Курсовая работа: Інфраструктура ринку сутність, основні елементи, функції

Класифікацію ринків доцільно робити з урахуванням вимог си­стемно-структурного підходу, зокрема принципу субординації, тобто ви­ділення найважливішої підсистеми відносин економічної власності та об'єкта ринку, що визначає розвиток усіх наступних ринків. Такої кла­сифікації, в якій органічно поєднуються кількісно-якісні критерії та дотримується принцип субординації, в економічній літературі нема. Вод­ночас згідно з принципом матеріалізму таку класифікацію ринків слід розпочинати з об'єктів ринку.

Найважливішим об'єктом ринку в політекономічному аспекті за умов капіталізму є робоча сила. Це зумовлене, по-перше, тим, що даний товар, його споживча вартість є єдиним джерелом вартості, а отже, до­даткової вартості. По-друге, загальний обсяг виплат за цей товар у розвинених країнах світу у формі фонду заробітної плати досягає майже 70 % на­ціонального доходу. По-третє, залежно від цього формується величина ринку на товари і послуги, на засоби виробництва.

Відносини економічної власності щодо купівлі-продажу робочої сили у сфері обміну через механізм цін, інфляції та державного регулювання в межах окремих національних країн виникають між власниками робочої сили, з одного боку, власниками великих, середніх і малих ка­піталістичних підприємств у недержавному капіталістичному секторі, з другого боку; між найманими працівниками і суб'єктами державного капіталу (власності) у державному секторі. Суб'єктами державної ка­піталістичної власності є, передусім, чиновники державного апарату та вищі менеджери державних підприємств, установ та організацій (на­самперед, податківці). Ринок робочої сили вимагає створення та розвит­ку біржі робочої сили.

Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погля­ду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробницт­ва) є ринок засобів виробництва або ринок капіталу - за класифікацією західних економістів. Це зумовлене тим, що для виробництва товарів і послуг необхідне поєднання (техніко-економічне та соціально-економічне) робочої сили із засобами виробництва, від якого залежить тип суспільного способу виробництва, зміст соціально-економічної формації. Відносини економічної власності щодо вторинного привласнення (у сфері обміну) засобів виробництва виникають і розвиваються між різними групами кла­су капіталістів, капіталістами і державою. Опосередковано у них беруть участь і наймані працівники через купівлю цінних паперів.

Водночас, з погляду ємкості ринку важливу роль щодо ринку за­собів виробництва відіграє ринок товарів і послуг (без урахування рин­ку робочої сили, яка теж є специфічним товаром). Так, у розвинених країнах світу частка групи "Б" (виробництво предметів споживання) становить майже 70 % , тоді як групи "А " (виробництво засобів вироб­ництва) близько 30 %. Значною мірою таке співвідношення між цими видами ринків зумовлене асортиментом товарів. За деякими оцінками, у розвинених країнах світу виробляється майже 1 млрд. найменувань продукції, переважна більшість якої є товарами споживання. Ринок засобів виробництва та предметів споживання (відповідних товарів і послуг) вимагає створення та постійного функціонування і розвитку товарної біржі. Суб'єктами відносин економічної власності з приводу купівлі товарів і послуг є наймані працівники, капіталісти, дрібні това­ровиробники, держава.

Для обслуговування названих вище ринків необхідний ринок гро­шей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ри­нок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичко­вих капіталів). Для їх функціонування та розвитку необхідні такі еле­менти ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки. Суб'єктами відносин економічної власності на цьому ринку є різні групи капіталістів і, насамперед, банкіри, а також держава і широкі верстви населення.

Наступним за значенням є ринок цінних паперів. Об'єктами цього ринку є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сер­тифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та інші. Відносини вторинного привласнення на цьому ринку виникають між різними гру­пами капіталістів, ними і державою (з приводу купівлі-продажу держав­них облігацій), частиною найманих працівників і власниками акціонер­них компаній (щодо купівлі-продажу акцій та облігацій), частиною насе­лення і державою (у процесі купівлі-продажу державних облігацій).

