Курсовая работа: Інформаційне забезпечення діяльності організації
4. Уміння передбачати комерційні ризики.
5. Виділення пріоритетів.
6.Прояв особистої ініціативи.
7. Висока відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань по торговельних угодах.
8. Націленість на досягнення кінцевого результату – прибутку.
Тісний зв'язок комерції з маркетингом визначається насамперед сутністю сучасної концепції маркетингу, що переважає на більшості ринків і втіленої в гаслі «Продавати потрібно тільки те, що можна продати». До середини поточного сторіччя діяла концепція маркетингу, що робила основний упор на активізацію комерційних зусиль. Значення цієї концепції дотепер ще не втрачене в Росії. За допомогою маркетингу комерційні працівники, керівники підприємств одержують необхідну інформацію про те, які вироби й чому хочуть купувати споживачі, про ціни, які споживачі готові платити, про те, у яких регіонах попит на дані вироби найбільш високий, де збут продукції підприємства може принести найбільший прибуток. За допомогою маркетингу визначають, у які види виробництва, яку область найбільше вигідно вкласти капітал, де заснувати нове підприємство.
Маркетинг дозволяє зрозуміти, яким образом виробник, підприємство повинне організувати процес збуту, упор на активізацію комерційних а своєї продукції, як треба проводити кампанію по просуванню на ринку нових виробів, будувати стратегію реклами й т.д. Маркетинг дозволяє розрахувати різні варіанти ефективності витрат на виробництво й реалізацію виробів і послуг, визначити, які види продукції, продані конкретному споживачеві в певному регіоні, принесуть найбільшу віддачу на кожний рубль, вкладений у виробництво, транспортування, зберігання, рекламу, збут. Сьогодні багато вітчизняних підприємств виходять на зовнішній ринок, починають діяти в незвичному господарському середовищі, де ринкові відносини досягли високого рівня розвитку. Однак, не опанувавши передовими методами маркетингу, такі підприємства приречені на невдачі в конкурентній боротьбі.
Знання маркетингу дозволяють необхідним образом організувати роботу зі споживачем, об'єктивно оцінити своїх конкурентів, їхню чинність і слабість, визначити порівняльні переваги в конкурентній боротьбі, правильно вибрати сегмент або «нішу» ринку, сферу господарської діяльності. Гнучкість комерції повинна проявлятися насамперед у своєчасному обліку вимог ринку, для чого необхідно вивчати й прогнозувати товарні ринки, розвивати й удосконалювати збутову рекламу, а також впроваджувати в комерційну діяльність інновації, при необхідності – змінювати профіль діяльності, вносити зміни в організаційні структури комерції.
Уміння передбачати комерційні ризики є дуже важливим принципом для підприємця в сфері торгівлі. Ризик – це ступінь невизначеності результату. Комерційний ризик – це можливі збитки в комерційній роботі. Він може бути визначений як сума збитку, понесеного внаслідок невірного рішення й видатків до його реалізації. . Комерційний ризик може виникнути внаслідок інфляції, з погіршенням фінансового становища фірми, а також у результаті висновку ризикованої угоди, невиконання договірних зобов'язань контрагентами, пов'язаних з діями конкурентів, через знищення або псування вантажу при транспортуванні, від стихійних лих, від можливої нечесності працівників фірми. Крім того, комерційний ризик може виникнути через нестабільність соціально-політичної ситуації. Виявляються ймовірні, малоймовірні й випадкові групи факторів ризику. До ймовірного ставляться добре відомі й очікувані підприємцем обставини; до малоймовірних – відомі фактори, ступінь прояву яких украй мала. У групу випадкових включаються фактори, які не враховувалися експертами. У ході аналізу експерти можуть давати оцінки про ймовірності виникнення різних величин втрат, про ймовірності припустимого й критичного ризику. По ступені ризику виділяють припустимий ризик – імовірність втрати прибутку; критичний – імовірність втрати прибутку й недоодержання частини доходу; катастрофічний – можливість банкрутства. Для того щоб зменшити ступінь імовірного ризику й одночасно забезпечити досягнення заданих рівнів рентабельності необхідно:
·провести пошук партнерів з достатніми фінансовими коштами й привабливою інформацією про ринок.
