Існує шість ключових факторів, що визначають високу вразливість групихижих загалом та більшості їх видів. Перші три з них визначаються власнимибіологічними характеристиками хижих. Такими є їх вищі щаблі в трофічнихпірамідах, низька популяційна щільність з відповідними великими розмірамимінімальних популяційних угруповань, низькі темпи розмноження та невисока плодючість (Загороднюк, у друці). Зокрема, центральною проблемою охорони макротеріофауни є великі розміри життєздатних популяційних угруповань та те, що навіть індивідуальні ділянки частини видів значно перевищують розміри більшості наявних заповідних територій.

Іншими трьома факторами є конкурентні взаємини хижих з людиною, високакомерційна та експлуатаційна цінність хутра та рудиментарна ознака сучасної цивілізації — колекційна значимість трофеїв, які за давніших часів Булимірилом мужності мисливців. Хижі мають традиційне промислове значення,передусім як хутрові звірі та об'єкти трофейного і спортивного полювання.

До переліку антропогенних факторів варто додати ще три — фрагментація ареалів в результаті розвитку складної транспортної інфраструктури людської цивілізації, що порушує просторову та генетичну структуру популяцій хижих, ускладнення сучасної біоценотичної кризи інтродукцією нових видів хижих та наявність свійських хижих (котів, собак), що вступають у конкурентні взаємини з аборигенною фауною [6].

Хижі ссавці є однією з найширше представлених груп ссавців у червонихсписках. З 18 видів хижих аборигенної фауни 2 види на сьогодні повністюзникли (росомаха та тюлень), 9 видів хижих (вкл. тюленя) внесені до «Червоної книги України» (1994). За винятком роду Vulpes (лис звичайний і корсак),практично всі види внесені до бернських списків, зокрема 9 видів (рахуючивимерлих) (Конвенція… 1998).

Загалом в найкризовому стані знаходяться всі аборигенні види родини котячих (Felidae ) та надродини арктоїдей (Ursidae, Phocidae, Mustelidae ). Малимиє перспективи збереження найкрупніших видів, зокрема, ведмедя та рисі, щотепер знаходяться під увагою міжнародної програми із збереження крупниххижих (large predators ). В кращому стані знаходяться популяції видів з родини собачих (Canidae ), з яких лис-корсак заслуговує на охоронний статус яквид із вкрай обмеженним поширенням в Україні.

Вплив екологічних чинників на хижих ссавців. Віддалення людини від природи сприяло лібералізації законодавства і формуванню гуманного відношення суспільства до хижаків. Це призвело до зростання чисельності вовка та лисиці, наслідком чого стало скорочення чисельності інших мисливських тварин, поширення сказу й інших захворювань. Але й самі вони дуже потерпають від впливу різних екологічних чинників, серед яких суттєвими є тривалі повені, що сприяють зростанню смертності малюків та утримують чисельність основних жертв на низькому рівні. До негативних чинників також можна віднести випасання свійських тварин, які є носіями збудників сказу, лептоспірозу, бруцелльозу, сибірської виразки тощо. Дуже небажаними мешканцями природного середовища є собаки та свійські кішки, оскільки завдяки їх паруванню з дикими родичами з`являються гібриди. Це руйнує генофонд та спричиняє появу тварин, вплив яких на інші популяції важко передбачити. Із позитивних заходів дуже важливими являється будівництво дамб у заплавах річок, які являються важливими місцями для рятування багатьох ссавців під час повені. Важливим чинником, що сприяє підвищенню смертності хижих ссавців, став автомобіль. Крупні хижі підбирають трупи збитих автомобілями котів, собак, їжаків та інших тварин і під час цього піддаються відповідному ризику.

Найбільш вразливими хижаками являються європейська норка, видра і горностай. Упродовж останніх 20 років дуже скоротилися чисельність і ареал європейської норки та степового тхора. Це потребує зміни статусу норки з “вразливий вид” на “зникаючий”, тхора – з “рідкісний вид” на “вразливий”. Включення борсука до Червоної книги України протирічить реаліям, оскільки в багатьох країнах він залишається об`єктом полювання, а у нашій державі його чисельність та ареал дуже зросли. Тому вважаємо за доцільне повернути йому статус мисливського виду, який також треба надати і шакалу. Останній вже наносить певну шкоду господарству та здатен значно погіршити санітарно-епідеміологічну ситуацію [10].

Для збереження популяцій рідкісних видів пропонуються певні законодавчі та практичні заходи, які б послабили антропогенний тиск на середовище існування хижих ссавців.

Розділ 2. Матеріали і методи дослідження

Метод маршрутного обліку . Залежно від мети й задач дослідження, виділяти природні частини, що відрізняються між собою [17]. В кожній з таких природних частин обирають не менше двох головних ділянок, на яких проводитиметься облік хижих тварин. Потім проводять попереднє обстеження головних ділянок, обираючи репрезентативні частини різних місць існування тварин з метою наступного розміщення облікових маршрутів.

