Курсовая работа: Громадянське суспільство в правовій системі

б) у галузі прав і свобод громадян, їх реалізації;

в) у галузі правової культури;

г) у сфері діяльності правоохоронних органів;

і) у сфері діяльності контрольно-наглядових органів;

д) у галузі державної влади, відносин між різними «гілками» влади тощо.

III. На нашу думку, серед ознак можна виділити такі, на основі яких можуть виникати інші, але тільки в разі впровадження і виконання перших:

за значимістю (важливістю):

а) основні (базові);

б) другорядні (надбудовні).

До основних можна зарахувати:

забезпечення, охорону і захист основних прав людини;

панування правового закону і права в суспільстві;

розподіл влад;

високозначуще становище контрольно-наглядових та правоохоронних органів;

високий рівень правової культури.

При втіленні зазначених ознак інші будуть виконуватися за рахунок уже встановленого механізму, звичайно, за умови його ефективності.

І все ж, якщо розглядати систему ознак у загальному плані, то слід зазначити, що вона є настільки щільною, що інколи одна ознака не може бути впроваджена без іншої, тому їх усі слід розглядати в системі, роблячи відповідні висновки.[4, ст..132]

Визначивши ознаки, принципи правової держави, слід дати відповідь на питання: у чому полягає суть правової держави ?

Під правовою державою ми розуміємо державну сутність, за якої виконавчі органи, органи управління і суди тісно пов'язані із законом; законодавець діє переважно на основі передбачення, так що будь-яке свавілля виключається. Це означає, що народна воля висловлюється шляхом парламентської демократії та знаходить втілення у формі загальнодоступних законів; органи, що покликані виконувати закони, повинні суворо їх дотримуватись.

Звідси, правова держава — це всеохоплююча політична організація суспільства, яка базується на принципі верховенства правового закону.

Принцип верховенства правового закону має самостійне й істотне значення для побудови правової держави, встановлення належного правопорядку в країні. Відхід від цього принципу призводить до того, що в реальному житті посадові особи нерідко віддають перевагу відомчим інструкціям, а не закону. Під цим же кутом зору продовжує штучно знецінюватися принцип законності. Його знову дехто намагається підмінити принципом політичної чи іншої доцільності.

Авторитет нашого закону потерпає й від так званого делегованого законодавства. Ця практика набула значного поширення у сфері регулювання економічних відносин, не врегульованих законом. Кількість делегованих актів, прийнятих органами виконавчої влади, невпинно зростає. Це у ряді випадків є фактором дисгармонії у розвитку системи законодавства, збалансованому регулюванні суспільних відносин.

Конституції багатьох зарубіжних країн не передбачають делегування парламентами своїх законодавчих повноважень будь-кому. Очевидно, що доцільно, по-перше, звузити сферу застосування делегованого законодавства, по-друге, передбачити більш детально умови, за яких надаються делеговані законодавчі повноваження відповідним органам, по-третє, визначити у кожному конкретному випадку строки користування цими повноваженнями.

Отже, поняття «правова держава» означає, що державою (її органами) не може бути проведений жоден акт, не захищений конституцією, не може бути жодного тривалого діючого закону, який би не відповідав конституції; не можуть бути прийняті будь-які рішення та розпорядження, які суперечили б постанові або закону, і врешті конституції.[4,ст132-133]

Отже , правова держава - це така суверенна, політика – територіальна влада, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально справедливого права і за якої на основі останнього реального забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.

Слід зазначити, що правова держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів, який у юридичній науці набув вигляду теоретичної конструкції. Тому, теорію під якою загалом розуміють сукупність загальних положень, що створюють науку, або її розділ, в тому числі і правової держави, не є догмою і має різні форми вираження, повноту з міста.

Для формування правової держави необхідно високий рівень розвитку суспільних відносин, проте не слід цей процес прив’язувати до конкретної епохи, соціально-економічної формації, суспільного устрою, типу або ж форми держави. Правова держава – це загальнолюдське поняття, і цінність в тому , що це питання про панування справедливого права в суспільстві, верховенство закону тощо. Для того ж суспільна практика поки що не знає повної реалізації цієї проблеми, а тому ставити так питання дещо передчасно.

2.2 Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти,тим більше відривати одне від одного . Вирішення проблеми їх співвідношення пов’язане з розумінням держави, як невід’ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності.