Курсовая работа: Грецька національна меншина в Криму в 1917-1938 роках
Відображенням деяких спільних для всіх названих регіонів тенденцій, як ми гадаємо, притаманних для грецької діаспори в Росії, Україні та на Кавказі взагалі, щодо організації діяльності шкіл, було те, що, виникаючи у місцях компактного мешкання грецького населення, вони демонстрували таке охоплення дітей шкільного віку, яке навіть дещо перевищувало рівень, характерний для російських шкіл.
Як і за часів Російської імперії діяльність шкіл фінансували, певною мірою, громадські об'єднання, котрі тепер отримали назву грецьких комітетів. За свідченнями звіту наради вчителів Північнокавказького краю грецьке населення приймає щиру участь у матеріальній підтримці грецької школи... комітети сприяння в деяких місцях дають на рік до 700 - 800 крб. на додаткове утримання грецької школи., учителів у тих місцях, де місцевий бюджет не має можливості повністю утримувати достатній штат в грецькій школі.
Можливо, при залученні до національних шкіл максимальної кількості культурних сил та "узгодження дій та взаємодопомоги", адже саме до таких висновків у ході обговорень прийшли педагогічні наради, на підставі попереднього парафіяльного досвіду і була б відтворена та розвинута система власне національної освіти, але такому розвиткові не вистачило часу. Реалізації проголошених принципів "націоналізації" заважали ідеологічні настанови. Усі критичні вислови іноземних, у тому числі грецьких діячів, щодо можливих наслідків реалізації мовних та інших "прожектів" "націоналізації" сприймалися радянським керівництвом як "напади і наклепи буржуазної Греції на Ленінську національну політику".
2. Умови існування та напрямки діяльності релігійних громад греків радянського Криму в 20-і рр, XX ст.
2.1 Діяльність релігійних громад греків Криму
в 1922 – 1924рр.
Політика радянського уряду щодо етноконфесійних угрупувань греків Криму, якими власне і були парафіяльні об'єднання, і при яких за часи Російської імперії існували доброчинні та навчальні заклади, визначалася загальнодержавним антирелігійним курсом боротьби з церковними інститутами взагалі та всіма проявами релігійності на парафіяльному, родинному та особистісному рівні. Православним грекам, для яких протягом століть церква була не тільки осередком власне релігійної громади, а й носієм національних та просвітницьких традицій, прийняти цю ситуацію бездуховності було дуже складно. Адже, на думку грецьких дослідників, (надамо слово саме їм, тому що вони є представниками тієї ново елліністичної ментальності, про яку йде мова) від часів турецького володіння церква для греків означала не тільки духівництво. Вона існувала як союз духівництва та народу, і це ніколи не розділювалося. Саме тому історична роль церкви в грецькій діаспорі не повинна вимірюватися тільки лептою духівництва, але й внеском усіх віруючих, духівництва та народу разом.
Поставлена перед різноманітними органами радянської влади задача ''зрушити з мертвої й антирадянської позиції православну церкву і позбавити її тієї сили, якою вона володіла до цього часу"" завдяки комплексу мір, у тому числі організації церковною розколу, вже на 1923 р. була певним чином виконана. Як підкреслювалося в доповіді начальника VI відділення Секретного відділу ДНУ Е.А.Тучкова начальникові Т. Д. Дерібасу про роботу у 1923 р.: ''...православна церква, як єдиний апарат до дійсного часу не існує, вона розбита на кілька окремих груп, що мають свої окремі ієрархії, що знаходяться між собою в постійній ворожнечі і зовсім непримиренно відносяться один до одного.
