Курсовая работа: Ігрова діяльність у навчальному процесі початкової школи

Тому дитяча гра — це є те дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого так прагне дитина, і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий — світ дитини.

Інша - гіпотеза стосувалася відношення гри до розвитку дитини. Оскільки за грою стоїть зміна потреб і зміна свідомості, то гра містить у собі тенденції розвитку, вона є джерелом розвитку і створює зони найближчого розвитку. Якщо в зоні актуального розвитку дитина робить все самостійно, то в зоні найближчого розвитку дорослий допомагає дитині перейти у стадію актуального розвитку. В даній ситуації гра є тим дорослим, який допомагає дитині перейти на вищі щаблі розвитку.

Л.С.Виготський вважав, що у грі усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді. Дане твердження перегукується із висловом К.Д.Ушинського, який стверджував: "Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своє душевне життя" [6, 67].

Увага Л.С. Виготського також була зосереджена на визначенні мотиву гри. Він вважав, що гра виникає тоді, коли з'являється тенденція до негайної реалізації своїх бажань. Гра і є виконанням цих бажань, що часто не усвідомлюються самою дитиною. Вчені вважають, що основним мотивом гри дитини у дошкільному віці є бажання робити як дорослий. Звідси, мотивом гри у молодшому шкільному віці може бути бажання знати як дорослий.

Одним з перших вчений звернув увагу, на важливий компонент гри "уявну ситуацію", яка полягає в прийнятті дитиною на себе ролі дорослого. Головними особливостями даного процесу є те, що під час гри відбувається перенесення значень одного предмета на інший і дії, які відтворюються, характеризуються узагальненістю та скороченістю.

Тому, за Л.С.Виготським, гра — це "уявна ситуація", яка створюється дорослим або самою дитиною, в якій реалізуються дитячі бажання, в якій внутрішні процеси дитини проявляються у зовнішньому вигляді і яка є джерелом розвитку дитини [6, 64].

По-своєму важливими є висновки С.Л. Рубінштейна: "Гра - це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу" [16, 261]. При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі за їх власним внутрішнім змістом.

Отже, можна сказати, що мотивом гри за Л.С. Рубінштейном є здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.

В грі, стверджує С.Л.Рубінштейн, є відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому в ній немає втечі від реальності в придуманий світ.

Все, чим гра живе, і що вона містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є "дзеркалом", відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля [16, 263].

Глибокому аналізу піддала гру Г.О.Люблінська. Вона вважає, що творча ігрова діяльність характеризується такими особливостями [12]:

І.Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Вивчення початкових форм гри та її розвитку в маленьких дітей показує, що вона виникає на основі наслідування і маніпулятивних дій з предметами. І чим більше можливостей для активної дії, тим цікавіша гра.

2. Характерною особливістю гри є сам спосіб, який дитина використовує у цій діяльності. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами.

З.Гра, як і всяка інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона змінюється із зміною історичних умов життя людей. Ігри дітей змінюються, бо вони відображають життя, яке зазнає змін.

4. Гра є формою творчого відображення дитиною дійсності. Граючись, діти не прагнуть до точного і бездумного копіювання дійсності, а вносять у свої ігри багато власних вигадок, фантазії. У творчій грі дітей в найрізноманітніших поєднаннях переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точного відтворення дійсності з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності.

5.Гра — це оперування знаннями; засіб їх уточнення і збагачення, шлях виправлення, а, отже, і розвитку пізнавальних й моральних здібностей дитини.

Дещо новими і більш глибокими, на наш погляд, є висновки Д.Б.Ельконіна, які він отримав під час своїх довготривалих досліджень. Так, вчений довів, що гра, а саме рольова гра, є соціальною за своїм походженням і за своїм змістом. Він розкрив умови виникнення рольової гри на межі дошкільного віку, яка з'являється не спонтанно, а формується під впливом виховання — "гра в дошкільному віці є особливо сензитивна до сфери людської діяльності і міжлюдських взаємин". Основним змістом гри є людина — її діяльність і ставлення дорослих один до одного, тому що гра є формою орієнтації в задачах і мотивах людської діяльності. Гра є важливою умовою проникнення дитини в сферу соціальних взаємин, їх своєрідного моделювання в ігровій діяльності. Д.Б.Ельконін вважає, що "значення гри не обмежується тим, що у дитини виникають нові по-своєму змісту мотиви діяльності і пов'язані з ними завдання. Істотним є те, що в грі виникає нова психологічна форма мотивів. Можна припустити, що саме в грі відбувається перехід від мотивів, які мають форму афективно забарвлених безпосередніх бажань, до мотивів, які мають форму узагальнених намірів, що стоять на межі свідомого" [21, 40].

