Горчакову. Визначає вона й роль Горчакова у балканському питанні у монографії «Россия и национально-освободительное движение на Балканах 1875–1878 гг.».

Таким чином, в існуючій історичній літературі діяльність О.М. Горчакова ще не повністю досліджена. Залишаються суперечні питання щодо ролі канцлера у балканському питанні, про стратегічні помилки в діяльності О.М. Горчакова.

Курсова робота має також практичне значення , адже її матеріал може бути використаний як додатковий при підготовці студентів до практичних занять з історії Росії.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

1. Біографія О.М. Горчакова

Олександр Михайлович Горчаков народився 4 червня 1798 року у Гапсалі. Його батько, князь Михайло Олексійович, був генерал-майором, мати, Олена Василівна Ферзен, – дочкою полковника. Олександр Михайлович належав до старовинного дворянського роду. ведучому свій початок від Рюриковичей. В сім'ї було п'ять дітей – чотири дочки і син. Характер служби батька вимагав частих переїздів: Горчакови жили в Гапсалі, Ревелі, Петербурзі.

Закінчивши гімназію в Петербурзі, Горчаков у 1811 році поступив до Царськосільського ліцею, де успішно осягав не тільки гуманітарні, але так само точні і природні науки. Вже в роки навчання він вибрав своєю майбутньою професією дипломатію. Його кумиром був дипломат І.А. Каподістрія. «Прямий характер його не здібний до придворних інтриг. Бажав би я служити під його начальством», – говорив Олександр.

Вчився він разом з О.С. Пушкіним. Великий поет присвятив своєму однокласнику вірш, в якому передбачив йому блискуче майбутнє: «Тобі рукою Фортуни примхливої вказаний шлях і щасливий і славний». Горчаков зберіг з Пушкіним дружні відносини на усе життя. Повертаючись до 1825 гола у Росію і проїжджаючи через Псковську губернію, він зустрівся з другом юності, що відбував заслання, хоча цей вчинок був чреватий для нього неприємностями. Адже молодий дипломат матеріально повністю залежав від одержуваного їм жалування, оскільки він відмовився на користь сестер від своєї частки спадку.

У 1817 році Горчаков блискуче закінчив Царськосільській ліцей і в чині титульного радника почав дипломатичну кар'єру. Його першим вчителем і наставником був граф І.А. Каподістрія, статс-секретар Міністерства закордонних справ по східних і грецьких справах. Разом з Каподістрією та іншими дипломатами Горчаков знаходився в свиті царя на конгресах Священного союзу в Троппау, Лайбасі і Вероні. Як аташе він виконував дипломатичні доручення царя. Олександр I був до нього прихильний і «завжди відзначав як одного з кращих вихованців ліцею».

У 1820 році Горчакова направили секретарем посольства до Лондона. В 1822 році він став першим секретарем посольства, а в 1824 році йому надали чин надвірного радника.

Горчаков залишався в Лондоні до 1827 року, потім його перевели на посаду першого секретаря в Римі. Наступного року молодий дипломат став радником посольства в Берліні, а потім, як повірений в справах він знов опиняється в Італії, цього разу у Флоренції і Луцці – столиці Тосканської держави.

У 1833 році за особистим розпорядженням Миколи І. Горчаков був направлений до Відня як радник. Посол Д. Татіщев доручав йому відповідальні завдання. Багато донесень, що йшли до Петербургу, складалися Горчаковим. За дипломатичні успіхи Горчаков був пожалуваний у статські радники.

У 1838 році Горчаков одружувався на Марії Олександрівні Урусової, вдові І.А. Мусина-Пушкіна. Сім'я Урусових була багата і впливова. Горчаков залишив службу у Відні, повернувся в столицю. Рішення Горчакова подати у відставку пояснюється тим, що у нього не склалися відносини з головою МІДа Нессельроде.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--