Згідно з принципом субординації (підпорядкованості) важливу роль у розвинених країнах світу відіграє ринок нерухомості - житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і до ринку засобів виробництва) та ін. Суб'єктами цього ринку є різні верстви населення (якщо йдеться про житло), фермери і капіталісти-землевласники, держава.

Серед найновіших об'єктів ринку важливу роль відіграють винахо­ди, патенти, ліцензії, раціоналізаторські пропозиції, "ноу-хау", тощо, які у своїй сукупності формують об'єкти інтелектуальної власності. Суб'єкта­ми цих відносин є різні групи капіталістів, дрібні винахідники, наймані працівники найвищої кваліфікації, венчурні компанії, держава. Цей ринок іще в економічній літературі називають ринком інновацій.

Від часу розгортання інформаційної революції найновішим об’єктом власності стала інформація. Суб'єктами цього ринку залежно від виду інформації є великі теле- і радіокомпанії, держава, суб'єкти підприємницької діяльності, різні види бірж та ін.

Певну роль серед об'єктів власності у розвинених країнах світу

відіграє і ринок золота.

Сукупність усіх суб'єктів ринку можна об’єднати у такі основні групи: продавці, покупці, посередники (поміж покупців), державні уста­нови (різні гілки державної влади) та організації.

Наступним критерієм класифікації ринків, виділеним згідно з вимогами принципу субординації, є генетичний підхід, згідно з яким у процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований, олігополістичний та регульований. Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях фор­мує змішаний тип ринку.

3а формами власності виділяють приватний (продажем займаєть­ся одна особа або сім'я), колективний (в т. ч. кооперативний), держав­ний ринок.

3а географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, націо­нальний, міжнародний регіональний (наприклад в ЄС) та світовий ринки.

Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (у даному випадку виділяють ринок, що формується, нерозвинений і розвинений ринки), насиченості (рівноважний ринок, не рівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ри­нок одягу, взуття, автомобілів тощо), форма продажу (гуртовий та роздріб­ний). З урахуванням єдності економічного та правового підходів роз­різняють легальний та нелегальний (тіньовий, чорний) ринки.

Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок замовлень (у тому числі державних, торго­вельних організацій).

Крім того, виділяють організаційно-функціональну структуру, що містить контрактну систему закупівель: систему бірж, ярмарків, виста­вок та інших посередницьких структур зі збуту товарів; прямі зв'язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін.

Між різними видами, типами ринків, їх суб'єктами встановлюють­ся складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульо­ваного ринку.

Виділення таких видів ринків водночас відповідає вимогам системно-структурного підходу, оскільки такий підхід перш за все реалізується у виділенні окремих підсистем, елементів. Наступним кроком є характерис­тика зв'язків та відносин між цими елементами, а отже, структури ринку.

2.2. Структура ринку

Структура як категорія діалектики виражає ком­плекс внутрішніх, істотних і стабільних зв'язків та відносин між підси­стемами та елементами цілісної системи, які (зв'язки і відносини) як закони визначають їх розвиток. Відповідно до цього структура ринку як економічна категорія виражає комплекс внутрішніх, стійких еконо­мічних зв'язків та відносин між основними видами ринків та елемен­тами і компонентами у межах кожного з них, які як закони визнача­ють їхній розвиток у сфері обміну.

Оскільки серед економічних зв'язків та відносин виділяються техні­ко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної влас­ності, то поняття структури ринку в політекономічному аспекті означає комплекс відносин економічної власності між суб'єктами, що уособлю­ють основні види ринків, а також між суб'єктами в межах окремих ринків.

Загалом між різними типами та видами ринків, їхніми суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються закони розвитку і функціонування сучасного регульовано­го ринку. До окремих типів ринку належать згруповані в єдину ціліс­ність за подібними критеріями окремі види ринків, зокрема ринки продав­ців, покупців, посередників та ін.

2.3. Види ринків

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізно­манітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об’єктів обміну, ринки бувають: ринок за­собів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг, ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т.д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.

3 територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національ­ним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (респу­бліки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевос­ті, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.