Крім цього, на думку Д.Б.Ельконіна, у грі відбувається перебудова поведінки дитини — вона стає довільною. Під довільною поведінкою вчений розумів поведінку, яка здійснюється у відповідності з прикладом і контролюється шляхом співставлення з цим прикладом як з еталоном.

Великий вплив гра має і на розвиток інтелектуальної сфери дитини. У грі не тільки розвиваються, формуються окремі інтелектуальні процеси, операції, але і відбувається пізнавальна "децентрація", тобто змінюється позиція дитини у відношенні до оточуючого світу, формується механізм можливої зміни позиції і координації своєї точки зору з іншими можливими точками зору.

Отже, гра - це засіб широкої соціалізації, форма навчання конкретним формам соціальної поведінки.

1.2 Психолого-педагогічні особливості формування та використання ігрової діяльності в навчальному процесі початкової школи

Дидактичні ігри на уроках застосовуються у навчанні всіх вікових груп дітей. Особливістю їх є те, що вони створюються і розробляються дорослими для навчання дітей. Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою діяльністю.

Головний зміст дидактичних ігор на уроках полягає у тому, що дітям пропонується виконати задачу, яка складається дорослими у певній цікавій ігровій формі. Головна мета - допомогти сформувати пізнавальну активність дитини. Гра при цьому виступає не тільки як засіб закріплення знань, але як і одна з форм навчання. На відміну від усіх інших типів ігор дидактична гра має свою структуру: зміст, дидактичну задачу, правила та ігрові дії. Звідси можна побачити, що ігри з правилами беруть свій початок із сюжетно-рольових ігор. Існують різноманітні види дидактичних ігор: ігри з предметами, настільні ігри, словесні ігри та інші [1]. Крім нового елемента гри (задачі), ще виділяють інші новоутворення: мотив дидактичних ігор починає все більше орієнтуватися не на процес гри, а на її результати.

Дидактична гри має сталу структуру, яка відрізняє її від інших видів діяльності. Структура дидактичної гри - це основні елементи, які надають їй форми навчання та гри одночасно: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, ігрові дії, правила, пізнавальний зміст, результат. Дидактичні завдання визначаються вихователем відповідно до програми. Ігрові завдання - це завдання, які виконуються дітьми в ігровій діяльності. Постановка двох завдань (дидактичних та ігрових) відображає взаємозв'язок навчання та гри.

Ігровий задум в дидактичних іграх здебільшого виражений у самій назві. Ігрові дії надають дидактичній грі ігрової форми і викликають у дітей інтерес до її змісту. Вони полягають у перестановці предметів, їх збиранні, у розкладанні картинок, наслідуванні рухів тощо [20].

Кожна дидактична гра має правила, які підпорядковані ігровому задуму і змісту гри та водночас виконують дуже важливу функцію – організовують гру. Правила гри - це точно визначені вимоги до дітей. Основою дидактичної гри є пізнавальний зміст. Отже, дидактична гра належить до класу ігор з правилами, оскільки виділення і усвідомлення системи ігрових і навчальних задач відбувається за допомогою наявності певних фіксованих правил гри. Система правил кожної дидактичної гри дає змогу не лише визначити зміст освіти, що реалізується в грі, а й дозувати його, розподіляти за окремими навчально-ігровими циклами [1].

Ігровий кодекс задає часовий і організаційний режим навчання, визнає певний розпорядок, відповідно до якого нормується взаємодія молодших школярів між собою і з вчителем. Тому дидактичну гру можна трактувати, як форму навчання, де засвоєння змісту освіти під керівництвом вчителя опосередковано їхньою ігровою взаємодією, що регулюється певними, встановленими правилами гри, режимом.

В структурі дидактичної гри виділяють відносно самостійні елементи — гру і навчання, кожний з яких має складну організацію, що відображає їх специфіку. Третім основним елементом структури є ігрова модель, на основі якої тільки і може здійснюватись реальна ігрова взаємодія учнів між собою та з педагогом у процесі гри [17]. Ігрова модель поєднує автора дидактичної гри та її учасників. Тому необхідно розглядати її з двох позицій.

З одного боку, це форма втілення авторського задуму, це форма відображення певних висновків про закономірності ігрової діяльності і навчання, про педагогічні умови ефективного застосування даної моделі, про характер взаємодії дітей та вихователів в ході гри і навчання. Вихователь переносить усі ці знання на ігрову модель, внаслідок чого вона стає результатом проективної діяльності педагога.