Курсовая работа: Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості

З червоного шовку, з білого льону та ранесенько. (За горою кам’яною та рано, рано)

· полин – полинець, полинівка, полиневий, полиновий, полинний;

· очерет – очеретина, очерети ще, очеретиння, очеретуваний, очеретяний;

Очерет мені був за колиску, В болотах я родився і зріс. Я люблю свою хату поліську... Я люблю свій зажурений ліс.(Очерет мені був за колиску)

· слива – сливка, сливонька, сливочка, сливина, сливник, сливняк, сливовий, слив ’ яний;

- Понад сад-виноград, А у саду - сливка, Вийди, вийди, вийди, вийди ти до мене, Моя чорнобривка!(Ти до мене, ти до мене не ходи)

· смерека – смереча, смеречка, смерічка, смеречина (ліс), смеречнюк (птах), смереччя, смерековий та ін.

Дрімає береза, Заснула смерека, Чути лиш флояру Вівчарську здалека.(Сонце ся сховало)

Типова словотвірна парадигма назв рослин, яку вибудовують на основі конкретних парадигм, вершинних іменників, являє собою двозонну структуру. Її деривати розташовані у двох частиномовних зонах – субстантивній та ад’єктивній.

У типових словотвірних парадигмах аналізованих лексем найчисельнішою є субстантивна зона, яку формують два типи словотвірних значень: мутаційні та модифікаційні, однак їх набір для дериватів, мотивованих найменуваннями представників флори, різний. Так, деривати, мотивовані найменуваннями рослин, наділені таким набором словотвірних значень: “демінутивність”, “ауґментативність”, “одиничність” та “збірність”. Від назв рослин регулярно утворюються демінутиви. У порівнянні з іншими похідними, деривати зі словотвірним значенням “демінутивність” є найчисельнішими у структурах словотвірних парадигм найменувань представників флори. Так, ботанічні назви продукують 168 похідних; 77 назв рослин є твірними для більш як одного демінутива, при цьому максимальна кількість дериватів, які формують один синонімічний ряд, може досягати шести.

Аналіз спільних семантичних позицій словотвірних парадигм українських назв рослин засвідчує окремі тенденції модифікаційного словотворення, зокрема: серед назв рослин найбільш продуктивними в модифікаційному словотворі оцінних та збірних назв є найменування неквітів та неплодових листяних дерев, а непродуктивними відповідно назви мохів, папоротей, водоростей, лишайників, грибів та найпростіших рослинних організмів. Важливим є також те, що серед словотворчо продуктивних лексем, словотвірні парадигми яких характеризуються глибокими семантичними позиціями демінутивності, ауґментативності та збірності, переважають назви поширених на території України рослин. Назви непоширених представників флори словотворчо малопродуктивні або ж непродуктивні взагалі.

Окрім спільних модифікаційних словотвірних значень, словотвірні парадигми аналізованих слів характеризуються відмінною модифікаційною словотвірною семантикою. Такими семантичними величинами типової словотвірної парадигми назв рослин є “одиничність”.

Окремої уваги заслуговують деривати, які, на мою думку, стоять на межі субстантивної та ад’єктивної зони. Йдеться про формальні ад’єктиви, які, однак, вживаються в мовленні тільки у формі множини і тільки як субстантивовані лексеми. Такі деривати позначають назви родин або інших таксономічних класів рослинного світу, напр.: азалієві, вербенові, гарбузові .

У семантичній структурі похідного прикметника можуть співіснувати кілька лексико-словотвірних значень, що формують різні лексико-семантичні варіанти лексеми. Так, чотири семантичних позиції може реалізувати прикметник айвовий: “індивідуальна приналежність” (айвова гілка), “зроблений, виготовлений з рослини як матеріалу” (айвова шкатулка), “приготовлений із рослини (про їжу, ліки)” (айвова наливка) та “засаджений, порослий рослинами (який містить рослини)” (айвовий сад). Така особливість структурування та реалізації семантики похідними від назв рослин (як і загалом відсубстантивними) прикметниками зумовлена їх семантичною “несамостійністю”, адже “прикметники самі собою, поза контекстом, позначають лише загальну ідею атрибутивно вираженого відношення до предмета”. Поряд із багатозначними ад’єктивами, які здатні реалізувати кілька семантичних позицій, у словотворі від назв рослин зафіксовано й однозначні прикметники, яким може бути властиве тільки одне лексико-словотвірне значення. Такий прикметник може означати або заперечення предметної ознаки, або подібність.

