Шпроти південної півкулі вивчені недостатньо. У водах Вогненної Землі й Фолклендські островів, на крайньому півдні Південної Америки живе зустрічаючийся більшими зграями вогняноземельський шпрот (Sprattus fuegensis), що має довжину 14–17 см. Дуже близький до нього й, можливо, буде віднесений до того ж виду тасманійский шпрот (S. bassensis), зграї якого звичайні в глибоких затоках і протоках Тасманії й Південної Австралії в літні й осінні місяці.

Новозеландський шпрот

Новозеландський шпрот (S. antipodum) відрізняється приостренными шипиками кільових луски черева. Більші зграї цієї риби підходять до східному берегу північного острова Нової Зеландії в листопаді й тримаються тут протягом декількох місяців. Їх супроводжують зграї хижих риб, що харчуються ними: аррппов (Arripis), баракуди (Leionura atun) – і полчища морських птахів. Шлунки багатьох хижих риб, що як живуть у приповерхньому шарі, так і придонних, із глибини 60–80 м^ бувають набиті шпротом, а в червні – липні, коли він, очевидно, відходить від берегів, їм харчуються й великі промислові риби, що добувають із глибини до 240 м. Словом, у водах Нової Зеландії шпрот, очевидно, грає не менш важливу роль кормової риби, чим у Чорному морі. Шпрот попадається в неводи біля берегів.

Рід Тюльки, або Каспійські кільки

Рід Тюльки, або Каспійські кільки (Clupeonella), містить 4 види дрібних сэльдевых риб, що живуть у Чорному, Азовському й Каспійськім морях і в їхніх басейнах. Черево в тюльок стисле з боків, постачене на всьому протязі від горла до анального отвору 24–31 сильними шиповатыми лусочками. Черевні плавці приблизно під передньої третю спинного. В анальному плавці два останніх промені подовжені, як у сардин і сардинелл. Рот верхній, беззубий, маленький, верхньочелюстна кістка не заходить назад далі переднього краю ока. Ікринки плавучі, з дуже великою фіолетовою жировою краплею, з більшим кругожовтковим простором. Хребців 39–49. Тюльки – евригальні й евритермні риби, що живуть як у солонуватої, до 13/00, так і в прісній воді при температурі від 0 до 24 °С.

Чорноморсько-азовська тюлька

Чорноморсько-азовська тюлька (Clupeonella delicatula delicatula) населяє Азовське морі й опріснені частини Чорного моря, головним чином у північно-західній частині, у берегів Румунії й Болгарії. Входить у низов'я рік, піднімаючись нагору на 50–70 км; добре живе й у водоймищах. Живе до 4 (5) років, досягаючи довжини 9 см; звичайна довжина в уловах 4–7 см. Хребців у неї 41–43. Харчується головним чином веслоногими рачками планктонів. В Азовському морі взимку тримається вдалині від берегів, а навесні підходить до берегам. Нереститься головним чином у травні при температурі води 13–20'З (у розпал нересту) і солоності від 0 до 4 проміле (по хлорі), а в Чорному морі і його лиманах переважно у квітні – червні, при температурі 11 – 18 °С (а в прісній воді при 15–24 °С).

Азовська тюлька буває особливо вгодованої восени, коли зміст жиру в її тілі доходить до 17–18,5%. Це одна із самих численних риб Азовського моря. Вона має істотне значення в харчуванні хижих риб, головним чином судака.

Абрауска тюлька

Абрауска тюлька (Clupeonella abrau), що живе в озерах Абрау (біля Новоросійська) і Абулионд (Туреччина), – прісноводна тюлька, що харчується планктонними рачками й водоростями. Вона досягає довжини 6–9,5 см. Веде переважно нічний спосіб життя. Чудово дуже швидкий розвиток ікринок, виметуваних увечері при температурі поверхневого шару води близько 22 °С и закінчуючих інкубацію через 10–12 годин, до ранку. Личинки опускаються вглиб, уникаючи звичайного приповерхнього хвилювання.

