Курсовая работа: Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та особливості її проведення на Правобережній Україні
28,7
Отже, виходить, що за поміщиками Правобережної України закріплялось 7 638,3 тисячі десятин, або 65,3% всієї кількості землі, а за селянами – тільки 4 060 тисяч десятин, або 34,7%. В середньому на душу в них припадало по 1,2 десятини, але фактично основною частиною надільної землі користувались тяглі селяни. Взагалі інвентарні правила не поліпшили та й не могли істотно поліпшити становище селян. Не враховуючи кількості необхідної для селянського господарства надільної землі, вони не встановлювали співвідношення між розміром наділу і повинностями, які вимагались від селян. Часто повинності селян перевищували попередні розміри, а наділи залишались без змін або навіть зменшувались. Поміщики, не задовольняючись навіть тими високими нормами експлуатації, які були узаконені інвентарями, постійно порушували їх, змушували селян виконувати надмірну панщину. На випадок скарги селян поміщики «доводили», що не вони, а селяни порушують інвентарні правила.[23]
Таким чином правила ці, формально регламентуючи панщину і тим самим обмежуючи до певної міри поміщицьку сваволю, були спрямовані по суті проти польських поміщиків і мали демагогічну мету: створити в особі кріпаків Правобережжя опору царизму проти польського руху, який мав багато прихильників серед дрібної і середньої шляхти Правобережжя.
Інвентарні правила на Правобережній Україні діяли до скасування кріпосного права у 1861 р., а в деяких місцевостях – до 1863 р.[24]
Але в основному заведення інвентарних правил ні в чому не змінило становища селян. Ніякого контролю над проведенням «інвентарів» у життя і тим більше ніяких кар за порушення їх поміщиками встановлено не було. Навіть більше: селянам під страхом суворих кар було ще раз заборонено скаржитись на своїх панів. Селяни дуже скоро зрозуміли, що інвентарі залишили все по-старому. В сучасній пісні про інвентарні правила співалось:[25]
«Зразу добре радилися;
Заповняли «йовантарії»,
А там стали шкуру дерти
Як і спершу дерли,-
Цілий тиждень верзувати,
Як і верзували,-
А в неділю ранесенько
До випасу гнати;
Атамани з батогами
З нагайом – гуменний,
На роботу цілий тиждень
Гонять, мов скажених»
Таким чином, інвентарі зовсім не були обов’язковими для поміщиків, а в деяких маєтках інвентарі зовсім не існували. Тому вони аж ніяк не могли захистити селян від сваволі володільців. Інвентарна реформа на Правобережній Україні була не чим іншим, як намаганням царського уряду шляхом регламентації селянських повинностей зміцнити кріпосне право.
Розділ ІІІ. Наслідки інвентарної реформи
Деяке уявлення про становище, в якому перебували селяни після введення інвентарних правил, може дати відношення подільського віце-губернатора, надіслане 10 листопада 1849 р. проскурівському повітовому предводителю дворянства з приводу бідування селян села Липівки. Він писав: «Бідування липовецьких селян стає щоразу жахливішим від того, що місцеві предводителі дворянства і чиновники стають завжди на сторону поміщика Гаєвського, і тому по неодноразових скаргах селян останні не тільки не дістали захисту і відшкодування або принаймні полегшення, навпаки, як помсту за подані скарги, поміщик Гаєвський збільшує домагання вдесятеро, жорстокіше б’є нагаєм, палицями і різками… і стягує величезні грошові побори на сплату чиновникам, які ведуть слідство про пригноблення. Багато селян пішло за кордон, а ті, що продовжують хліборобство, доведені до такого становища, яке віщує їм тільки неминучу загибель. По-перше, панщину вимагають не по черзі і в усьому не згідно з правилами інвентаря, а за сваволею поміщика і зверх визначених днів, а хто суперечить цьому або не встигне відробити обтяжливої і непомірної роботи, того поміщик Гаєвський жорстоко і нелюдськи карає нагаєм. По-друге, податі та інші побори стягуються з селян просто за сваволею і визначеням