Курсовая работа: Характеристика правового статусу особи

д) культурні права — це можливості збереження і розвитку національної самобутності людини, її духовного збагачення. Серед них —право на освіту; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати інтелекту альної діяльності; право на свободу думки і слова; право на інформацію; право на свободу світогляду та віросповідань.

ІІ. За змістом: а)фізичні права, що забезпечують збереження та розви ток людини як складової соціальної структури суспільства і держави. Саме такий характер мають право на життя, осо бисту недоторканість, свободу пересування, вибір місця про живання, право на безпечне навколишнє середовище. б)духовні права, які забезпечують реалізацію нематері альних потреб людини, пов'язаних зі сферою духовно-куль турних відносин. Серед них — право на ім'я, честь, гідність, на справедливий суд.

ІІІ. За статусом, тобто ступенем поширеності права класифікують на:

а) загальні, що належать у рівній мірі всім громадянам незалежно від їх соціальної, професійної чи іншої належ ності. Саме такими є конституційні права, які реалізуються їж принципами рівності всіх суб'єктів суспільних відносин.

б) спеціальні права, які відображають специфіку статусу багатоманітних груп населення. Вони доповнюють, розвива ють та конкретизують загальні права і не можуть їм супере чити. Такими, наприклад, є права молоді, пенсіонерів, військовослужбовців, депутатів тощо.

IV.За способом закріплення розрізняють:

а)конституційні (основні) права, що встановлені та гарантовані Основним Законом держави і мають фундамен тальний характер. Вони визначають реальну сутність державний, рівень розвинутості демократичних інститутів і становище особи у державі;

б)галузеві, передбачені поточним законодавством і які єконкретизацією основних прав людини. Вони приймаються наїх основі і детальніше визначають можливості суб'єктів у певнійСфері відносин. Так, права, передбачені КЗпП України, роз ширюють та конкретизують конституційне право на працю.

V.Відповідно до еволюції розвитку права людини роз поділяють на:

а)права першого покоління, тобто політичні, громадянськіТа особисті права, проголошені першими буржуазними резолюціями у Франції, Англії та США і закріплені відповід ними деклараціями;

б)права другого покоління як комплекс соціально-економічних прав, що стали результатом втілення загально людських цінностей та соціально-демократичних ідей і були закріплені у документах ООН;

в)права третього покоління — це комплекс колективнихправ, висунутих країнами, які звільнилися від колоніаль ної залежності та визначили свою політику як миролюбну, суверенну, незалежну, засновану на принципах самовизна чення і територіальної цілісності.

У сучасній юридичній літературі з'явилися ідеї щодо можливості виділення в окрему групу прав четвертого по коління — прав людства. Серед них називають право на мир, екологічні, інформаційні права, право на ядерну безпеку тощо. Основним призначенням названих прав є забезпечення процесу виживання людства як біологічного виду, збере ження цивілізації та подальшої соціалізації людства [27, с. 216—217].

VI. Залежно від вміщених у правах аспектів свободи їх класифікують на: а)негативні права, що визначаються як можливості осо би вимагати захисту від будь-якого впливу, в тому числі і державного. Вони запобігають небажаним втручанням у свободу особи і є основою індивідуальної свободи. Ці права аб солютні і забезпечують можливості незалежності від влади (свобода віросповідання, права на власність, особисту свобо ду та недоторканність, свободу слова тощо), а також мож ливості на участь у владі (виборче право, право звертатися до органів держави та органів місцевого самоврядування, на участь в управлінні державними справами);

б)позитивні права забезпечують можливості суб'єктів напокращення свого становища та підвищення культурногостатусу. Вони забезпечуються державою та залежать від сту пеня її розвитку і сутності. Як правило, цю групу склада ють економічні, культурні та соціальні права. Реалізація позитивних прав складніша, оскільки пов'язується з наявністю достатніх ресурсів держави. Наповнення цих прав залежить від національного доходу країни та особливостей політичного режиму [ 28, с. 192-196].

VII.За характером суб'єктів розрізняють: права громадян держави; права іноземців; права осіб без громадянства; права осіб з подвійним громадянством.

VIII.За соціальним статусом: права людини, що належать суб'єкту від народження та гарантуються суспільством; права громадянина, які надаються, гарантуються та охороняються державою, до якої належить особа.

Отже,права людини є природними можливостями індивіда, що забезпечують не обхідні умови його життя, людську гідність та свободу діяль ності у всіх сферах суспільного життя. Права громадянина — сукупністю можливостей, закріплених у нормативно-правових актах, які визначають міру свободи суб'єкта, що має постійний політико-правовий зв'язок з певною державою. Цілком зрозуміло, що ефективне забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян може бути належним лише за умов, коли структура, форми діяльності, сам стиль праці, ставлення до людини в апараті державного управління у кожного працівника цього апарату будуть оптимальними у плані відчуття та швидкого реагування на будь-які негативні моменти, які стримують у тому чи іншому випадку практичне здійснення прав і свобод, а також законних інтересів членів суспільства.

2.2 Поняття юридичного обов'язку. Гарантії прав і свобод людини та громадянина

Беручи на себе обов'язок із забезпечення прав громадян, держава має право вимагати від них правомірної поведінки, яка відповідала б еталонам, закріпленим у правовій нормі. Вимоги з виконання норм знаходять вияв у системі обо в'язків, що встановлюють міри відповідальності за невико нання приписів.

Юридичний обов'язок — міра необхідної поведінки, що є гарантією реалізації суб'єктами наданих їм прав. Юридичний обов'язок є самостійною юридичною катего рією, що характеризується низкою особливих ознак:

Це міра необхідної поведінки, змістом якої є утриман ня від порушення заборон та необхідність виконання зобов'я зань.

Це необхідна поведінка, що покладається з метою за доволення інтересів уповноваженої особи.

Це необхідна поведінка, яка має юридичний характер, тобто закріплена правовою нормою.

Це необхідна поведінка, що покладається як на всіх осіб, що проживають на території держави (обов'язок пла тити податки та обов'язкові платежі, охороняти природу, поважати державні символи, дотримуватись Конституції та законів України), так і лише на громадян (обов'язок захи щати Вітчизну, її незалежність і територію, проходження військової служби).

Це необхідна поведінка, яка гарантується державою шляхом встановлення юридичної відповідальності за неви конання обов'язків чи створення перешкод до реалізації необхідної поведінки. Зміст юридичного обов'язку складають варіанти необхід ної поведінки, що слугують гарантією використання нада них суб'єктам можливостей.

Структуру юридичного обов'язку складають чотири еле менти:

Необхідність зобов'язаного суб'єкта вчиняти певні дії чи утриматися від їх вчинення в інтересах уповноваженої сторони.

Необхідність вимагати створення необхідних умов з боку держави та інших суб'єктів для ефективного виконан ня обов'язку.