Типова словотвірна парадигма іменників – назв рослин

Субстантивна зона

Специфіку дериваційного наповнення субстантивної словотвірної парадигми іменників - назв рослин в українській мові становить те, що її домінанту сформували мутаційні деривати.

З-посеред дериватів, що належать до мутаційного словотвірного типу, виокремлюються насамперед де субстантиви з локативним значенням. Вони поділяються на дві семантичні підгрупи. Перша об’єднує локативи, що означають ділянку землі, частину простору, територію, на якій росте, локалізується щось, переважно певний вид дерев, кущів та ягід. До основних словотворчих засобів вираження цього словотвірного значення належать суфікси – ник-, -няк-, -ин-, найпродуктивнішим з яких є –ник . Друге місце за продуктивністю посідає формант –няк , а словотворчий суфікс –ин- не виявляє високої продуктивності в сучасному словотворенні, пор.: береза – березник, березняк, березина, берест – берестина, бузина – бузинник, верба – вербник, вербняк, виноград – виноградник, вишня – вишник, вишняк, вишнина, граб – грабина, груша – грушняк, дуб – дубник, дубняк, дубина, капуста – капусник, кизил – кизильник, кропива – кропивник, липа – липняк, лоза – лозняк, лопух – лопушняк, люцерна – люцерник, малина – малинник, ожина – ожинник, осика – осичник, осичняк, осичина, полуниця – полуничник, слива – сливник, сливняк, смерека – смеречина, смородина – смородинник, сосна – сосняк, суниця – суничник, терен – терник, тополя – топольник, черешня – черешник, ялинка – ялинник, ялівець – ялівник, бук- буковина та ін.

- Звідки мої співаночки! – питаються люди. В полонинах, буковинах ростуть вони всюди. (В’язанка коломийок)

Ой у полю вогонь горить, Ой у полю вогонь горить, Коло вогню козак сидить, Шабелькою вогонь креше, Терниною розпаляє, Терниною розпаляє, Рани свої засипає.(Ой у полю вогонь горить)

Характерною особливістю семантичної структури цих іменників є те, що в ній локативне значення тісно пов’язане зі значенням збірності. Щоправда, збірність у досліджуваних дериватах представлена як лексико-словотвірне значення, паралельне значенню локативності, або як вторинне щодо нього: ці іменники мають значення місця, ділянки, на якій ростуть якісь дерева та кущі, а також означають сукупність самих цих дерев та кущів. Напр.:

Серед іменникових суфіксів функціонально взаємодіють суфікси –ник, -няк, -ин- як основні виразники вокативного значення «ділянка, простір, де локалізуються дерева та кущі», до якого долучається значення збірності. У межах цього значення вони виступають рівноправними формантами, бо сполучаються з багатьма спільними основами іменників на позначення рослин, переважно дерев і кущів, що спричиняє розгортання словотвірної парадигми в глибину. Пор.: береза – березник, березняк, березина; вишня – вишник, вишнина; вільха – вільшник, вільшняк, вільшина; дуб – дубник, дубняк, дубина; осика – осичник, осичняк, осичина; верба – вербник, вербняк; слива – сливник, сливняк та ін.

Люляй же мі, люляй, гарни очка стуляй, Як же їх стуляти, кой не хотят спати.

Люлю же мі люлю, де я тя притулю? Під терник зелений, пташку премилежний… (Люляй же мі, люляй, гарни очки стуляй)

Друга семантична підгрупа локативних дериватів субстантивної зони перелає словотвірне значення ділянка землі, частина простору, на якій росло те, що названо твірною іменниковою основою, здебільшого сільськогосподарські культури. Основними виразниками цього словотвірного значення є суфікси –ищ- та –иськ- , які функціонують у складі іменників бавовнище, бурячище, вівсище, житнище, житнисько, капустище, картоплисько, картоплище, коноплище, коноплисько, конюшинище, люцернище, просище, пшеничище, ячнище та ін.