Каспійська звичайна кілька

Каспійська звичайна кілька (Clupeonella delicatula caspia) являє собою підвид чорноморсько-азовської тюльки, що відрізняється більшою величиною, до 14–15 см, тривалістю життя до 6 років і трохи меншою жирністю, до 12% змісту жиру в тілі. Хребців у неї 41–45. Звичайна каспійська кілька зимує звичайно в Середньому й Південному Каспієві, а в березні йде на північ, у Північний Каспій, підходячи до берегам при температурі води від 6 до 14 °С и частково входячи в дельти Волги й Уралу. Розпал нересту кільки в Північному Каспієві у квітні – травні, при температурі 12–21 °С. Підходяща до берегів кілька утворить величезні косяки, що часом заповнюють суцільною смугою риби всю прибережну обмілину. З'являючись раптово в берегів, кілька також швидко йде у відкрите морі, де тримається переважно в шарі від 6 до 30 м, опускаючись іноді й до 100 л^. Харчується переважно веслоногими рачками каланипедой і гетерокопе.

У затонах і Волги й в озері Чархал у басейні Уралу вона утворить дрібну прісноводну форму – до 11 см довжини.

Анчоусовидна кілька

Анчоусовидна кілька (С. engraulifor-mis) живе в Середньому й Південному Каспієві, заходячи й у південну частину Північного Каспію. На відміну від звичайної кільки ніколи не зустрічається при солоності нижче 8°/оо' будучи мешканкою відкритих районів моря й уникаючи глибини менш 10 м. Анчоусовидна кілька має більше прогонисте тіло, чим звичайна каспійська кілька, живе до 7 років і росте швидше. Досягає довжини до 15,5 см, звичайна довжина до 11,5–12,5 см. Хребців у неї 44–48. Узимку анчоусовидна кілька тримається головним чином у Південному Каспієві, переважно в області глибин від 50 до 750 м. Навесні й улітку йде на північ і зосереджує у величезній кількості в Середньому Каспієві, дотримуючись зони температурного стрибка на глибині від 15 до 60 м. Нереститься головним чином у серпні – жовтні, у відкритому морі, переважно над глибиною від 40 до 200 м, при температурі води від 13 до 24ºС и солоності від 8 до 12 проміле. Робить добові вертикальні міграції, піднімаючись уночі до поверхні й опускаючись углиб удень. Основний об'єкт харчування анчоусовидной кільки – веслоногий рачок эвритемора. Анчоусовидная кілька далеко не так жирна, як звичайна: зміст жиру в її тілі не перевищує 6,4%.

Великоока кілька

Великоока кілька (С. macrophthal-ma) – самий глибоководний вид кільок, тримаючийся над глибинами від 70 до 250 м і зустрічається на глибині до 300–450 м. Очі в неї більші, ніж в інших кільок, спина й верх голови темні. Живе в Південному й Середньому Каспієві, у відкритому морі, роблячи більші вертикальні міграції й уникаючи поверхневого шару води, прогрітого більше 14ºС. Каспійські кільки – звичайна, анчоусовидна й великоока – служать основним кормом хижих риб Каспію. Ними годуються хижі оселедці, білуга, тюлені.

Промисел каспійських кільок почався в 20-х роках і вироблявся спочатку поблизу берегів. З початку 50-х років став інтенсивно розвиватися інший вид промислу, заснований на приманюванні риби світлом спущеної у воду сильної електричної лампи. Облов кільки, що збирається до лампи, вироблявся спочатку піднімальними конічними мережами, а потім і через розтруб шланга, що спускає поблизу лампи, що засмоктує рибу насосом. Промисел кільки настільки розвився, що її улов склав до середини 60-х років більше трьох чвертей усього улову риби на Каспієві.

Висновок

Поряд з вирішенням загальної проблеми продовольчого забезпечення населення світу, підвищенням рівня та обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва важливого значення набуває подальший розвиток специфічної галузі агропромислового комплексу – рибництва. Безсумнівною є доцільність, актуальність і перспективність розвитку рибного господарства у внутрішніх водоймах, підвищення ефективності вирощування риби в ставах, водосховищах і озерах, розширення географії рибницьких господарств індустріального типу, розселення теплолюбних традиційних об'єктів рибн?