Курсовая работа: Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи
Вона розглядалася в тісному зв'язку із завданнями, поставленими суспільством перед народною освітою, і провідними проблемами подальшого вдосконалення змісту, методів і організаційних форм навчання. [27]
Активно стали досліджуватися такі аспекти проблеми індивідуального підходу до учнів в навчанні: як засобу підвищення ефективності навчання (М.Д. Сонін), пізнавальної активності і самостійності (І.Е. Унт, Є.С. Рабунський, Н.І. Попова), з погляду способів організації фронтальної, групової і індивідуальної роботи що вчаться (Л.П. Книш, Т.М. Миколаєва), використання програмованого підходу до учнів (А.А. Аукум, Р.А. Данілочкіна, І.П. Іванов, М.І. Красногорський), індивідуальний стиль діяльності (В.С. Мерлін, Е.О. Клімов).
Індивідуальний підхід направлений на створення у кожного учня ділового настрою, збудження інтересу до даного уроку. Тому, якщо в учня погане самопочуття, йому необхідно виразити співчуття, дати добру раду і надати необхідну допомогу, при поганому настрої - проявити чуйне відношення, моральну підтримку, постаратися відвернути увагу і привернути до колективної роботи класу. [15, 156]
Також в широкому плані проведено дослідження індивідуального підходу до учнів як найважливішої умови підвищення ефективності навчання М.Д. Соніним. Ним розглянуто здійснення індивідуального підходу до учнів при підготовці до уроку, під час проведення уроку і в позаурочний час. Індивідуальний підхід при підготовці до уроку повинен полягати в тому, щоб на підставі передбачення можливих утруднень при сприйнятті нових знань передбачити, кого про що запитати, кому дати індивідуальне додаткове завдання, які заходи будуть проведені найбільш відстаючим учням, що мають деякі пропуски в знаннях; які питання, які індивідуальні завдання можна буде запропонувати учням-відмінникам, щоб вони не нудьгували на уроці. Окрім цього, відзначає автор, необхідно знати характер, темперамент учня, його здібності та інтерес, зокрема до даного учбового предмету. М.Д. Сонін указує на деякі можливості індивідуального підходу до учнів при викладі нового учбового матеріалу [23].
Після 50-х років значно розширився круг досліджень питань індивідуального підходу до учнів в процесі самостійної роботи. Це було викликано посиленням уваги педагогічної науки і шкільної практики до проблеми самостійної роботи учнів. Коли з'явилися нові напрями в дидактиці, виникла потреба та з’явилися об'єктивні можливості дослідження проблеми індивідуального підходу до учнів у навчанні на тому рівні, коли розглядали її в повному значенні для всіх учнів у формуванні у них знань, навиків і особових якостей. А це можливо тільки при орієнтації індивідуального підходу на цілісну особистості учня і цілісну навчальну діяльність. Така постановка проблеми поставила перед нами завдання системного підходу до індивідуалізації учбової діяльності і розгляду її як цілісної системи. А принцип індивідуального підходу до учнів в навчанні ми стали розглядати як принцип індивідуалізації учбової діяльності.
Проблема індивідуалізації учбової діяльності школярів займає одне з провідних місць в зарубіжній педагогіці і вона визначає стратегію і тактику сучасної зарубіжної педагогічної думки. У основі її теоретичної і практичної роздільності лежить філософія ідеалізму і психологія індивідуалізму. У радянській і зарубіжній педагогіці різні цілі індивідуалізації навчання, різне пояснення її психолого-педагогічних основ, різні шляхи практичного здійснення. [6]
Якщо радянська педагогічна наука підходить до вирішення проблеми індивідуалізації учбової діяльності з позицій вчення про всесторонній розвиток особистості, шукає способи її вирішення в умовах колективної роботи з класом, в рамках загальних завдань і змісту навчання, то в основі принципу індивідуалізації зарубіжної педагогіки і школи лежать ідеалістичні концепції прагматизму, екзистенціалізм, психологічні концепції бихевіоризму, природженої і незмінної розумовій обдарованості та ін., що виключає усесторонній розвиток особистості учнів.