У межах словотвірного значення ділянка землі, частина простору, на якій росло те, що назване твірною іменниковою основою функціонально взаємодіють суфікси –ищ- та -иськ- , напр.: картоплище і картоплисько, коноплище і коноплисько, конюшинище і конюшинисько, житнище і житнисько. Проте з двох спільнокореневих дериватів уживанішим у сучасній українській мові є локатив на –ищ-(е) , другий вживається зрідка, що засвідчує їхня фіксація в тлумачному Словнику української мови, пор.: коноплище – «місце, ділянка, на якій росли коноплі; коноплисько»; коноплисько (рідко) – «те саме, що коноплище».

Іноді локативні іменники другої семантичної підгрупи утворюються за допомогою суфікса –овищ- , до складу якого входить інтерфікс -ов- - асемантична прокладка на між морфемному шві, що поєднує словотворчий суфікс із твірною основою іменника, напр..: льоновище, гороховище, терновище тощо.

До складу субстантивної зони типової словотвірної парадигми іменників на позначення рослин входять похідні, які називають особу за певним видом діяльності або професією, представлені суфіксально-об’єктивним типом іменникових структур. Ці деривати посідають семантичну позицію «той, хто вирощує, доглядає те, що називає твірний іменник, напр.: бавовняр, виноградар, льонар, картопляр, конопляр, хмеляр, абрикосник, буряківник, кукурудзівник, рисівник та ін. Напр.: виноградар – людина, яка вирощує виноград; льонар – людина, яка вирощує льон; буряківник – людина, яка вирощує буряк; рисівник – людина, яка вирощує рис. Вони є результатом реалізації словотвірного потенціалу іменників, що називають здебільшого важливі для людини сільськогосподарські культури.

Суфіксально-об’єктний тип від субстантивних іменників має відповідний набір дериваційних суфіксів на позначення особи за родом діяльності, найпродуктивнішим серед яких є форманти –ар/-яр , -ник/-івник . У цій групі похідних одиниць, що заповнюють субстантивну зону типової словотвірної парадигми назв рослин, кількісно переважають іменники із суфіксом –ар/-яр . Л.О. Родніна звернула увагу на продуктивність цього словотвірного типу, зазначивши, зокрема, що відіменникові деривати на –ар/-яр , у тому числі й ті, твірна основа яких указує на об’єкт діяльності, є характерною рисою українського словотвору порівняно з іншими слов’янськими мовами (2). Висока активність цього словотворчого форманта, на думку П.І. Білоусенка, зумовлена тривалістю його функціонування в мові. За спостереженнями дослідника, група відіменникових дериватів на –ар уже в мові давніх східних слов’ян ХІ-ХІІІ ст. була найчисленнішою серед усіх утворень із цим формантом, найбагатшою на лексико-словотвірні типи. Так, з-поміж відіменникових структур, указує П.І. Білоусенко, у давньосхіднослов’янській мові вирізнялися такі лексико-словотвірні групи функціонального типу, як, наприклад, назви осіб, які щось створюють, вирощують, назви людей, що доглядають за домашніми тваринами, назви діячів за місцем їхнього перебування та ін. Матеріал українських писемних пам’яток, обстежених П.І. Білоусенком, засвідчує, що давні тенденції набули подальшого розвитку, а саме: продуктивність словотворчого суфіксу –ар/-яр у творенні де субстантивів – назв осіб за професією, а також назв людей відповідно до предмета їхніх зацікавлень від століття до століття неухильно зростала (3). Потрібно зазначити, що в сучасній українській мові агентивні іменники на -ар/-яр беруть активну участь у дериваційних процесах, породжуючи похідні, які структурують їхні конкретні словотвірні парадигми (пор.: виноградар – виноградарка, виноградарство, виноградарів, виноградарський; льонар – льонарка, льонарство, льонарський та ін.)