·звернутися до послуг зовнішніх консультантів-експертів, наприклад, для проведення науково обґрунтованих прогнозів зміни цін, попиту, дії конкурентів;
·утворити спеціальний резервний фонд для самострахування за рахунок частини прибутку;
·передати частина ризику іншим особам і організаціям шляхом страхування торговельного бізнесу.
Комерційна діяльність без ризиків неможлива, однак, при її плануванні важливо передбачити вплив комерційного ризику. Для того щоб ризик був «зважений», необхідно використати максимально можливий обсяг інформації.
Інформація - відомості про осіб, предмети, факти, подіях, явищах і процесах незалежно від форми їхнього подання. Інформація зменшує ступінь невизначеності, неповноту знань про осіб, предмети, події й т.д.
Термін походить від латинського informatio, що означає роз'яснення, освідомлення, виклад.У широкому змісті інформація - це загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми, обмін сигналами між живою й неживою природою, людьми й пристроями.
Економіка розглядає інформацію як відносини між відомостями і їхнім одержувачем, як міру корисності, цінності даних для конкретного одержувача, а дані, як відомості, представлені у формалізованому виді й призначені для наступної обробки технічними засобами, наприклад на комп'ютері. Таким чином, дані - це будь-які відомості, а інформація - відомості потрібні одержувачеві, що дозволяють усунути невизначеність і прийняти рішення. Під економічною інформацією розуміється сукупність відомостей, що відображають стан або визначають зміну й розвиток економіки й всіх її елементів. Економічна інформація є важливою частиною управлінської інформації, основним ресурсом організаційно-економічного керування. Складність розгляду інформації з погляду економічної науки сказана з тим, що інформації є трохи стороннім поняттям для неї. Пильний інтерес до інформації зараз багато в чому зв'язаний з формуванням інформаційного суспільства, коли інформація виразно стала проступати у всіх сферах економічного життя й ігнорувати її стає просто неможливо. Почасти це пояснюється тим, що поки інформація сама не стала вступати в товарообіг, нею в багатьох випадках обґрунтовано зневажали, що видно на прикладі різних економічних навчань. П. Хейне затверджував, що "інформація є рідким благом», придбання якого пов'язане з витратами. Дослідження процесів інформатизації суспільства актуально для української економіки, для успішного розвитку якої необхідний облік інформаційних аспектів сучасного суспільного виробництва, розробка інформаційного підходу до аналізу економічних явищ. Все зроблене людством несе в собі інформаційну складову. Розходження й результатах виробництв складається тільки в тім, що людина споживає або інформацію, як таку, або тo, що її матеріалізує. Відповідно й всі товари:, реалізовані на ринку, містять у собі інформацію, що має більшу або меншу матеріальну складову.
Інформація як товар, ринки інформації.
Розглядаючи економіку інформаційного суспільства, необхідно помітити, що зі зростанням ролі інформації в економіці простежується й загальний ріст обсягів витрат, зв'язаних з нею. Необхідно також ураховувати, що інформація - це не звичайний товар. Як правило, при купівлі - продажу інформації об'єктом продажу є не право власності на інформацію, а тільки право її використання. До промислової власності ставляться науково-технічні утвори людського розуму. винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування. Авторське право поширюється на зобрази мистецтва, літературної, музичної, кінематографічної творчості. Зараз до них можна віднести також комп'ютерні програми, інтегральні схеми, продукцію біотехнології, відео- і аудиозаписи. Інформаційна рента - це продаж права користування інформацією із ціни багато нижче витрат на виробництво даної інформації. Але створення, розробка якої-небудь технології по виробництву споживчих благ, товарообмінні операції з даною технологією - це вже прояв інформації в економічних відносинах в іншому виді. Економічна інформація є основним типом інформації, використовуваному при аналізі тієї або іншої економічної проблеми. Вона може бути розділена на три види: статистику, бухгалтерію й оперативну інформацію. Статистика дає загальну картину стану й розвитку національного господарства, висвітлює хід соціально-політичних процесів у країні або її частинах. При цьому використаються спеціальні методи спостережень і аналізу масових явищ.
