Курсовая работа: Характеристика профспілкових організацій
Зараз можна почути від деяких представників компартійних структур, що саме шахтарі розвалили Радянський Союз. Справді, це було початком підйому активності мас і саме з того часу почалось громадянське, свідоме суспільство, що «виросло» з кордонів ідеї СРСР і прагнуло незалежності, демократії, свободи слова і гідного життя.
Саме з цих подій, на базі робітничого руху і була створена Незалежна профспілка гірників у жовтні 90-го року. Тоді саме похід на Київ, що тривав майже місяць, допоміг «вибити» з чиновників виплати заборгованостей по заробітній платі, яка у деяких випадках тривала по 9 місяців.
Для Михайла Волинця шахтарський рух був ще й початком профспілкової діяльності: «Коли я, маючи певний досвід роботи у профспілці приєднався до робітничого руху – це було виключення, я не мав такого досвіду і навчався у лідерів, учасників того руху. Адже на той час у профспілку на керівну посаду призначались люди з партійних структур. І старі профспілки називалися кладовищами колишніх партійних працівників, які так чи інакше не змогли себе проявити у партії. Тому починаючи з шахтарського руху я бачив інші профспілки, інший принцип роботи і життя».
Згодом на основі Незалежної профспілки гірників було створено КВПУ. Це стало початком нового профспілкового руху в Україні.
Нажаль на сьогодні українські історики й науковці досі не спромоглись систематизувати історичні передумови та хронологію подій, тож кожна профспілка веде свою власну маленьку історію.
На даний момент Мін’юстом України легалізовано понад 100 всеукраїнських професійних спілок та об’єднань профспілок. Окрім гірничих, металургійних аграрних та інших галузевих профспілок є також профспілки працівників банків, футболістів, журналістів, таксистів, працівників органів державної статистики, працівників Пенсійного Фонду, працюючих за кордоном, страхових брокерів, працівників-мігрантів в Україні та за її межами, держустанов та народних депутатів.
1 червня 1993 року було прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», спрямований на сприяння врегулювання трудових відносин і соціально-економічних інтересів найманих працівників з власниками підприємств, установ, організацій.
16 червня 1992 року був прийнятий Закон України «Про об'єднання громадян», відповідно до якого профспілки законодавче визнані як громадська організація, котра об'єднує громадян для задоволення та захисту їх законних, соціальних, економічних та інших спільних інтересів.
До практики регулювання соціально-трудових відносин увійшло укладання на тристоронній основі Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Всеукраїнськими об’єднаннями роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями. Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» в державі почали реалізовуватися на практиці елементи вертикальної системи соціального партнерства на всіх рівнях суспільства. Укладаються генеральні, галузеві, територіальні та інші угоди, а також колективні договори
Отже, можемо констатувати, що серйозні зародки потужного профспілкового руху в Україні є.Але загалом нам все ще дуже далеко до тієї ситуації, яка склалася в Західній Європі.
Профспілки є найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян України, які об`єднують у своїх лавах понад 17 млн. членів. Профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки, вони діють на підприємствах усіх форм власності та господарювання, в окремих галузях діють декілька профспілок. Спостерігається тенденція до утворення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного і жіночого руху в Україні. [2]
1.2 Першіпрофспілки:світовий досвід
Створення у 1919р. Міжнародної організації праці (МОП) та її цілеспрямовані зусилля зі сприяння впровадження в практику регулювання соціально-трудових відносин колективно-договірних форм також відіграли роль своєрідного каталізатора розвитку системи соціального партнерства. МОП напрацювала близько двох десятків конвенцій та рекомендацій, реалізація яких дала змогу багатьом країнам вибудувати свій механізм колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин.
Становленню нової системи регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах сприяв також розвиток у післявоєнний період інститутів громадянського суспільства, формування і розвиток демократичних процедур прийняття рішень як на рівні суспільства загалом, так і на рівні окремих підприємств. Як свідчить досвід цих країн, тільки тоді, коли діють розвинуті демократичні процедури прийняття рішень на рівні суспільства, існує ефективний зв'язок між керівництвом країни та її населенням. У цьому випадку уряд реагує на критичні виступи трудящих, а трудящі можуть сподіватися, що їхні виступи не будуть марними. З другого боку, наявність демократичної правової держави є гарантією, що роботодавці, у випадку порушення зобов'язань, зафіксованих у колективних договорах з робітниками, нестимуть повну відповідальність за їх невиконання.
Таким чином, існуюча система регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах стала результатом тривалого економічного і соціально-політичного розвитку. А об'єктивними передумовами цього процесу стали, насамперед:
- посилення концентрації та централізації капіталу, зміна форм організації праці і взаємовідносин найманих робітників і роботодавців у процесі виробництва;
- посилення згуртованості робітників та профспілкового руху;
- активна соціальна політика держави;
- розвиток демократичних процедур управління суспільством;
- конкретно-історичні умови (економічні наслідки Першої і Другої світових воєн, світова економічна криза 1929-1933 pp., «холодна війна», досвід радянської системи у галузі розв'язання соціальних проблем тощо), котрі значно прискорили процес формування соціального партнерства.
Усі ці чинники і сприяли виникненню нової форми регулювання соціально-трудових відносин - соціального партнерства.
На даний час, у світі панує концепція трьохстороннього соціального діалогу, учасниками якого є роботодавці, профспілки та держава. Ця форма діалогу існує і в Україні. Проте і роботодавці, і профспілки визнають, що ситуація з цього питання поки що незадовільна.[3]
2. Загальна характеристика профспілок
2.1 Визначення та ознаки профспілок
Профспілка є добровільною громадською організацією, що об'єднує працівників відповідно до їх інтересів, сфери діяльності для захисту трудових, соціальних та економічних інтересів членів профспілок.
В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства та взаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їх про-робітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників.
В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцем та робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі. Використовуючи соціальні важелі профспілки співпрацюють з іншими громадськими та політичними організаціями для досягнення поставлених цілей.
Профспілки всього світу мають можливість об’єднуватися за географічними, галузевими чи іншими принципами за для широкої й плідної співпраці, захисту прав працівників та розбудови демократичного, громадського суспільства і розвитку соціального діалогу.
Конституція України визначає, що «професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права». [4]
Окрім Конституції України діяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю і окремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян».[5]