поміщика надмірно великою сумою. Таке визначення і стягування податей і поборів буває кілька разів на рік; квитанцій або розписок про сплату грошей не дають; до сплати примушують жорстокою екзекуцією, а іноді й покаранням… По-третє, в літній робочий час, селяни, відробляючи постійно панщину, позбавляються можливості зручно і своєчасно обробляти власні землі і збирати врожай з полів. По-четверте, розрахунку між поміщиком і селянами, згідно поданих до нього претензій, ніколи не буває. По-п’яте, облік відробленої панщини проводиться в неділю і святкові дні. По-шосте, в селян дуже мало орної землі, та й ту поміщик Гаєвський перемінив, наділивши селян на пагорбах, в піщаних і неврожайних місцях. По-сьоме, одну копу жита або пшениці селяни обмолочують протягом кількох днів, бо снопи величезні. По-восьме, вилучення хліба в запасний магазин провадиться вдвоє більше порівняно з селянами інших маєтків, але допомоги і найбіднішому не подається, та і в магазині запасу немає, бо поміщик забрав собі».[26]
Свавільне вимагання від селян панщини понад інвентар, встановлення непосильних уроків, відбирання в селян придатної землі взамін на непридатну і взагалі зменшення селянських наділів, обтяження різними грошовими поборами, позбавлення селян необхідного часу для обробітку своїх наділів, відсутність будь-якого розрахунку за перероблені дні панщини, люті катування за найменшу непокору і невиконання уроків, всіляка підтримка місцевими органами влади поміщика, який порушує інвентарні правила – все це було не в одній Липівці, а в усіх поміщицьких селах Правобережної України. Знавіснілі поміщики, при потуранні або прямому сприянні місцевих органів влади, зводили нанівець всі статті інвентарних правил, в яких визначались повинності селян і норми виробітку за день панщини, а також закріплялась за селянами надільна земля. Всякі ж спроби селян обмежити сваволю поміщиків посиланням на існуючі інвентарні правила присікалися кріпосниками якнайжорстокіше.
Згадуючи про запровадження інвентарних правил, один з колишніх кріпаків писав: «Что из того, что в «Правилах» говорилось, с каких лет можно брать человека в работу и с каких не должно, сколько дней рабо тать в неделю мужчине и сколько Женине, сколько, например, снопов и какого хлеба и какой меры нажать или обмолотить и проч. Но попробуй сказать, что он (поміщик) требует не по «Правилам», сейчас тебя в зубы или нагаем, либо на конюшню под розги, а то к становому отправит, как бунтовщика. И сколько из нас за такие упоминки о «Правилах» поплатились розгами в стану, в тюрьмах сидели, были выселяемы и ссылаемы».[27]
Таким чином, ми бачимо, що абсолютно ніякого контролю над проведенням інвентарів у життя не здійснювалося. Саме тому інвентарна реформа не дала царському уряду бажаних наслідків. Вона ставила своїм завданням тільки врегулювати, а не скасувати феодально-кріпосницькі відносини. Але не цього чекали від інвентарної реформи селяни. Розчаровані в своїх надіях про звільнення і одержання землі, вони справедливо вбачали в інвентарних правил спробу закріпити існуючі кріпосницькі відносини, а тому рішуче виступили проти них.[28]
Запровадження інвентарної реформи підняло нову хвилю селянських виступів, які особливо широкого розмаху набрали на Правобережній Україні. За далеко неповними офіційними даними міністерства внутрішніх справ і ІІІ відділу, протягом 30-х років у Росії відбулося 138 селянських рухів, а в 40-х роках число їх зросло до 345. Якщо ж взяти губернії України, то тут у 30-х роках було 19 селянських рухів, а в 40- х роках – 78. В окремих районах України протягом першої і другої половини 40-х років відбувалася така кількість селянських рухів:
| 1840-1844 рр. | 1845-1849 рр. |
|
Лівобережна Україна Правобережна Україна Новоросія |
9 7 К-во Просмотров: 269
Бесплатно скачать Курсовая работа: Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та особливості її проведення на Правобережній Україні
|