Зазначимо, що по закінченні громадянської війни в православ'ї на території Криму функціонували церкви представників п'яти релігійних угрупувань, час загальної кризи Російської Православної церкви: "обновленців ", "автономістів ". "староцерковників ", "автокефалістів" і Грецького благочиння, яке тяжіло до Константинопольського патріархату. Всі вони, так чи інакше, представляли дві які виникли під головні релігійні течії, які сформувалися в результаті розколу церкви. Вінформаційному зведенні VI відділення Секретного відділу ДНУ ""про етап православних церковників" по губерніях СРСР зазначалось: "За останнім часом видп(о). що в Криму підсилюється реакційна тихонівська течія через нерівність сил обновленців, боротьба останніх проти тихонівців послабла. По всьому Криму виділяються церковники міста Євпаторії й округу, деобновленський рух посилився досить міцно.
Грецькі дослідники пов'язують традиційне для. греків прагнення орієнтуватися на патріархат у Константинополі із загальними тенденціямиетнозбереження, етновідокремленості громад в етнонаціональному оточенні, хоча б тільки й у конфесійному плані. Численні обговорення церковного питання грецькими делегатами на всіх з'їздах, які були проведені за часів національно-революційного піднесення, продемонстрували, що ідея "національно - церковної автономії", започаткована наприкінці XVIII ст., ніколи не зникала, продовжувала своє існування і протягом повного підпорядкування парафій греків Російській Православній церкві.
Приводом для створення окремого Грецького благочиння у рамках "староцерковної" течії, до якого увійшла більшість грецьких громад Криму, стало рішення "обновленського" помісного собору Російської Православної церкви 1923 р. про зміни в церковному календарі ".
Так, в Ялтинському православному благочинному окрузі Російської православної церкви, отримавши лист благочинного ялтинських церков про перехід на новийцерковний календар, настоятель храму св. Федора Тирона у с. Верхня Лутка архімандрит Єлісей Тайгоніді скликав загальні збори парафіян церкви. Вони відбулися 8 жовтня1923 р. за дозволом Ялтинського окрвиконкому. Головою зборів парафіяни у складі 280 осіб вибрали Фотія Георгійовича Фотіадіса. Настоятель храму повідомив, що в Севастополі, із благословення сімферопольського архієпископа Никодима, іде у 1922 р. було створено Грецьке благочиння, головою якого став Григорій Георгійович Вукунас. Архімандрит Є. Тайгоніді пояснив, що оскільки храм св. Федора Тирона також входить до благочиння, отриманий лист не має законодавчої сили. У постанові зборів зазначалося, що громада церкви с. Верхня Аутка повинна: наперед не признавати ні одну із церковних влад Росії та тимчасово дотримуватися старого стиля, до одержання авторитетних вказівок від вищого керівництва Східної правлячої церкви; прохати Ялтинський окрвиконком направляти безпосередньо причту грецької церкви всі накази і розпорядження влади відносно грецької церкви для їхнього точного та неухильного виконання»
Однак, інституційне оформлення Грецького благочиння відбулося значно пізніше І не викликало, як ми можемо бачити, будь яких серйозних змін у функціонуванні церков греків. Діяльність грецьких парафіяльних громад у 20-і рр. XX ст. визначалася правовими нормативами, передбаченими для всіх релігійних об'єднань Радянського Союзу.
За законодавством того часу, всі релігійні споруди. незалежно від тяжіння церковного кліру та парафіян до якоїсь православної течії, описували, їхнє майно націоналізували, а з головами Рад "двадцяток" релігійних спільної підписували договори про оренду ними ж збудованих церковних та монастирських комплексів для виконання релігійних треб. Члени релігійного об'єднання повинні були берегти майно, використовувати приміщення лише для виконання релігійних служб, вести книгу обліку пожертв. Віруючі парафій сплачували всі витрати по утриманню церков.
Так, ще 1922 р. групі віруючих була передана в оренду націоналізована будівля храму св. Тройці в Сімферополі, також заключили договір із групою парафіян церкви св. Миколая Чудотворця в Карасубазарі про використання ними будівлі грецької церкви для виконання релігійних треб. Подібні договори було підписано і з іншими грецькими релігійними об'єднаннями: "православним релігійним товариством при грецькому соборі (св. Миколая Чудотворця- М. А.) м. Бахчисарая" . релігійним товариством грецької церкви Феодора Гирона в с. Аутка" та іншими. Водночас у 1923 р. грецькій громаді Керчі церква св. Іоанна Предтечі була надана у безстрокове та безкоштовне користування.
