Курсовая работа: Історичні умови створення "Повість минулих літ"
Вчені встановили, що літописання велося на Русі з XI по XVII ст. Ще в XIX ст. стало відомо, що практично всі літописні тексти, що збереглися, є зведеннями попередніх літописів. Згідно Д.С.Ліхачьову, «по відношенню до літопису зведення більш менш гіпотетичний пам'ятник, тобто пам'ятник передбачуваний, лежачий в основі його списків або інших передбачуваних же зведень» зобов'язана своїм широким історичним кругозором, введенням в літопис фактів всесвітньої історії, на тлі яких розгортається історія слов'ян, а далі - історія Русі. Завдяки державному погляду, широті кругозору і літературному таланту Нестора «Повість минулих літ» з'явилася «не просто зборами фактів руської історії і не просто історико-публіцистичним твором, пов'язаним з насущними, але скороминущими завданнями руської дійсності, а цілісною, література викладеною історією Русі.
Існує значна кількість списків літописних зведень Повісті. Основними прийнято вважати Іпатьєвський та Лаврентьєвський літописи.
Іпатьєвський літопис отримав свою назву по приналежності старшого списку Костромському монастирю Іпатьєвському, але за змістом представляє південноросійське літописне зведення кінця XIII ст. Це зведення є компіляцією двох пам'ятників: київського зведення 1198 р. галицько-волинського оповідання, що доходить до кінця XIII ст.
Обидва компоненти Іпатьєвського літопису мають складний склад. Київське літописне зведення 1198 р. створене в Михайлівському монастирі Видубіцкому, джерелами його служили попередні київські великокнязівські зведення, сімейна хроніка смоленських Ростиславичів, чернігівський літописець князя Ігоря Святославіча, володимирський літопис Всеволода. Крім того, в текстах XII ст. є вставки з Галицько-волинського літописання. Не дивлячись на значну кількість літератури з питання, у вивченні Іпатьевського літопису є ще цілий ряд спірних моментів, особливо відносно розподілу матеріалу по окремих пам'ятниках і атрибуції текстів.
Існуючі описи списків Іпатьєвського літопису вимагають уточнення. Крім того, серйозною проблемою залишається питання про співвідношення їх між собою. Ці недоліки заповнюються тепер окремим факсимільним виданням Хлебниковського і Погодінського списків.
Іпатьевський список у XVII столітті належав Костромському монастирю Іпатьєвському, що засвідчує запис на обороті першого листа: «Книга Іпатцкого монастиря літописець про княження» (є і інші монастирські приписки). Н. П. Ліхачев датував рукопис часом близько 1425р.
Списки літопису мають специфічні водяні знаки: леопард (5 варіантів), дельфін (2 варіанти), дракон (2 варіанти), півмісяць під шестикінечною зіркою, лілія, гусак. За ними рукопис слід датувати кінцем 10-х - початком 20-х років XV століття. В тексті розрізняються п'ять почерків. Очевидно, що писарі отримували текст для листування частинами, між якими утворилися пропуски.
Мовні особливості Іпатьєвського списку ще вимагають ретельного вивчення, але думається, що як місце написання рукопису не можна виключати західноросійські області.
Хлебниковський список – рукопис який належав колись коломенському купцеві П. Д. Хлебникову. Основна частина рукопису писана в кінці 50-х - початку 60-х років XVI в. Ця частина переписана одним писарем. За визначенням А. А. Шахматова, «мова рукопису південноросійська з вельми типовими місцевими особливостями».
До XVII ст. частина листів в Хлебниковськом списку була втрачена, інші листи переплутані. Замість деяких зниклих листів були додані нові, переписані з іншого списку Іпатьєвського літопису. Опубліковані довідники філіграней та аналіз паперу друкарських видань XVII ст. на території України дозволив виявити тотожні або дуже близькі варіанти в Євангелії учительном, виданому в 1637 р. в друкарні Києво-печерської лаври. Таким чином Хлебниковський список може бути віднесений до часу близько 1637 р.
Також є можливість встановити особу правщика Хлебниковського списку: виявляється, почерк кіноварної правки збігається з автографами відомого церковного і політичного діяча першої половини XVII ст. - Київського митрополита Петра Могили (1633-1646). Вивчення почерку Петра Могили дозволяє виявити та інші його помети, зроблені на полях Хлебниковського списку чорнилом.
Погодінський список - пошкоджений, в ньому відсутні перші . Втрачено також закінчення літопису. Оригіналом для Погодінського списку, очевидно, служив Хлебниковський список, в якому були переплутані листи. Питання полягає лише в тому, чи списаний Погодінський список безпосередньо з Хлебниковського або між ними існував список-посередник? Існують дані, що показують, що Погодінський рукопис переписаний безпосередньо з Хлебниковського. Так, в Погодінському виявилися пропущеними слова «в' Оугровськоу, іже ступи на стіл митрополії», складаючі в точності один рядок в Хлебниковськом списку. Помилка пояснюється ефектом зору, коли писар кінчає рядок тексту і переходить до наступної, допускаючи при цьому «перескок» через одну або більше число рядків. Подібний пропуск, звичайно, міг міститися і в протографе Погодінського списку, але річ у тому, що писар звірив текст з оригіналом і відновив пропущені слова на нижньому полі - а це з'ясовно лише в припущенні, що оригіналом Погодінського служив саме Хлебниковський список.