Бухгалтерія (бухгалтерська звітність) являє собою спосіб відбиття засобів підприємств і організацій залежно від їхнього стану, розміщення, використання й джерел походження. Вона відбиває процес розвитку підприємства і є основою аналізу його господарсько-фінансової діяльності. Оперативна інформація – це відомості, необхідні для поточної діяльності, для прийняття оперативних рішень. Як оперативна інформація можуть виступати як офіційні статистичні показники, так і неопубліковані дані, що є результатом безпосереднього спостереження, особистого досвіду, різних експериментів і т.д.В свою чергу з вищезгаданих типів економічної інформації найбільше значення для науки й практики мають статистичні показники. Сучасна система міжнародної статистики є складним механізмом, у якому одні статистичні організації розробляють статистичну методологію, програми спостереження, а інші безпосередньо здійснюють збір, обробку й публікацію статистичних даних. Різноманіття статистичних збірників, що випускають різними організаціями по різних сферах економічної діяльності, порушують питання про уніфікацію методів збору інформації, її статистичній обробці, порівнянності класифікаторів, що беруть участь у міжнародному обміні товарів і послуг, видів діяльності, одиниць виміру й т.д. Різновидом оперативної інформації є цінова інформація.
Сотні різних організацій у закордонних країнах зайняті збором вихідної цінової інформації, її аналітичною обробкою, зберіганням і поширенням на комерційній основі. У їхньому числі органи державної статистики, консультаційні й дослідницькі фірми, торговельні видавництва й торгово-промислові палати, асоціації виробників і ін. Їхніми зусиллями різнорідна інформація приводиться до порівнянного виду, вибудовується в тимчасові ряди цінових показників, які дозволяють без особливої праці визначити загальні тенденції динаміки цін на світовому ринку й практично незамінні при розробці прогнозів цін. У відмінності від оперативної інформації, збір якого обмежений навкруги практичних завдань, розв'язуваних комерційною організацією на зовнішньому ринку, цінова продукція зазначених вище виробників інформаційних послуг доступна самому широкому колу користувачів. Тому отримані від них матеріали за світовими цінами служать важливим доповненням оперативних джерел інформаційного забезпечення комерційної діяльності. Таким чином інформація є важливою частниною комерціной діяльності, однак деяка інформація може бути таємною.
Відомості, що становлять державну таємницю, установлені відповідним переліком і підлягають захисту з боку держави. Комерційна таємниця переліком не визначена, оскільки вона завжди різна стосовно до різних підприємств і фірм. Інша відмінність полягає в тому, що державна таємниця охороняється силою держави в особі відповідних органів, а комерційна таємниця - службою безпеки підприємства. При цьому варто мати на увазі, що комерційні секрети можуть бути державними секретами, однак державні секрети не можуть бути комерційною таємницею, оскільки у противному випадку йшла б торгівля державними інтересами.