Виконанняумовдоговорівретельноконтролювалося- а його порушення з боку віруючих могло розглядатися як привод для закриття церкви. Так, у квітні 1923 р. НКВС Криму стало відомо, що парафіяльна рада собору св. Олександра Невського в Ялті здала в оренду без узгодження з органами влади нижню церкву собору групі віруючих-греків (105 осіб).Релігійна спільнота обов'язувалася сплачувати соборові 50 % прибутків від продажу свічок, що розглядалося органами влади як підприємницька діяльність та було порушенням пунктів договору.
Службу в нижній церкві проводили грецькі священики Георгій Попандопуло, Костянтин Мавромаді й Анфін Попандопуло. які прибули до Криму із Трапезунда у 1928 р. Конфлікт удалося владнати лише чому, що за повідомленням, що надійшло до ІІКВС. голова парафіяльної ради собору Петро Сербінов був у Ялті єдиним священиком, який лояльно відносився до радянської влади.
У грудні 1924 р. Центральне адміністративне управління Криму прийняло рішення про перереєстрацію складу "двадцяток"' усіх культів. Після його виконання православні громади повинні були завірити списки в Таврійському Єпархіальному управлінні або у його представників на місцях. Однак. навряд чи це рішення грецькими громадами було виконане, адже постійні вимоги влади про реєстрацію стануть однією з багатьох проблем існування Грецького благочиння у 1926 - 1929 рр.
За підсумками аналізу навіть неповних даних зібраних владними структурами про церкви греків Криму в 1922- 1924 рр., виявилося, що до складу Грецького благочиння увійшли тринадцять парафіяльних храмів:
Таблиця№3
Таблицю складено на базі даних публікації: Ю.А.Катуїшн "Староцерковное" и "обновленческое" течіння в Кр и му (1922 -1924 гг.) // Культура народов Причерноморья. - №10.- 1999. —С. 69-77.
| № | Церкви | Додаткова інформація |
| 1 | Св. Тройці в Сімферопол | |
| 2 | Св. Іоанна Предтечі в Керчі | Священник Г.Д. Папаз-Оглу |
| 3 | Св. Георгія в с.Кісек -Аратук | Голова парафії Морозов Ф.І. |
| 4 | Свтг. Ввасилія Великого Богослова, Іоанна Златоустого в Севастополі | Настоятель Волков |
| 5 | Св. Миколая в Балаклаві | Настоятель К. Марков |
| 6 | Св. апп. Петра і Павла в с. Мангуш | |
| 7 | Ведення Присятої Богородиці в Феодосії | |
| 8 | Св. Іоанна Предтечі в Старому Кримі | |
| 9 | Св. Георгія (Каплиця) у Старому Кримі | |
| 10 | Св. Іллі в Євпаторії | 150 осіб |
| 11 | Св. Федора Терона в с. Аутка | 395 членів, Настоятиль Є. Тайгонід |
| 12 | Св. Миколая в Карасубазарі | |
| 13 | Св. Миколая в Бахчісараї |
2.2 Благочинна Рада кримських грецьких товариств у складних умовах гоніння на церкву
16 - 17 червня 1925 р. в Сімферополі зібрався з'їзд грецьких релігійних громад, які вибрали Благочинну Раду кримських грецьких релігійних товариств. Ужовтні 1925р. Рада була зареєстрована у Центральному адміністративному управлінні Криму. До складу Ради увійшли архімандрит Григорій Георгійович Вукунас, грецько-підданий (Севастополь) священик церкви св. Іоанна Предтечі; Георгій Дмитрович Папаз-Оглу, грецький підданий (Керч), Панайот Іорданович Іордан, майстер по ремонту човнів (Севастополь); Кандидатами були вибрані Єлєазар Спиридонович Спиридонов, священик церкви св. Іллі (Євпаторія); Георгій Харлампієвич Маврофриді, службовець, грецько-підданий( Керч);
Коротко розглянемо, які питання довелося вирішувати кліру та парафіянам Благочинної Ради кримських грецьких товариств у складних умовах гоніння на церкву.
