Одним з попередників Дарвіна був видатний французький зоолог і порівняльний анатом Жофруа Сент-Ілер (1772—1844). Використавши дані своїх досліджень у галузі порівняльної анатомії та ембріології, Сент-Ілер висунув прогресивну для того часу ідею єдиного плану будови тваринного світу, яка зазнала нападок з боку Ж. Кюв'є та деяких інших реакційно настроєних вчених. Сент-Ілер визнавав, що в розвитку живої природи важливу роль відіграє середовище і припускав, що набуті зміни організми можуть передавати потомству.

Великим досягненням зоологічної науки другої половини XVIII і першої половини XIX ст. було виникнення ембріології. Важливо підкреслити, що ця наука склалась і найуспішніше розвивалась в Росії, її творцями були російські академіки К. Ф. Вольф (1733—1794), X. І. Пандєр (1794—1865) і К. М. Бєр (1792—1876).

Питанням ембріонального розвитку, як уже зазначалося, вчені цікавились дуже давно, але їх уявлення про цей розвиток було досить туманним. На питання, в який спосіб і під впливом чого відбувається формування ембріона, давались фантастичні відповіді, що не мали нічого спільного з дійсністю. Ще в XVII ст. склалась метафізично-ідеалістична теорія преформації, в якій відображались стародавні погляди на суть розвитку ембріона.

Теорія преформації була найбільш метафізичною і реакційною. З погляду преформістів статеві клітини являють собою готові дрібненькі організми і розвиток їх зводиться лише до розростання, тобто до кількісних змін. Одна група преформістів (овулісти), до якої належали відомі на той час дослідники Мальпігі, Сваммердам та ін., вважала, що такі зачатки є в яйці. Яйце, на їх думку, є оформлений організм, часток якого не видно, бо вони переплетені між собою, прозорі і переповнені водою. Розвиток організму з яйця зводиться до розплутування органів, звільнення їх від води і до росту. Інша група преформістів (анімальку-лісти) вважала, що носієм зачатків є сперматозоїди. До цієї групи належали Левенгук, Андрі, Гартсекер та ін. Згідно з їх поглядами сперматозоїд являє собою маленьку істоту; наприклад, сперматозоїд людини розглядався як маленька людина (гомункулюс). Деякі преформісти запевняли, що вони під мікроскопом бачили у сперматозоїдів голову, руки, ноги та інші органи тіла.

Якщо статева клітина являє собою готовий організм, а останній в свою чергу дасть потомство, то треба припустити, що в ньому є інші організми — гомункулюси значно менших розмірів і т. д. Організм являє собою щось подібне до системи коробочок, де у великій — лежить менша, у тій — ще менша і т. д. Так склалася теорія вкладень, що безпосередньо змикалась з біблійськими вигадками. За цією теорією численне потомство організму, що має з нього розплодитись, знаходиться в останньому в готовому вигляді. Отже, з позицій преформізму нічого було досліджувати індивідуальний розвиток організмів, бо й самий розвиток відсутній.

Проти реакційного метафізично-ідеалістичного преформізму рішуче виступив російський ембріолог К. Ф. Вольф. Уже в 1759 р. в своїй першій праці з ембріології Вольф піддав гострій критиці всіх попередніх ембріологів, починаючи з Арістотеля, і завдав нищівного удару преформізму. Вольф був захисником протилежного напряму — епігенезу, за яким зародок формується з матеріалу статевих клітин і розвивається. Вольф, звичайно, не знав докладно будови гамет, не знав, що відбувається під час запліднення, і в його вченні про ембріогенез є немало помилок; проте прагнення створити єдину теорію індивідуального розвитку тварин (онтогенезу), розкрити закони цього розвитку, а також нищівна критика преформістів були на той час великим досягненням. Вольф дав цінний описовий матеріал розвитку ембріонів, в якому було багато точних спостережень, що лягли потім в основу сучасної ембріології.