У підході зарубіжних педагогів і психологів до вирішення проблеми індивідуалізації навчальної діяльності виявляється цілий ряд протиріч, властивих сучасному суспільству.
Практична потреба в здійсненні індивідуального підходу в навчанні була викликана високою неуспішністю і масовим другорічництвом школярів, особливо в елементарній школі. На систему індивідуалізації учбової діяльності в американській школі великий вплив зробила прагматична| педагогіка Джона Дьюї, центральною ланкою якої були ідеї педоцентризму і "природженої натури особи".
"Батько" теорії педоцентризму Стенлі Холл вважав, що в процесі навчання слід виходити не з вимог навчальних програм і самого вчителя, а із спонтанних інтересів та інстинктів учня. Ця ж ідея потім була виражена Дьюї в наступних словах: "Зміна, що в даний час починається, в справі освіти полягає в переміщенні центру тяжіння. Ця зміна, революція, подібна тій, яку провів Копернік, коли астрономічний центр був переміщений із землі на сонце. В даному випадку дитина стає сонцем, навколо якого обертаються засоби освіти: він - центр, навколо якого вони організовуються". [21, 134]
Під впливом ідеї педоцентризму в теорії навчання затвердився погляд про природу учня як на щось незмінне, на нерівність дітей, даремність роботи над їх розвитком. Цим пояснювалося, і пристосування навчальних планів і програм до особливостей, індивідуального досвіду, який вивчається, а фактично - це розділення освіти відповідно з нахилами підростаючої особистості учня.
Найбільш широку філософську основу теорії індивідуалізації навчання в США, Німеччині, Франції, Італії представили педагоги зарубіжжя. Вони вважають, що потрібно створювати умови для самореалізації індивідуальної, неповторної за своєю природою особи дитини. При цьому важливо зберігати його таким, який він є і яким захоче сам себе зробити. [30]
Останніми роками у вітчизняній педагогіці стали створювати навчальні посібники, різні дидактичні матеріали, робочі завдання і методичну допомогу. У зарубіжній школі серед способів індивідуалізації навчання є і аудіотьюторна система, вибіркове навчання, центри навчання, мінікурси. Вони з'явилися в кінці 60-х початку 70-х рр. і є різновидами індивідуального підходу до навчання.
Науково-технічна революція зажадала посилення індивідуального підходу в навчанні підростаючого покоління в рамках здійснення реформи сучасної школи. Разом з тим НТР сама сприяла практичному здійсненню індивідуалізації навчання через оснащення учбового процесу технічними засобами, що створило нові умови для організації навчання і управління ним.
При розробці сучасних дидактичних концепцій зарубіжні учені-педагоги спираються на різні методологічні установки, тому у них є розбіжності в питаннях індивідуалізації навчання. Уявлення про сучасну зарубіжну педагогічну думку буде неповним без прогресивних ідей, концепцій педагогів вітчизняних країн. [22]
З розробками індивідуальної теорії виховання активно виступають прогресивні педагоги капіталістичних країн Брайн Саймон (Англія), Коньо Секле Рау (Франція), Меріо Аліката (Італія) Ірвінг Адлер, Патрицій Секстон (США).
З аналізу основних тенденцій індивідуалізації учбової діяльності у зарубіжній та вітчизняній школі слідуєвисновок, що так само, як і вся система освіти в сучасному суспільстві, індивідуалізація навчання носить класовий характер і здійснюється у повній відповідності із вимогами до навчально-виховного процесу. У цьому питанні добровільно ніколи не змінюються погляди та позиції.
1.2 Характеристика категоріального апарату досліджуваної проблеми
Поняття індивідуалізації та індивідуального підходу до навчання учнів виражають особливо складні явища педагогічного процесу. Часто характерним є те, що вони використовуються в різних, часом у невизначених значеннях. До таких понять відноситься і "індивідуалізація навчання". Аналіз відповідної літератури показав, що точний зміст цього поняття в кожному конкретному випадку залежить від того, які цілі і засоби є, коли говорять про індивідуалізацію. При використанні цього поняття зустрічаються великі відмінності як у різних країнах, у різних авторів, так і в повсякденній шкільній практиці.