Краківський список знаходиться в Бібліотеці Чарторийській Національного музею в Кракові. Оскільки рукопис спеціально замовлявся для польського історика Адама Нарушевича (1733-1796), те створення манускрипту слід відносити до часу близько 1795-1796 рр.
Краківський список писаний латинськими буквами з південноросійського рукопису, створеного в 1621 р. за наказом князя Стефана Четвертінського в Жівотові. Не викликає сумніви, що оригіналом для Краківського списку служив Погодінський (як це і припустив А. А. Шахматов): відмічена вище плутанина, характерна для викладу Погодінського списку, повністю відбилася в тексті Краківського; у нім виявилися також індивідуальні помилки писаря Погодінського списку і підновляє в мові.
Краківський список представляє цінність для відновлення деяких втрачених текстів Погодінського. В світлі даних, увязнених в Краківському рукописі, історія Погодінського списку предстає таким чином. У 1621 р. для князя Стефана Четвертинського в Жівотові була виготовлена копія Хлебниковськой літопису. У 1758 р. вона знаходилася у ксьондза Осцимовіча, а в 1778 р. повернулася до колишніх власників - князів Четвертинських. Близько 1796 р. з рукопису була знята копія (написана латинськими буквами) для польського історика Адама Нарушевича. У 1852 р. рукопис придбаний істориком М.П. Погодіним за посредництвом професора Київського університету св. Володимира А. Н. Ставровського і студента С. І. Пономарева.
Список Я. В. Яроцького - рукопис, переписаний в 1651 р. в київському монастирі Ніколи Пустинного. Список містить особливу редакцію Іпатьевськой літопису, записи 1299-1315 рр. по історії Угорщини, Польщі і Литви, статтю «Об прореченії митрополита Петра», Оповідь про Мамаєво побоїще. Список пошкоджений - в ньому не вистачає багатьох листів у складі літопису.
Єрмолаєвський список - рукопис який датується початком XVIII ст. Єрмолаєвськая рукопис має той же склад, що і список Яроцкого: читається особлива редакція Іпатьевськой літопису, літописні записи 1299-1315 рр. по історії Угорщини, Польщі і Литви, стаття «Об прореченій митрополита Петра», оповідь про Мамаєвом побоїще. Дуже близькі і літописні тексти в обох списках.
У основу списків Яроцкого і Єрмолаєвського покладений Хлебниковський список, що піддався певним редакційним змінам. Ця копія Хлебниковського списку, у свою чергу, була відкоректована за іншими джерелами; початок літопису звірений із збіркою (хоча і не в тій формі, в якій піддався правці сам Хлебниковський список) Тверською, а подальший текст виправлений за іншим списком Іпатьевськой літопису. Складання даної редакції слід датувати часом, близьким до 1635 р. [32, с. 69-87]
Рукопис Лаврентьевського літопису зберігається в Російській національній бібліотеці. Основний писар назвав себе в приписці - це був чернець Лаврентій, що переписав літопис в 1377 р. для суздальсько-нижегородського великого князя Дмитра Костянтиновича, по благословенню Суздальського єпископа Діонісія. По імені писаря літопис і отримав в науковій літературі назву Лаврентьевський.
В даний час в рукописі Лаврентьевськой літопису виявляються пропуски. Про зміст втрачених листів можна судити по схожих з Лаврентьевським - Радзивіловському і Троїцкому літописам [15, с.241-245].
Виклад в Лаврентьевськой літопису доведений до 6813 (1304) р. Завершальну, найважливішу для характеристики зведення частину вірно оцінив М. Д. Присілків: переважання в ньому тверських вістей і явно протверське трактування подій кінця XIII - почала XIV ст. свідчать про те, що це було великокнязівське зведення князя Михайла Ярославича (тверського князя, що зайняв великокнязівський володимирський стіл в 1305 р.). Чернець Лаврентій, отже, скопіював в 1377 р. рукопис великокнязівського зведення початку XIV ст.
Про долю самого рукопису Лаврентьєвського літопису відомо небагато. У 1791 р. з Новгорода в числі інших рукописів Лаврентьєвський літопис був відправлений до Москви і потрапив до обер-прокурора Синоду графа А.І.Мусина-Пушкіна. У 1793 р. Мусин-Пушкін видав по цьому рукопису Повчання Володимира Мономаха, на початку ж XIX сторіччя граф підніс манускрипт в дар імпера