Виховані на традиціях Вольфа російські академіки XIX ст. Пандер і Бер створили метод дослідження ембріонального розвитку, глибоко вивчили цей розвиток і поклали початок ембріології як науки. Особливо велика заслуга в цьому напрямі належала К. М. Беру В особі цього видатного вченого поєднувались якості тонкого спостерігача і глибокого теоретика, що не боявся широких узагальнень і вмів їх робити. Своїми тонкими спостереженнями і переконливими фактами Бер завдав нищівного удару преформізму, а також викрив помилки епігенетиків у розумінні формування зародка. Він вперше описав яйцеклітину у ссавців і створив чітке уявлення про яйцеклітину та її значення. Бер створив вчення про зародкові листки, що для ембріології мало величезне значення. Класичні праці Бера «О происхождении яйца млекопитающих и человека» (1827) та двотомна «История развития животных» (1828 і 1837) були надзвичайно цінним вкладом у зоологічну науку.

Дарвін вважав Бера одним із своїх попередників і використав його праці для доведення еволюційного розвитку живої природи.

Розвиток зоології, як і всієї науки, супроводився жорстокою боротьбою двох протилежних світоглядів — матеріалізму і ідеалізму. Протягом середньовіччя мало місце неподільне панування церкви, що була опорою феодалізму, панування релігійних догм, на які повинна була рівнятись наука, що була служницею релігії. З поваленням феодального ладу був у значній мірі підірваний і авторитет церкви; вона перестала бути загрозою і перешкодою для вчених і науки, якою вона була раніше. Як протест проти авторитету церкви, проти середньовічних традицій і ідеалістичного світогляду народжується новий, матеріалістичний світогляд. Основоположником матеріалістичного погляду на природу в нові часи був Бекон (XVII ст.), який вважав єдино правильною наукою ту, що базується на спостереженнях і досвіді. Дальший крок вперед зробили французькі матеріалісти XVIII ст.

Механіцизм і метафізика, що панували в природознавстві, стали значною перешкодою для дальшого його розвитку. З іншого боку, все нові й нові відкриття в науці заперечували метафізично-ідеалістичні погляди на живу природу.

Проти метафізично-ідеалістичних концепцій у поглядах на живу природу рішуче виступили видатні російські вчені, починаючи з М. В. Ломоносова. Значним ударом по цих концепціях були також праці Ламарка і ряду інших дослідників. Проте остаточно метафізично-ідеалістичне коріння в біології було підірвано вченням Дарвіна, яким скріплено матеріалістичне розуміння живої природи. В. І. Ленін писав: «Дарвін поклав край поглядові на види тварин і рослин, як на нічим не зв'язані, випадкові, «богом створені» й незмінні, і вперше поставив біологію на цілком науковий грунт, встановивши змінність видів і наступність між ними».

РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ДАРВІНА

Ч. Дарвін (1809—1882) розкрив закони розвитку живої природи, включаючи і людину, завдав смертельного удару по ідеалізму в живій природі. Заслуги Дарвіна перед біологією величезні, хоч і його вчення не було вільне від елементів обмеженості.

На виникнення еволюційних ідей у Дарвіна і розробку еволюційної теорії зробила великий вплив його кругосвітня подорож на кораблі «Бігль». Крім того, велику роль в цьому напрямі відіграли твори численних попередників Дарвіна, значні досягнення в галузі рослинництва і тваринництва, а також нові досягнення в науці взагалі і біології зокрема. Після повернення з мандрівки Дарвін протягом 22 років невтомно працював над питанням еволюційного розвитку живої природи, наслідком чого в 1859 р. вийшла його славнозвісна праця «Походження видів», в якій він дав переконливі докази еволюційної теорії. Мінливість організмів Дарвін довів насамперед фактами з практики сільського господарства. Удосконалення культурних форм рослинних і тваринних організмів базується на таких властивостях, як мінливість організмів під впливом умов життя і закріплення набутих змін по спадковості, та провадиться способом добору чи селекції таких організмів, що мають бажані для людини властивості.

Добір, що провадиться людьми в практиці сільського господарства, Дарвін назвав штучним добором. Він встановив також, що організми змінюються не лише в умовах сільського господарства, а й у природі, де добір зв'язаний із збереженням форм, найбільш пристосованих до умов. Цей процес Дарвін назвав природним добором.

У теорії Дарвіна блискуче матеріалістичне пояснення дістало явище «доцільності» в живій природі, що було до Дарвіна опорою віталізму і містики. Дарвін довів, що доцільність в органічному світі відносна і є наслідком пристосування організмів до зовнішніх умов; рослинні і тваринні організми пристосувались лише до певних умов, до певного способу життя. Суть теорії Дарвіна викладена досить ясно ще в одній його праці — «Изменение животных и растений в домашнем состоянии» (1868), в якій дані докази мінливості організмів і закріплення набутих змін по спадковості.

Із загального еволюційного процесу Дарвін не виключав і людини, що відбито в його праці «Походження людини» (1871). Цим твором Дарвін завдав нищівного удару теологічним вигадкам про божественне походження людини і показав (до того з достатньою переконливістю), що людина вийшла з тваринного світу.

Отже, відкинувши з усією рішучістю ідеалістичні пояснення еволюційних процесів, Дарвін дав матеріалістичне обґрунтування розвитку живої природи і рушійних сил цього розвитку; його вчення про природний і штучний добір є матеріалістичною теорією походження організмів, воно поклало початок науковій біології. Саме тому вченню Дарвіна була оголошена жорстока боротьба з боку реакційних вчених і духівництва.

Вчення Дарвіна з великим піднесенням і високою оцінкою було зустріте прогресивними вченими і особливо вченими Росії, де дарвінізм знайшов сприятливий грунт для дальшого розвитку. До вищого рівня вчення Дарвіна було піднесено радянськими біологами. Теорія Дарвіна дістала високу оцінку. Так, К. Маркс у своєму листі Лассалю (січень 1861 р.) писав про книгу Дарвіна «Походження видів»:

«... Дуже значна праця Дарвіна, вона годиться мені як природничо-наукова основа історичної боротьби класів». Ф. Енгельс у промові на могилі Маркса, порівнюючи значення теорії Дарвіна з вченням Маркса, говорив: «Подібно до того як Дарвін відкрив закон розвитку органічного світу, так Маркс відкрив закон розвитку людської історії».

Проте, даючи високу оцінку дарвінізму, класики марксизму-ленінізму відмічали і наявність у дарвінівському вченні певних недоліків.

Говорячи про них, треба мати на увазі час, в який жив і працював Дарвін, і не вписувати до списку його помилок те, чого він не завершив, або те, що йому було не під силу вирішити. До того ж треба пам'ятати, що й сам Дарвін пройшов певну еволюцію в своїх поглядах на живу природу, а тому не слід робити наголосів на помилкових твердженнях, від яких Дарвін згодом відмовився.

Не можна сказати, як інколи це роблять, що у вченні Дарвіна випадають якісні зміни і що він стояв на метафізичних позиціях. Сама суть вчення Дарвіна говорить про розвиток живої природи в діалектико-матеріалістичному, а не метафізичному розумінні. Адже якісна визначеність тих чи інших явищ встановлюється шляхом визначення властивих їм особливостей, що відрізняють ці явища від інших. Властивості і якості речей не відмежовані непрохідною прірвою, а становлять діалектичну єдність. Дарвін же добре розумів, що одні види відрізняються від інших властивими їм особливостями, тобто з учення Дарвіна з достатньою ясністю випливає (якщо він про це і не писав), що розвиток супроводиться якісними змінами. Що ж до висловлення Дарвіна про вид, як категорію, вигадану для зручності, то це лише невдале висловлення Дарвіна, і подібне розуміння видів зовсім не випливає з його вчення, зокрема з його праці «Походження видів» (де вид розглядається як категорія об'єктивна, що існує незалежно від нашого бажання). Отже, не слід зводити вчення Дарвіна до тих чи інших недоліків або невдалих висловлень (як це роблять неодарвіністи різних мастей), а необхідно його розвивати, використовуючи сучасні досягнення біології.