Таємність в умовах ринкового господарювання захищає виробника від несумлінної конкуренції до якої ставляться різні протиправні дії у вигляді схованого використання торгівельної марки, підробки продукції конкурента, облудної реклами, підкупу, шантажу й т.п. Не останнє місце в цьому ряді займає промислове шпигунство. Сьогодні стало майже масовим явищем запозичення інтелектуальної й промислової власності: співробітники підприємств, будучи одночасно членами кооперативу, малих підприємств або спільних підприємств, використають методики, програми й технології, які були розроблені на вітчизняних підприємствах і є їх інтелектуальним капіталом. Західні партнери прагнуть незаконним шляхом одержати закриту інформацію, що представляє для них економічний інтерес. Тому забезпечення економічної безпеки підприємства, фірми й будь-якої іншої форми господарювання в умовах ринкової економіки вимагає захисту комерційної таємниці. Розголошення комерційної таємниці може погіршити економічнеположення підприємства або фірми. Щоб цього не відбулося, треба перевести таку інформацію в розряд охоронюваної. У нас це робиться приказом керівника фірми, у якому перелічують відомості, стосовні до комерційної таємниці. Однак він не вправі віднести до неї відомості, що підпадають під категорію державної таємниці, тому що вони мають свій, спеціальний режим охорони. Крім того керівник фірми не може віднести до комерційній таємниці відомості про види діяльності фірми, оскільки це може привести до приховання відомостей про забруднення навколишнього середовища й іншої негативної діяльності, здатної завдати шкоди суспільству.
При засекречуванні інформації треба виходити із принципу економічної вигоди й безпеки фірми. Причому, повідомляючи ту або іншу інформацію комерційною таємницею, важливо дотримати «золоту середину». Надмірне засекречування діяльності фірми може обернуться втратою прибутків, тому що умови ринку вимагають широкої реклами виробленої продукції й послуг. Ті ж результати може викликати зневажливе відношення до комерційної таємниці, тому що ринок це завжди конкуренція. Інформація типу «ноу- хау» ,безумовно, повинна бути віднесена до розряду комерційної таємниці. Її треба охороняти й від власного персоналу, тому що завжди існує небезпека, що той або інший співробітник звільниться й влаштується на роботу в конкуруючу фірму.
У всіх випадках захисту комерційної таємниці необхідно звернути особливу увагу на документи, оскільки в нашій країні основні обсяги комерційної інформації зберігають у документах. З комерційною таємницею зв'язане таке поняття, як інтелектуальна власність, що у широкому змісті слова може бути визначена як комерційно коштовні ідеї. Не обов'язково, щоб це було щось нове або запатентоване. Головне, щоб інформація не відносилась до числу загальновідомої.
Інформаційне право
Право, виконуючи економічні й соціально-політичні функції постійно розвивається, удосконалюється й змінюється. Це пов'язане з різними стратегічними завданнями й цілями, які ставляться в той або інший історичний період. Право як єдина система правил поведінки регулює суспільнівідносини, що розрізняються по об'єкті, утримуванню, сутності, суб'єктному складу й іншим критеріям. Дана позиція припускаєрозподіл системи права на окремі галузі й інститути. У цей час виникла необхідність для виділення особливої галузі права - інформаційного права. Сьогодні деякими авторами відзначається тенденція становлення інформації як фактор, що визначає чи ледве не всі сторонижиттялюдини. Сучасний етап розвитку суспільства й держави характеризується зростаючою роллю інформаційної сфери, становленням інформаційного суспільства.
Аналіз уже існуючих норм, що регламентують деякого правила поведінки в інформаційній сфері, показує, що суперечливість і нерозвиненість правового регулювання суспільнихвідносин в інформаційному просторі утрудняє підтримку необхідного балансу інтересів особистості, суспільства й держави, а також адекватність застосування відповідних норм на практиці, у т.ч. судами й органами слідства й дізнання. У період становлення інформаційного суспільства важливого значення набуває право як основний регулятор суспільнихвідносин. Виділення інформаційного права із загальної системи права не зв'язано тільки із задоволенням суспільного й державного завдання або потреби.
При визначенні предмета інформаційного права виникають деякі труднощі, оскільки чітко відмежувати сферу дії інформаційного права від суміжних галузей представляється досить складною процедурою. Адже інформація пронизує всі сфери життєдіяльності людей, всі відносини, регульованітією або іншою галуззю права. Норми інформаційного права не завжди перебувають у нормативних актах, які з відомим ступенем умовності можна віднести до так званого інформаційного законодавства. Вони розкидані по безлічі правових актів, що регулюють такі галузі як конституційне, цивільне, адміністративне, фінансове й карне право. Це ще раз підтверджує тафактичнаобставина, що регламентація правил поведінки у зв'язку з діяльністю за інформацією є необхідною практично у всіх сферах життя людини.
