Курсовая работа: Характеристика системи оподаткування Кіпру та Мальти
3. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, — загальнодержавні та місцеві
4. За способом стягнення — розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників) [11, 14].
Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки на їхні доходи та майно. Непрямі податки — це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни.
Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заробітної плат и(соціальні податки), майнові податки, в тому числі податки на власність, тощо.
Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.
Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування.
Податкова політика — це політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей-збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.
В різних країнах виробляються та існують свої системи оподаткування, с рисами, які відрізняються від тих, що існують навіть у їх сусідів. Між податковим тягарем різних держав існує велика різниця. Серед країн ЄС у Швеції засвідчений найвищий показник частки податкових надходжень у ВВП (50,6% у 2002 році), далі випливає Данія (48,9%), Бельгія (46,6%) і Фінляндія (45.9%). Найнижчі показники має Ірландія (28,6%), Литва (28,8%), Латвія і Мальта (31,3% кожна), а також Кіпр (32,5%).
Що стосується непрямих податків, то на Кіпру (42,7%) і Мальті (42,5%) засвідчений найвищий їхній рівень, у відмінність, скажемо, від Бельгії (29,7%), Німеччини (30,5%) і Фінляндії (30,6%) [6, 3—9].
2. Офшор — „податкова гавань”
Скільки існує підприємництво, стільки існує і його оподаткування. І добре, коли податки встановлюються державою в розумних межах, не набуваючи масштабів тотального рекету. Українським бізнесменам не поталанило, тож мусять міркувати, як уникнути обтяжливих податків. Один із способів цього — провадження бізнесу через офшорні компанії.
Офшори (від англ. off-shore — поза берегом) — це фінансові центри (країни, території), що залучають закордонний капітал шляхом надання спеціальних податкових та інших пільг закордонним компаніям, зареєстрованим за місцем розташування офшору. Особливо активно офшорні зони як засіб уникнення податкового зашморгу на батьківщині почали використовуватись у світовій бізнесовій практиці з початку 50-х років [10, 43].
На практиці офшорною зоною вважається країна або територія, законодавство якої дозволяє реєструвати офшорні компанії, тобто компанії, які отримують прибуток із джерел, розташованих поза територією країни — місця реєстрації. Зазвичай така компанія позбавляється права здійснювати операції з місцевими фізичними та юридичними особами, проте обмежень щодо операцій на світовому ринку немає. Офшорні компанії отримують реальні податкові пільги, а також істотні переваги: спрощена звітність, немає валютних обмежень тощо. Законодавство низки країн (приміром, Мальти, Люксембургу, Нідерландів, Швейцарії) в окремих випадках дає можливість зменшити рівень оподаткування.
Країни зі сприятливим оподаткуванням і податкові гавані — різні речі.
На практиці офшорні зони поділяють на так звані податкові гавані та країни зі сприятливим оподаткуванням. Податковими гаванями фахівці називають країни, в яких максимально спрощена процедура реєстрації юридичних осіб та значно знижені або й зовсім немає податків на прибуток, отриманий поза межами країни — місця реєстрації. Вимоги до ведення справ, оформлення документів — мінімальні. Переваги роботи в податковій гавані:
— податок на прибуток майже відсутній або не перевищує 1-2%. Часто з фірм, що зареєстровані у цих країнах (але діють в іншому місці), не стягують жодних інших податків, окрім разового річного збору, що не залежить від доходу, отриманого компанією, від 150 до 1000 дол. США;
— процедура реєстрації спрощена до мінімуму. Часто взагалі умовна й здійснюється за дорученням. Розмір статутного фонду офшорної фірми здебільшого не обумовлюється. Повна конфіденційність особи власника тощо;
— кількість валюти, що репатріюється, необмежена. Зареєстровані фірми вільно відкривають депозити у будь-якій валюті, у будь-якому банку, здійснюють та отримують платежі без жодних валютних обмежень;
— „м’яке” місцеве законодавство стосовно порушень податкових та митних правил [10, 63].
Найбільше податкових гаваней у країнах „третього світу”. Це — Панама, Коста-Рика, Бермудські, Кайманові, Віргінські, Багамські острови, Барбадос, Ліберія, Науру тощо. У Європі до податкових гаваней належать острови Ла-Маншу: Мен, Джерсі, Гібралтар; карликові країни – Мальта, Ліхтенштейн, Андорра, Монако.
Негативні моменти роботи в податковій гавані: податкова і митна служба розвинутих західних країн пильніше перевіряє фінансові та комерційні операції офшорних фірм. Досить складно отримати кредит у банках та знайти ділових партнерів на Заході.
На відміну від податкових гаваней, у країнах зі сприятливим оподаткуванням, при загальному досить високому рівні податку з прибутку, діє система податкових пільг, що їх надають деяким (торговим, фінансовим, холдинговим) компаніям. У цих країнах — сприятливий для іноземців митний і валютний режим. Передбачено податкові пільги у репатріації прибутків. До країн з „пом’якшеною” податковою системою належать Нідерланди, Ірландія, Люксембург, Кіпр, деякі кантони Швейцарії, окремі штати США тощо. Втім, податкові пільги діють тільки в обумовлених місцевим законодавством межах, тому для керування офшорною компанією потрібно залучати добре обізнаних з його тонкощами консультантів-фахівців.
Оформлення діяльності компанії, ведення документації — дещо складніші. Щодо податків, то їх тут сплачують, але за дуже низькими ставками. Відкриття тут дочірньої компанії гарантує власнику всі переваги, які можна отримати, зареєструвавши офшорну фірму в розвинутій країні. До уваги береться й чинник престижності: ставлення до такої компанії ділових партнерів буде іншим, ніж за умови її реєстрації, приміром, на якомусь із островів у Карибському морі.
Критерії вибору тієї чи іншої офшорної зони — різноманітні. Проте універсальним вважають кількість зареєстрованих в офшорі компаній.
Переваги офшорів в умовах фінансової кризи для підприємств:
1) реєстрація своєї офшорної компанії в умовах нестабільного курсу гривні, заборони передоплат за кордон та ускладненнями купівлі валюти на біржі дозволить легально торгувати за безготівкову валюту в Україні навіть вітчизняними товарами. Покупець замість купівлі за гривні підписує імпортний контракт з офшорною компанією і проплачує їй валюту, але товар отримує зі складу представництва компанії в Україні при наданні банківського SWIFT-підтвердження переказу коштів. Для отримання гривні офшорна компанія продає необхідну суму валюти для закупівлі вітчизняних товарів на біржі або напряму оплачує імпортні поставки і продовжує свою діяльність;
2) проплата договору з дозволених НБУ послуг власній офшорній компанії дозволяє легально вивезти та зберегти капітал;
3) використання декількох офшорних компаній при приватизації підприємств дозволяє зберегти анонімність реального власника та отримати контрольний пакет акцій підприємства;
4) офшорні компанії, як правило, є акціонерними товариствами (іноді партнерствами) і мають статус IBC — International Business Company за порівняно невелику плату — до 1000 дол. США;
5) в переважній більшості юрисдикцій зареєстровані офшорні компанії не зобов’язані подавати бухгалтерські звіти урядовим чи податковим органам [9, 34—38].