По-перше, слід зазначити спроби збереження православних святинь Криму, насамперед тих, які були традиційно значущими для греків. Ці дії були актуальними ще й у зв'язку із гим. що у серпні 1925 р. на території Криму були закриті 63 православних храми. Тоді ж проводилася масова ліквідація монастирських комплексів, які були давніми центрами паломництва усього православного населення регіону, у тому числі йгреків.
Ще у 1920 р. було закрито монастир св. вмч. Климента, сп. Римського, а протягом 1924 -1931рр. закриті всі храми. Роком пізніше у 1921р. припинив своє існування печерний монастир Успіння Пресвятої Богородиці Бахчисарайської. У серпні 1925 р. були закриті п'ять храмів цього скиту, три церкви скиту св. безср. Козьми і Даміана. Будівлі останнього були зруйновані у 1929 р. Водночас закрили монастир св. вмц. Анастасії Узорішительниці. У травні 1929 р. були закриті храми монастиря св. вмч. Георгія Побідопосця, в листопаді весь комплекс. На початку 30-х рр. XX ст. була ліквідована кіновія свв. безср. Козьми і Даміана.
Влітку 1925 р. 34 віруючих грецької громади Бахчисарайського району звернулися із проханням про передачу їм трьох храмів монастиря св. Успіння (після закриття скиту вони числилися в місцевому Охрісі).парафії Салачика, двох сторожок. Незважаючи на те що громада на умовах договору обіцяла здійснити ремонти храмів, вона отримала відмову. Архімандрит Г. Г. Вукунас у вересні 1926 р. звернувся до представника Вселенського патріарха в СРСР, архімандрита Дімопуло із проханням про організацію компанії по передачу храмів монастиря Успіння Пресвятої Богородиці Бахчисарайської грецьким етноконфесійним громадам Криму. Це ж питання планувалося розглянути на черговому з'їзді Благочинної Ради.
По-друге, церковні архієреї грецької Благочинної Ради здійснювали численні спроби спертися на допомогу Константинопольського патріархату, до якого вони історично тяжіли. Гак, у жовтні було розглянуто питання про поминання під час служби лише Святішого Патріарха Василія. У листопаді надійшла грамота патріарха, яка стосувалася канонічних питань святкування Паски. Від імені усіх греків Криму члени благочиння направили патріархові поздоровлення з Паскою.
Однак, вагомої підтримки по будь-яких питаннях від Константинопольського патріархату грецькі релігійні громади Криму не отримали. Внаслідок власного складного становища, патріархія не тільки не могла допомогти грекам в СРСР, але й її представники були вимушені розглядати всі вимоги та звернення віруючих через призму стосунків духівництва церков греків із «обновленнями». Діячі ж "обновленської" церкви розглядали представників будь-яких "автономних" церковних об'єднань як "можливих союзників їхніх суперників "староцерковників", тобто прихильників церкви патріарха Тихона. У листі представника Всесвітнього Патріарха й Архієпископа Синайського в СРСР, архімандрита Василія Дімопуло, настоятелям грецьких церков у СРСР наводилося роз'яснення про те, що автономія, надана їм Синодом "не повинна використовуватися для втручання в політичне життя СРСР (при порушенні взаємного зв'язку зі Св. Синодом і ухилом у табір "староцерковників". як яскраво політичний)" .
По-третє, протягом 1926 р. була реалізована одна зі складних вимог реєстрації Благочинної ради кримських релігійних громад - надання протягом трьох днів до Центрального ?