Потім складають короткий опис кожної з головних ділянок, вказуючи хоча б приблизне співвідношення на ній площ різних типів середовищ існування. Намічають облікові маршрути, які перетинають ділянки кожного середовища існування. Прокладати колові або замкнуті маршрути (але без різких поворотів) зручніше, адже тоді проходів без обліку меншає. Відстань між обліковими ходами повинна бути не менше 200 м. Довжину облікового маршруту в кожному середовищі існування визначають по карті чи вимірюють кроками. Бажано прокладати обліковий маршрут так, щоб з обох його боків був однотипний біотоп. Якщо все ж таки дослідник мусить прокладати маршрут вздовж кордону двох біотопів, то тоді у вищезгаданих рекомендаціях пропонується облік лише з одному біотопі, згодом подвоївши отримані результати. При цьому слід мати на увазі, що характеристика населення птахів може бути неточною, адже реєструються і невластиві для даного біотопу види.

Для достовірної характеристики населення птахів в кожному типі середовища існування сумарна довжина маршруту в ньому за період обліку повинна складати влітку не менше 5 км, а взимку навіть 10 км і більше. При цьому, якщо розмір виділу не дозволяє закласти в ньому один безперервний маршрут довжиною 5 км, окремі частини єдиного маршруту можна розмістити по кільком ізольованим одна від одної ділянкам одного типу або проходити один і той самий маршрут кілька разів, але не в один день. Останній спосіб застосовують у крайньому випадку, коли немає однотипних біотопів в районі дослідження. Якщо маршрут в одному типі біотопу виявився надто коротким, це може негативно вплинути на репрезентативність облікових даних для характеристики досліджуваного середовища.

Під час польових робіт обліки слід проводити кілька разів на кожному маршруті.

Вибір періодів обліку залежить від кінцевої мети дослідження. Облікові маршрути потрібно проходити по кілька разів. Для характеристики змін пересування тварин обліки проводять приблизно через однакові інтервали (тиждень, декаду, півмісяця, місяць) протягом усього наміченого строку робіт. Розрахунки щільності поселення хижаків здійснюють окремо для кожного періоду часу. Для характеристики змін населення птахів по роках маршрути і строки щорічних обліків мають бути співставними.

При оцінюванні чисельності популяції, видового різноманіття чи зв'язку видів із середовищем зазвичай не обмежуються одним лише вибірковим обліком. Навіть за умови, що всі джерела потенційних похибок усунені, природна мінливість характеру розподілу тварин в місцях існування призведе до того, що отримані вибірки будуть відрізнятися.

В деяких випадках загальна точність оцінок чисельності (тобто їх відповідність реальним) є другорядною і може навіть взагалі не враховуватися.

Використана методика обліку вимагає від спостерігача оцінювання відстані виявлення хижака. Ці оцінки можуть стати основною причиною похибки. Незначні помилки у виявлені відстані є прийнятними, однак суттєві відмінності чи систематичні недооцінювання або переоцінювання відстані - виявлення стають серйозною проблемою. Існує два способи зменшення можливих похибок. Перший - регулярне тренування й вдосконалення навичок визначення відстані виявлення шляхом вибору об'єкта, подумки оцінки й перевірки припущень. Другим методом є розмітка території на окремі ділянки з точно встановленою відстанню. Він менш зручний і в лісі є абсолютно неприйнятним.

Метод анкетування давно і успішно застосовується в різних областях зоологічних досліджень. Особливу цінність даний метод представляє при зборі інформації по рідкісних видах. Він може застосовуватися разом із стандартними обліковими методами, не вимагаючи при цьому великих матеріальних і часових витрат. Результатом проведеного анкетування можуть бути додаткові, часто унікальні, ніде раніше не запротокольовані відомості про місця знахідок рідкісних видів, їх спосіб життя, стан кормової бази, відношення місцевого населення, існуючих лімітуючих чинниках і тому подібне. З іншого боку дані попереднього анкетування можуть бути використані для подальшого планування заходів щодо обстеження тієї або іншої ділянки ареалу виду, що цікавить, пошуку відповіді на те або інше поставлене питання.

В нашій роботі був використаний маршрутний метод, адже він є доволі простим і зручним, доступним, не потребує докладання значних зусиль, попереднього розподілу території, а також метод анкетування.

Розділ 3. Характеристика родів ряду Хижі околиць м.Чернігова

3.1 Родина Куницеві - Mustelidae

Куницеві, куничні, кунячі або тхореві (Mustelidae ) — родина ссавців ряду хижих. Є однією з найбільш багатих видами родин ссавців. Куницеві сформувалися приблизно 40 мільйонів років тому і їх розміри для хижаків досить малі. До куницевих відносяться куниці, норки, видри, борсуки, тхори та подібні тварини. Куницеві вміють добре пристосовуватися до різних умов, тому представлені у всіх частинах Землі [6].