Найбільші труднощі при визначенні цього поняття викликає та обставина, що змішуються два таких поняття, як „індивідуалізація" та „індивідуальний підхід”. Перевага того або іншого слова це здебільшого питання традиції або домовленості. [14]
У „Педагогічній енциклопедії” індивідуалізація визначається як „... організація учбового процесу, при| якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння" [19]. Більшість найбільш відомих радянських дослідників індивідуалізації навчання використовують поняття індивідуалізації приблизно в тому ж значенні. Індивідуалізація тут зовсім не припускає обов'язкового обліку особливостей що кожного вчиться, найчастіше дослідники обмежуються обліком груп якостей, що вчаться, схожих по якому-небудь комплексу. З тієї ж позиції, наприклад, дає визначення О.О. Кірсанов. Він розглядає індивідуалізацію учбової роботи як „систему виховних і дидактичних засобів, відповідних цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, дозволяють забезпечити учбову діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з урахуванням цілей навчання” [5].
Проте часто зустрічається використання термінів "індивідуалізація" і "диференціація" як синоніми. Так, в одному і тому ж значенні говорять про індивідуальний і диференційований підхід до учнів на уроці. Термін "диференціація" часто в значно вужчому сенсі, а саме як розділення школи на потоки, іноді навіть як формування спеціальних шкіл і класів. Приблизно так тлумачить це поняття Є.С. Рабунський.
Різні варіанти використання цих понять можна зустріти і в зарубіжній педагогіці. У США поняттям "індивідуалізація" зазвичай охоплюються будь-які форми і методи обліку індивідуальних особливостей учнів. Індивідуалізованій підхід до навчання іноді розглядається як стратегія навчання. На думку Н. Є. Гронлунда, це виявляється в наступних варіантах:
1) від мінімальної модифікації в груповому навчанні до повністю незалежного навчання;
2) варіювання темпу навчання, цілей навчання, методів навчання, навчального матеріалу, необхідного рівня успішності;
3) використання індивідуалізованого навчання на всіх предметах, що вивчаються, по частині предметів, в окремих частинах учбового матеріалу або ж тих, що вчаться окремими. До цих можливостей додаються ще так звані адміністративні стратегії - це формування різних груп на підставі загальних ознак учнів яких, що виділяються, поняття індивідуалізації тут використовується у широкому розумінні. [17]
У французькій педагогіці вже з 1930-х рр. під індивідуалізацією розуміється вдосконалення самостійної роботи учнів, що вчаться відповідно до їх індивідуальних здібностей. Якщо діти, що вчаться в класі самостійно працюють над виконанням одних і тих же завдань, то це вважається індивідуальною роботою; якщо ж завдання підібрані для кожного учня з урахуванням його індивідуальних особливостей, то ми маємо справу з індивідуалізацією.
Зі всього сказаного вище перед нами встає завдання визначити поняття "індивідуалізація" в даній роботі. Виходитимемо з необхідності, щоб це поняття правильно і вичерпно відображало у загальних рисах урахування індивідуальних особливостей дітей та охопило б всі форми і методи обліку цих особливостей. У контексті індивідуалізації навчання поняття індивідуалізація виходить з особливостей індивіда, його особових якостей.
У даній роботі при визначенні і розробці індивідуального підходу ми обмежуємося в основному тими проблемами, які пов'язані з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. [24]
Як ми тлумачимо поняття "індивідуальний підхід" і "індивідуалізація"? У першому випадку ми маємо справу з принципом навчання, в другому ж - із здійсненням цього принципу, яке має свої форми і методи. У цьому ж значенні уявляє собі співвідношення принципу індивідуального підходу і індивідуалізації навчання і Є.С. Рабунський учений, який найширше в радянській педагогіці досліджував індивідуальний підхід як принцип навчання. При використанні нами поняття "індивідуалізація навчання" необхідно мати на увазі, що при його практичному використанні мова йде не про абсолютну, а про відносну індивідуалізацію. У реальній шкільній практиці індивідуалізація завжди відносна з наступних причин: