Курсовая работа: Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків

Відтак основними дійовими особами дослідження Фернана Броделя стають не особи і навіть не колективи, а змодельовані форми їхньої діяльності – «структури». Структура, за Фернаном Броделем, це будь-яка змодельована істориками реальність минулого, яка протистоїть «часові довгої тривалості» й залишається, незважаючи на дію природних, біологічних, соціологічних факторів, незмінною у своїй основі продовж життя кількох поколінь[11] . Найвагомішою структурою, за Ф. Борделем, є сама цивілізація.

Саме з втілення історіографічних поглядів Фернана Броделя почався новий, характерний більше для наступного етапу, тип дослідження, втіленням якого слугують багатотомні видання певної тематики як результат спільної роботи кількох дослідників.

Вже в 60-х рр. розпочався проект серії монографій «Великі цивілізації», окремі частини якого писали учні Фернана Броделя. Наприклад, у 1964 р. з’явилася книга Жака Ле Гоффа, присвячена цивілізації середньовічного Заходу V – ХІV ст. У центрі уваги дослідника описали простір і час у сприйнятті та житті людей середньовіччя, їхнє матеріальне життя, соціальна система, колективна психологія. Однак головним об’єктом свого дослідження Ж. Ле Гофф вважав просторово-часові структури, які «утворюють кадр будь-якого суспільства і будь-якої культури».

Структуралізм Фернана Броделя, що виявився в досліджені стійких систем соціально-економічної історії, найяскравіше втілився у його «науковому заповіті» – «Ідентичності Франції». Автор планував написати чотири томи, з яких встиг написати лише два (цю роботу перервала смерть Фернана Броделя у 28 листопада 1985 р. в Кот д`Азур в Південній Франції). Тому цю його роботу було опубліковано вже після смерті автора – впродовж 1986-1990 рр. Об’єктом дослідження першого тому стала «іммобільна (нерухома) історія» взаємин людини з навколишнім середовищем. Фернан Бродель розглядає географічні і кліматичні умови Франції та вплив цього велетенського простору на антропологічну, лінгвістичну, економічну, політичну різноманітність її регіонів.

У широкому розумінні – це вивчення французької самобутності у «часі довгої тривалості» – стосунків між містами та селами, впливу на них ландшафтів, ролі Парижу у національному об’єднані, розвитку транспорту та професій тощо. У цьому дослідженні люди особливо сильно розчинені в середовищі, в обставинах. У зв’язку з цим Фернан Бродель наголошує, що не лише «люди творять історію, але й історія створює людей, вона нерідко формує їх долю – це анонімна, але глибока і часто мовчазна історія» в «часі довгої тривалості»[12] .

Попри всю продуктивність та новизну досліджень Фернана Броделя та Е. Лябрусса плин часу давався взнаки, і вже в кінці 60-х –на поч. 70-х рр. у французькій історичній науці народжуються інші течії, напрямки, історіографічні тенденції

В 1965 р. з Сорбони пішов Е. Лябрусс. В 1969 р. через суперечки із співробітниками «Анналів» покидає свою посаду головний редактор Фернан Бордель, залишаючись лише номінальним членом нового колективного керівництва журналу. Редакцію часопису очолив «тріумвірат» представників нової наукової генерації: медієвіст Ж. Ле Гофф, модерніст Е. Ле Руа Ладюрі та спеціаліст з історії новітнього часу М. Ферро.

Таким чином, 1969 р. можна вважати рубіжним в закінченні другого етапу школи «Анналів» та переходом до його третьої ланки еволюції.

50-60-і рр. для анналівської спільноти принесли визнання як в самій Франції, де приналежність до цієї течії стає запорукою успішної академічної кар’єри, так і далеко поза її межами – університети світу змагались за право називати Фернана Броделя чи Е. Лябрусса своїми професорами. Ідеї цих істориків щодо глобального чи тотального підходу до вивчення історії чи структуризації суспільного життя найкраще відповідали духові часу швидко змінного світу, що шукав для своїх змін надійної та тривкої основи. Дистанціювання від фактів-подій до структур в «часі довгої тривалості» дозволило якнайглибше оцінити загальні основи певної цивілізації, особливості в економіці, політиці, суспільному устрої та культурних началах. На жаль, такий макроісторичний підхід хибував іншою крайністю - втрачалася людина в історії, її обезличування та злиття з масою загрожувало кризою інтелектуального та духовного розвитку. Спроба змінити акценти – то вже справа третього покоління «Анналів», про що мова ще буде йти.

Тут же слід наголосити ще на одному важливому аспекті другого періоду: окрім загального визнання анналівських методичних прийомів писання історії, відбувається й установлення нових типів організації історичного дослідження та історичного писання. В 50-х – 60-х рр. в межах «Анналів» це відбувалося або традиційним шляхом творення Фернаном Броделем чи Е. Лябруссом власних дослідницьких шкіл, або заснуванням науково-дослідних центрів, установ чи навіть неформальних колективів з метою спільного дослідження, результат роботи яких найчастіше виявлявся у колективних монографіях чи багатотомних проектах. Саме останній – новітній шлях стане домінуючим вже для третього покоління «Анналів», які використовують його для усталення своїх методичних конструкцій. Як зазначає сучасний французький вчений Моріс Емар, 50-60 рр. були часом новаторства, коли дослідники вчилися співробітничати один з одним, не поступаючись власною незалежністю[13] . Колективні дослідження втратили свій виключний характер, перетворившись в таку ж норму, я