Комплексність інформаційного права характеризує також ще й те, що його норми регулюють всі складні на підконтрольній території відносини із приводу збору, обробки, нагромадження, зберігання, пошуку, поширення й надання споживачеві документованої інформації. При сучасному характері суспільнихвідносин дане положення має практичне значення. Здійснюючи діяльність за інформацією (збір, зберігання ...) у різних сферах життєдіяльності, фізичні і юридичні особи зобов'язані дотримувати норм інформаційного права. Недотримання їх приведе до інформаційного хаосу, що, безсумнівно, негативно може позначитися, наприклад, на комерційній діяльності якої-небудь фірми й вплинути на її фінансове становище на ринку. Як об'єкт правового регулювання інформаційного права виступає інформація особливого роду - документована інформація, тобто зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати. Утримування й спрямованість інформації не розглядається як об'єкт, оскільки це прерогатива предмета правового регулювання. Високий ступінь актуальності має в цей час саме документована інформація (документ). Документи при формуванні єдиного інформаційного простору органів федерального, регіонального й місцевого рівнів циркулюють досить активно (останнім часом - більше в електронному форматі). Величезне значення з метою скорочення витрати часу має обмін інформацією (документами) у підприємницькій (комерційної) діяльності. Для перерахування всіх форм діяльності, пов'язаних з обміном інформацією, бракуватиме часу й чинностей. Постійно, що збільшується впровадження, у роботу різних органів автоматизованих інформаційних систем веде до формування можливості несанкціонованого доступу до банок даних. У цьому випадку документована інформація як об'єкт регулювання інформаційного права єдосить уразливим місцем у базі даних і має потребу в додаткових механізмах захисту. Механізми захисту документованої інформації, тобто різні перспективні інформаційні технології, спеціальні технічні кошти, охороняють інформацію саме як об'єкт правового регулювання інформаційного права.
Як і будь-яка інша галузь права, інформаційне право має не тільки свій предмет, але й свої методи. Методи інформаційного права визначають те, яким образом або способом регулюється суспільно-політичне й правове життя в інформаційній сфері і як пізнається інформаційне право як наука. При формуванні нової галузі завжди виникають різні думки: деякі виступають «за», деякі - «проти». Інформаційне право не стало в цьому змістівиключенням. Суперечки, що народжуються із приводу виділення інформаційного права із системи права, не позбавлені підстави й вимагають обговорення.
Інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Пошук необхідної інформації про ринки, ціни, клієнтів, товарах - важливий етап зовнішньоторговельних операцій. Але збір її й аналіз - доситьзабарнасправа. Комерційна інформація, як і науково-технічна, і соціальна, містить у собі безліч накопичених знань і понять. Оскільки все більше число підприємств України самостійно виходить на зовнішній ринок, їх цікавить інформація про закордонні підприємства, ринки й ціни, а також стандартах якості, науково-технічних досягненнях. Класичні питання економіки - що випускати, у якій кількості й за якою ціною - трансформуються в питання про пошук світових стратегічних партнерів, союз із якими дозволить, використовуючи інноваційні стратегії, увійти зі своїм продуктом у розподіл світового доходу, перерозподіливши його у свою сторону. Таким чином, природа підприємницьких ризиків криється в пошуку й виборістратегічного партнера для оперування на світовому ринку, оцінці ефективності стратегічного партнерства, а також у виборі інноваційної стратегії зміни частки світового доходу при реалізації продукту. Із цього погляду необхідно оцінити стан інформаційного забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків України як відносно органів державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, так і відносно підприємців, що працюють у зовнішньоекономічній сфері.