По числу видів і родів родина куницевих — найчисленніша і ряді хижих. У ній налічується біля 56 видів, які об'єднуються в 21-22 роди і 2 або 4 підродини. Систематика родини остаточно не встановлена; до недавнього часу до неї відносили також скунсів, що зараз виділяються у окрему родину скунсових (Mephitidae ), до цієї родини також пізніше перенесли рід смердючих борсуків (Mydaus ). Положення деяких інших таксонів (наприклад росомахи) також спірно та постійно переглядається.

Види, що об'єднуються в родину куницевих, вельми сильно розрізняються будовою тіла, способом життя і адаптивним пристосуванням до місця існування. До родини входять дрібні (найменші в ряді) або середні хижаки. Довжина тіла від 11 (мала ласка) до 150 см (калан), маса від 25 г до 45 кг. Самці в середньому на 25 % більші за самок. Тіло звичайний сильно витягнуте, гнучке, рідше відносно коротке, часто масивне (борсук, росомаха). Кінцівки короткі, пальці стопоходящі, п'ятипалі. Кігті не втяжні; у деяких видів між пальцями є шкірні складки (перетинки). Підошви кінцівок покриті волоссям, мають голі подушки, або цілком голі. У калана кінцівки сильно змінені: задні перетворилися на ласти, а на передніх пальці укорочені і сполучені між собою.

Голова зазвичай невелика, на короткій, але дуже рухомій шиї. Очі середніх розмірів, або великі. Вуха маленькі, рідше великі, з округлими вершинамі. У водних видів вушні раковини сильно зредуковані. Хутро, як правило, густе, пухнасте, з м'яким підшерстям. Забарвлення хутра різноманітне: однотонне, двобарвне, смугасте, плямисте. Пишнота і густина шерсті сильно змінюються по сезонах; у горностая забарвлення взимку стає білосніжним. Особливі анальні залози виділяють секрет з різким запахом, подібний до секрету скунсів [6].

Череп невеликий, з укороченим обличчевим відділом і роздутою мозковою частиною. У крупних форм сильно розвинені гребені на черепі. Очні ямки зазвичай великі. Число зубів значно змінюється у різних родів, головним чином, за рахунок передкорінних і корінних зубів. Тільки у калана зменшення зубів до 32 відбулося за рахунок редукції пари нижніх різців. Ікла і хижі зуби сильно розвинені. Жувальна поверхня корінних зубів може мати гострі або притуплені вершини. Загальне число зубів 28-38.

Поширені куницеві дуже широко. Відсутні тільки в Антарктиді, на Фолклендских і Галапагоських островах, острові Мадагаскар, в Ісландії і на деяких островах Вест-Індії, Північного Льодовитого і Тихого океану. Завезені в Австралію і Нову Зеландію.

Серед представників родини є наземні, напівдеревинні, напівводні і майже водні форми. Населяють найрізноманітніші ландшафти, зустрічаючись від тундри до пустель і від підніжжя гір до альпійських лугів. Як правило, ведуть одиночний територіальний спосіб життя, іноді тримаються сім'ями і дуже рідко утворюють невеликі групи. Наприклад, на частини свого ареалу борсукі живуть групами з декількох самців і самок, тоді як в інших популяціях — парами або одиночно.

За характером харчування більшість видів — хижаки, але поїдають і рослинні корми. У деяких є тенденція до всеїдності. Полюють переважно на дрібних ссавців; видри харчуються рибою, ракоподібними і водними безхребетними. Тхори, ласки і росомаха роблять запаси їжі. Зазвичай, куницеві ведуть осілий спосіб життя. Притулком їм служать вириті нори. Активні переважно вночі, частково в сутінки. З органів чуття краще всього розвинений слух, у деяких також нюх.

Більшість видів полігамні. Розмножуються в певний сезон, що зазвичай триває 3-4 місяці. Для багатьох куницевих характерна затримка імплантації ембріона, що триває до 10 місяців (борсук). Сама вагітність триває від 30 до 65 днів. Кожного року самки дають один приплід, в якому буває 1—14 дитинчат. Дитинчата народжуються сліпими і голими; матері піклуються про них до 2 місяців. Статева зрілість у молодняка наступає між 8 місяцями і 2 роками. Тривалість життя в природі — від 5 до 20 років [8].

Куницеві роблять помітний вплив на популяції дрібних ссавців, особливо гризунів і птахів. Деякі види (наприклад калан) є одними з основних хижаків в своїх біотопах. Медоїди знаходяться в коменсальних відносинах одночасно з людьми і з птахами-медоводами (Indicator ), за допомогою яких відшукує медоносних бджіл.

У свою чергу куницеві стають жертвами крупніших хижаків, як правило, вовчих, а також крупних змій, хижих птахів і сов. Деякі види використовують їдкий секрет анальних залоз, щоб відлякувати ворогів, а також застережливе (апосематичне) забарвлення.