Енгельс відмічав в «Анти-Дюрінгу», що Дарвін менше приділяв уваги причинам розвитку і більше — формі, в якій закріплюються його наслідки. Тому й зрозуміло, що рушійні сили розвитку живої природи досліджені Дарвіном не всебічно. Проте було б помилкою погодитись з твердженням, яке інколи можна почути, ніби Дарвін не розумів ролі зовнішніх умов у розвитку живої природи. Безумовно, він не всебічно дослідив роль зовнішніх умов, але аж ніяк не відкидав великого значення цього чинника. Не кому іншому, як Дарвіну, належить правильне пояснення походження статі і ролі схрещення віддалених форм, що він і пояснив впливом умов розвитку.

Дарвінові було властиве перебільшування ролі того чи іншого чинника в розвитку живої природи. На це звертав увагу ще Енгельс, який в «Анти-Дюрінгу» писав: «Дарвін, дійсно, приписував при цьому своєму відкриттю надмірно широку сферу діяння, він надавав йому значення єдиної підойми в процесі зміни видів і знехтував питанням про причини індивідуальних змін, що повторюються, заради питання про форму, в якій вони стають загальними. Це — хиба, яку Дарвін поділяє з більшістю людей, що дійсно посувають науку вперед».

В ті часи, коли Дарвін працював над книгою «Походження видів», багато явищ у живій природі і зокрема в тваринному світі були ще неясними. Так, наприклад, бракувало глибоких досліджень з питань переходу від найпростіших до багатоклітинних організмів, від двошарових — до тришарових, від безхребетних — до хребетних. Ці прогалини в зоологічній науці ліквідовано завдяки блискучим дослідженням великих російських учених — І. І. Мечникова та О. О. Ковалевського, які були гарячими прихильниками вчення Дарвіна і творчо розвинули його далі. Праці цих учених з питань розвитку безхребетних і нижчих хордових були підкріпленням еволюційної теорії і дальшим її розвитком. Крім того, вони були продовженням ембріологічних досліджень основоположників ембріології — петербурзьких академіків Вольфа, Пандера і Бера. Своїми дослідженнями Мечников і Ковалевський поклали початок порівняльній і еволюційній ембріології.

РОЗДІЛ 3 РОЗВИТОК ЗООЛОГІЇ В 20 СТОЛІТТІ

3.1 Дослідження в ембріології та фізіології

Ім'я О. О. Ковалевського (1840—1901) стоїть серед найвидатніших імен учених світу, а його класичні праці з зоології і, зокрема, ембріології та порівняльної фізіології створили цілу епоху. Своїми дослідженнями О. О. Ковалевський розв'язав багато важливих питань, дав незаперечні факти, що стверджували теорію розвитку живої природи, а також накреслив шляхи для дальшого розвитку біології.

Наукова діяльність О. О. Ковалевського була багатогранною. Значна кількість його досліджень присвячена порівняльній ембріології. На підставі дослідження ембріонального розвитку представників різних класів тваринного світу Ковалевський довів, що різні процеси цього розвитку у різних тварин характеризуються певною єдністю, що свідчить про єдність у походженні тваринного світу. Своїми працями він переконливо довів значення еводюційно-ембріологічного методу у виявленні генетичних зв'язків між представниками різних груп тварин. Разом з тим О. О. Ковалевський зробив видатні дослідження і в ряді інших галузей зоологічної науки — порівняльної анатомії і фізіології, фауністики, зоогеографії.

Т. І. Мечников (1845—1916) золотими літерами вписав славні сторінки у вітчизняну і світову науку. Мечников був на той час одним з найвидатніших прогресивних діячів матеріалістичної науки і борцем проти реакції в галузі ідеології та політики. Наукова діяльність його була надзвичайно багатогранною і охоплювала різні галузі зоології, мікробіології, медицини, антропології.

Мечникова вважають основоположником біологічного методу боротьби з шкідниками сільського господарства. Дослідивши ембріональний розвиток кишковопорожнинних, Мечников створив переконливу теорію походження багатоклітинних тварин. Йому належить відкриття внутрішньоклітинного травлення, явища фагоцитозу у вищих істот, а також створення першої в світі науково обґрунтованої теорії імунітету (фагоцитарна теорія імунітету Мечникова).