Курсовая работа: Характеристика твору Дж. Свіфта "Мандри Гулівера"
Зміст
Вступ
1. Передумови виникнення "Мандрів Гулівера"
2. Порівняльна характеристика твору
3. Чотири модифікації людської нікчемності
4. Aпогей твору як сатиричний пафос на людину
5. Абсурдність творів Свіфта в ролі великої істини
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Темою для своєї курсової роботи я обрав один з найвідоміших творів світової літератури – книгу Джонатана Свіфта "Мандри Гулівера".
Загальним своїм характером "Мандри Гуллівера" належать до тих сатирико–дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітительства.
Актуальність даної теми є незаперечною, оскільки у творі розглядаються проблеми людської недосконалості, висміюються людські недоліки того часу, а ці питання не одне століття турбують читачів на сторінках різноманітних книг.
Об’єктом роботи є твір Джонатана Свіфта "Мандри Гулівера".
Предметом – сатира на людське суспільство, розкрита на сторінках даної книги.
Мета курсової роботи – розкрити сатиричний пафос твору на основі порівняльної характеристики з тогочасним суспільством.
Завдання курсової роботи:
– розглянути причини виникнення твору;
– порівняти "Мандри Гулівера" з іншими творами, що мають подібну проблематику;
– віднайти у кумедній поведінці героїв вміло завуальовані риси тогочасного суспільства;
– розкрити питання про нове виховання, як панацею для моральних вад суспільства;
У роботі містяться посилання на твори Еразма Роттердамського та Ульріха фон Гуттена (Німеччина), Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель", Депер'є (Франція), Томаса Мора "Утопія", Френсіса Бекона "Нова Атлантида" (Англія), Кампанелли "Місто сонця" (Італія). Ці твори становлять собою найтиповіші зразки подібної літератури того часу.
1. Передумови виникнення "Мандрів Гулівера"
"Подорож Гулівера" – це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написано цю книжку не в нападі хворобливої мізантропії, а з почуттям "ненавидячої любові" до людини. Зневага і обурення, що подекуди просто б'ють в очі зі сторінок "Гуллівера", не є наслідком лихої вдачі письменника, як то іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна бути. Саме віра в людину, захована під личиною жорстокого скепсису, диктувала авторові нещадні рядки, в яких безоглядному осудові піддавалися соціальні, політичні та інші форми сучасного Свіфтові суспільства. Треба тільки добре вчитатися в останні розділи цієї єдиної в своєму роді книжки, в сцени, де розповідається про виїзд Гуллівера з країни коней і про трагічні його переживання, коли він думає про те, що мав покинути своїх доброчесних господарів і повернутися знов до людей з їх вадами та розбещеністю (ці розділи й зараз не можна читати без деякого внутрішнього хвилювання), щоб відчути, скільки в тому суворому та відлюдкуватому декані собору св. Патріка пломеніло справжньої любові до людини. Бо чесноти гуїгнгнмів, що так полонили серце Гуллівера,– то ж людські чесноти, те краще в людині, що при сприятливих обставинах може взяти гору над лихими її інстинктами й перетворити людину з мізерного єгу на шляхетну, гідну свого місця у світі істоту. Сама непримиренність тону, завзята агресивність випадів Свіфта свідчать про певні дидактичні завдання, про бажання вжити гострих ліків на тяжкі, але не на безнадійні хвороби.
Епоха Свіфта була часом потужного розумового руху, що його ми називаємо Просвітительством, яке почалося, власне, за два століття раніше, але досягло найбільшої сили саме у XVIII столітті. Соціальні та політичні передумови Просвітительства відомі. Повільно занепадав феодалізм, вироджувалося все те, що пов'язано було з цією економічною формацією в політичних, побутових, етичних, ідейно–мистецьких відносинах. Втрачала свою роль керівної організації на ідеологічному фронті церква, занепадав авторитет королівської абсолютної влади, піднімалися проти своїх одвічних гнобителів пригноблені маси... Ішов повільний, але невпинний розклад усіх моральних та політичних надбудов. Також поволі окреслювались нові в ті часи, ще не усталені форми суспільних стосунків.
Починаючи з XVI століття, Еразм Роттердамський, Томас Мор, Ульріх фон Гуттен, Рабле та інші представники гуманізму XVI століття уже на повну силу проголошують права звільненого від усяких забобонів розуму як вищого судді й арбітра в суспільному та приватному житті людини. Двома століттями пізніше Дефо, Свіфт – в Англії, Вольтер, Руссо, Дідро – у Франції та численна армія інших представників нового ідейного напрямку виступили як пропагандисти цієї нової релігії, "релігії розуму". Кажучи про просвітительський рух у Франції, де він розпочався хронологічно пізніше, ніж в Англії, Фрідріх Енгельс дає вичерпну характеристику цього ідейного перевороту в Європі: "Ніяких зовнішніх авторитетів якого б то не було роду вони не визнавали. Релігія, розуміння природи, суспільство, державний лад – все було піддане найнещаднішій критиці; все повинно було стати перед судом розуму і або виправдати своє існування, або відмовитися від нього. Мислящий розсудок став єдиним мірилом всього існуючого. Це був той час, коли, за висловом Гегеля, світ був поставлений на голову, спочатку в тому розумінні, що людська голова і ті положення, які вона відкрила за допомогою свого мислення, виступили з вимогою, щоб їх визнали основою всіх людських дій і суспільних відносин, а потім і в тому ширшому розумінні, що дійсність, яка суперечить цим положенням, була фактично перевернута зверху донизу. Всі попередні форми суспільства і держави, всі традиційні уявлення були визнані нерозумними і відкинуті, як старий мотлох; світ до цього часу керувався самими передсудами, і все минуле заслуговує лише жалю і зневаги. Тепер вперше зійшло сонце, настало царство розуму, і з цього часу суєвір'я, несправедливість, привілеї і гноблення повинні уступити місце вічній істині, вічній справедливості, рівності, яка випливає з самої природи, і невід'ємним правам людини.Ця характеристика стосується французьких просвітителів, але її можна, звичайно, застосувати й до англійських просвітителів.
2. Порівняльна характеристика твору
Людина XVIII століття пізнала насолоду нового науково–експериментального пізнання природи та людського життя, пройнялась гордістю за свій високий дар розуміти все, що її оточує, і безмежною вірою в силу та безпомилковість свого інтелекту.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--