Господарський керівник може мати повну інформацію про іноземні фірми, інвестиційний клімат і ринки закордонних країн - досить навчитися працювати з довідниками, річними звітами компаній, діловою економічною літературою, газетами, журналами й іншими джерелами засобів масової інформації, довідниками банків і кредитних бюро, а також із сучасними електронними картотеками банків і кредитних бюро, картотеками-терміналами інформаційних комп'ютерних мереж. Але перш ніж користуватися джерелами інформації, треба знати, де їх знайти. У зв'язку із практичними потребами з'явився новий напрямок аналізу кон'юнктури ринку - аналіз фірмової структури ринку, на який планує вихід та або інша організація. Фахівці з'ясовують ступінь і особливості концентрації виробництва й капіталу, рівень монополізації ринку, між фірмовогозв'язку на ньому, ступінь завантаження виробничих потужностей, фірмові ціни, оцінюють конкуренцію на ринку. Інформація є своєрідним ресурсом, а її джерело - це місця зберігання й форма зберігання. Місця зберігання інформації, необхідні підприємству, установі, організації, що накопичують і поширюють інформацію, -і державні органи, торговельні палати, НДІ, навчальні інститути, бібліотеки, бюро, асоціації й союзи, банки, біржі, кредитних бюро, консультаційні й інформаційні фірми й агентства, дипломатичні й торговельні представництва, представництва фірм, виставки, ярмарки, обчислювальні центри. Джерелами зберігання й поширення інформації єдоповіді, інформаційні записки, книги, преса, рекламні видання, довідники, каталоги, термінали комп'ютерних мереж, радіо, телебачення, інформаційні звіти фірм і наочна реклама.
Інформацію про іноземні фірми можуть надати:
1. Кредитні бюро. Це досвідчені консультанти, які за один день можуть підготувати для вас і маленьку довідку про фірму, і найдокладніший звіт ії діяльності. Вони надають і конфіденційну інформацію, що надходить не стільки від обробки величезних інформаційних масивів, скільки від їхніх агентів в інших компаніях, банках, державних органах.
От назви найбільших кредитних бюро: США-"ДанэндБрэдстрит", Австрія -"Кредитшутцфербанд", Великобританія - "Дейтастрим", Італія - "Космос", Франція - ДАФСА. Компанії надають різноманітні асортименти економіко-інформаційних послуг, у числі яких видача коротких і більше докладних довідок по фірмах (на різних носіях), складання тематичних добірок по фірмах, у тому числі по окремих галузях, складання й публікація фірмових довідників, загальне число найменувань яких перевищує 50. Французька ДАФСА випускає фірмові довідники й надає інформацію про фірми в будь-якій формі - від телефонних відповідей до магнітних носіїв, а також становить тематичні огляди. Система взаємин із замовниками інформації в кредитних бюро будується не на разовому запиті, а на абонементному обслуговуванні. Так, ви не можете замовити тільки одну довідку про фірми, що вас цікавлять, необхідно підписатися на абонемент для стандартних довідок, при бажанні можна одержати доповнення до довідки - на додатковий абонемент. По річній підписці можуть надаватися щомісячні списки фірм, спеціальні огляди, науково-інформаційні огляди по ринках і фірмам-виробникам. Дуже коштовно, що кредитні бюро надають допомогу у виборі контрагента й дає відомості по ваших контрагентах.
2. Торгово-промислові палати країн, міст, адміністративних територій. Палати, які по своїй суті є об'єднанням фірм і комерсантів на даній території, охоче допомагають всімбажаючої у встановленні ділових контактів. Для цього вони здійснюють видання, ведуть інформаційно-комерційну діяльність, включаються в комерційні комп'ютерні мережі.
3. Банки. Сучасні банки стали величезними сховищами ділової інформації. Причому ця інформація стосується не тільки їхніх клієнтів (тих, хто веде в банку рахунок і одержує від нього кредит, банк знає до дрібних подробиць), але й усього ринку, з якими має справа банк. Банк може видавати на своїх клієнтів короткі характеристики, рекомендаційні листи й довідки про платоспроможність. Звичайно, залежить це від того, хто й для яких цілей запитує інформацію.