Курсовая работа: Гра як метод виховання молодших школярів

Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь - якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості й задоволення).

§ 2.Класифікація ігор

Немає більш різноманітного явища у шкільній педагогіці, як гра, багата як за змістом, характером, так і за формою. Протягом двох сторіч наукова педагогіка прагне якнайменше класифікувати дитячі ігри.

Одна з перших класифікацій належить К. Грасу. Він поділяє ігри на дві групи: експериментальні або ігри спеціальнихфункцій. До першої групи належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи волі. До другої групи належать різні ігри, у яких вправляються часткові здібності, необхідні для застосування у різних сферах життя (суспільного, сімейного).

Відомий німецький психолог В. Штерн поділяє ігри на два види: індивідуальні та соціальні. При цьому він спирається на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності і одночасно враховувати вплив середовища, в якому дитина перебуває. Штерн вважає , що зовнішній фактор соціального оточення дає лиш матеріал для гри, вибір якого визначається інстинктивно.

Сучасний американський дослідник К. Гарвей виділяє такі види ігор:

1. Ігри з рухами і взаємодією, що найбільш яскраво відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей; ,

2Лгри з предметами, що починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного удосконалення.

3. Мовні ігри - створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту (пісеньки, лічилки, приказки, жарти);

4.Ігри з правилами;

5. Ритуальні ігри, засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності.

С. Русова наголошує на значенні народних ігор як прадавнього результативного засобу виховання і навчання дітей. Народні ігри - багата скарбниця народної мудрості, досвіду поколінь у ті часи, коли не існувало наукової педагогіки.

Використання їх у педагогічному процесі - сьогодні чи не найактивніша проблема, адже ми прагнемо створити найефективніші умови для навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку.

К.Д. Ушинський закликав звертати увагу на народні ігри, розробляти це багате джерело, організовувати їх і творити з них найкращий і могутній виховний засіб. Та народні ігри до цього часу не мають наукової класифікації і використання в основному за призначенням: з розвитку мови дітей, на ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо.

У сучасній педагогіці прийнята така класифікація ігор: ігри творчі та ігри з правилами. До першої групи належать сюжетно - рольові ігри (сімейні , побутові, суспільні), будівельно-конструктивні на теми літературних творів (драматизації, інсценування).

До другої групи належать рухливі (великої, середньої, малої рухливості); сюжетні, ігри з предметами; за переважанням одного основного руху; з бігом, стрибками , тощо; ігри -естафети та дидактичні ігри (словесні, друковані). Окрему групу становлять народні ігри: забави, рухливі, дидактичні, обрядові.

Дана класифікація є досить умовною. Не слід вважати, що у творчих іграх відсутні правила, а ігри з правилами включають елементи творчості. Без правил не можлива будь - яка спільна діяльність.

Головна ознака, що дозволяє розділити ці дві великі групи ігор, та, що у творчих іграх активність, творчість дітей спрямована на виконання задуму, розвиток сюжету, а в іграх з правилами - на вирішення завдань і виконання правил.

§ 3. Творча гра, її значення й особливості використання в навчально–виховному процесі

Молодший шкільний вік - це період інтенсивного фізичного і психічного розвитку, формування здібностей, характеру, активного оволодіння соціально виробленими правилами і нормами поведінки.

Особливе місце посідають ігри, що створюються самими дітьми, їх називають творчими, тому що ігрова діяльність має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер.

Творчі ігри - це такі ігри, в яких виявляються образи, що містять в собі умовне перетворення навколишнього. Головною ознакою, центром творчої гри є наявність уявлюваної ситуації, яку створює дитина замість реальної і діє в ній, виконуючи певну роль, відповідно до тих знань, які вона при цьому надає оточуючим предметам.

У творчій грі все "нібито", "умисно", але в цьому умовному оточенні, що створюється уявою, багато справжнього: ігрові дії гравців завжди реальні, їх почуття дуже щирі.

Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі і дії. З цією особливістю пов'язане і виникнення задуму в грі. Поява задуму, пошуки засобів для його реалізації мають зв'язок із розвитком творчої уяви і означають перехід до творчої діяльності.

Відображенняоточуючоїдійсності відбувається шляхом прийняття на себе певної ролі. Однак дитина наслідує образи не повністю через те, що не має реальних можливостей для дійсного виконання операцій прийнятої ролі. Тому у творчій грі вона виконує символічні дії ("нібито"), реальні предмети замінює ігровими або умовно тими предметами, яким приписує необхідні функції: наприклад, кубик - "чашка", полиця - "коник" та ін.

У молодшому шкільному віці формуються індивідуальні та спільні ігрові інтереси, що виражаються у безпосередньому емоційно - пізнавальному відношенні до гри чи ігрового предмета, прагненні дитини виразити те, що вона пізнала, потребі займатися цією діяльністю.

Ігрові інтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку збагаченню і поглибленню знань, формуванню моральних уявлень.

Показниками розвинутого ігрового інтересу можна вважати:

- тривалу зацікавленість дитини грою: розвитком сюжету і виконання ролі;