Курсовая работа: Колектив як фактор формування особистості

Дитяче об’єднання без керованої роботи педагогів може як стимулювати, так і придушувати розвиток індивідуальності окремих дітей; сприяти розквіту різноманітних здібностей та уніфікувати зміст і форми виявлення можливостей окремих членів; викликати активність, самостійність школярів сліпе підкорення, розвивати творчі можливості всього колективу і окремих дітей.

Головними умовами, які підвищують ефективність впливу колективу на розвиток творчої індивідуальності школярів, є: організація різносторонньої життєдіяльності дітей, насичення колективної життєдіяльності творчістю, озброєння школярів різноманітними способами діяльності, навичками спілкування[ ]. Все це забезпечує підростаючій особистості можливість накопичення досвіду успішної творчості в діяльності, спілкуванні, грі, постійного удосконалення свого творчого різноманіття.

Про ефективність впливу учнівського колективу на розвиток індивідуальності кожного з його членів свідчить зменшення в колективі кількості дітей з невираженими творчими спрямуваннями, які проявляють свої творчі можливості за межами колективу; збільшення кількості дітей, які творчо беруть участь у життєдіяльності колективу; ускладнення колективної діяльності, зменшення протиріч, конфліктів.

1.4. Роль колективу у формуванні та становленні особистості

школяра

Лише в атмосфері колективу з його гуманними етично - психологічними відносинами між людьми, можлива плідна творча діяльність кожного індивіда, створюються реальні умови для всебічного розвитку здібностей людини - трудівника і застосування їх в різних сферах трудової діяльності. Колективізм створює реальні передумови для виявлення потенційних творчих можливостей особистості, розвиток її соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості, свідомої участі в управлінні суспільними процесами.

В.О. Сухомлинський наголошував думку про те, що „особистість – це гвинтик механізму, який має підкорятися інтересам колективу. Він вважав, що колектив – це багатство індивідуальностей, і чим більше самодостатніх індивідуальностей буде в кожному колективі, тим багатшим він буде. Треба враховувати особистість, якщо вона щось вміє, щось знає і може цим поділитися. Чим більше буде таких дітей, тим більш діяльнішим буде колектив.

Якщо відбувається об’єднання дітей, які цікавляться вирішенням якоїсь проблеми, це буде справжній колектив. Рано чи пізно час беззастережної індивідуальності пройде. Отже, людина моє працювати і вчитися у групі. Вже зараз наша школа і наша педагогіка доходить до цієї думки і надалі вона буде спиратися на ці ідеї”[4,26]

Колектив як невід'ємна складова цілісного суспільного організму не зводитися до сукупності індивідів, об’єднаних лише на основі формальної організації або по ознаках психологічної комунікації. Єдність його характеризується головним чином відносинами людей, об’єднаних спільною метою.

Важливим наслідком формування переконань є виникнення одного з стрижневих якостей особистості, а саме моральної стійкості. Під формуванням стійкості психологи розуміють „поступове перетворення дитини з істоти, підкореної зовнішнім впливом, у суб’єкта, здатного діяти самостійно, на основі сформованих переконань”. Значення цієї риси особистості важко не помітити. Бо вона – джерело принциповості, умова, яка дозволяє людини відстоювати свої погляди і переконання, якості, без якої неможливе формування бійця. Людина свідомо чи підсвідомо, але постійно порівнює себе з реальними людьми або ідеальними еталонами. Вона постійно зіставляє себе, свої дії і вчинки з певним ідеальним уявленням про себе. Так виникає самооцінка . Саме так відбувається зіставлення реальної поведінки групи з певним еталоном. Так народжується оцінка людиною групи.

Психологам добре відомо, що емоційне благополуччя як дорослої, так і підростаючої людини в значній мірі визначається зіставленням її самооцінки і оцінки його оточуючими. Якщо цього збігу не має і група оцінює людину нижче, ніж вона себе, то людина відчуває розчарування, невдоволеність, прагнення покинути ту спільноту, в якій вона не знайшла на її погляд визнання.

Саме по собі емоційне благополуччя, товариськість, відсутність принижених та ізольованих дітей, взаємна прихильність необхідні для формування справжнього колективу. Хоча ж емоційна єдність групи, взята сама по собі, не являється достатнім критерієм розвитку групи. Важко з’ясувати, на основі яких орієнтацій та цінностей виникає ця єдність. Виявляється, що на початкових етапах формування групи вибір товаришів характеризується більшою мірою безпосередньою емоціональною оцінкою. Вибираючи товаришів, школярі певним чином орієнтуються на зовнішні якості, а не на особистісні.

Розділ ІІ Колектив як головний фактор становлення особистості

2.1. Професійно важливі якості педагога, працюючого з

колективом

Напевно кожний педагог пам’ятає свій перший урок у школі, перше знайомство з класом. Кожен вчитель пам’ятає перше відчуття схожості, нероздільності всіх тих дітей, які дивляться на вас розплющеними очима. Через деякий час педагог відрізняє дітей, запам’ятовує їх особистісні ознаки. Так формується структура класу, яку психологи називають офіціальною, формальною або діловою. Хоча з часом, педагог починає помічати, що існує й інша, прихована від людського ока, система відносин, заснована на основі дружби, товариства, взаємних симпатій та антипатій. Чим більший педагогічний досвід у педагога, тим суттєвіше він розуміє, яку велику роль вона відіграє у встановленні характерів, у формуванні світосприйняття, у відокремленні інтересів та схильностей учнів.

Необхідно зазначити, що не лише стиль роботи вчителя, але й просто його людські якості можуть сприяти або гальмувати виявлення міжособистих відносин. Які ж вимоги пред’являють школярі до вчителя, щоб той був у змозі війти до них у довіру.

- контактність, вміння легко та з гнучкістю спілкуватися з дітьми;

- демократичний стиль керування, якій має на меті поєднання поваги до особистості кожного учня з необхідною вимогливістю;

- розуміння, терпимість, різноманітність поглядів та інтересів, ерудиція, чуйність, здатність до співпереживання.

Педагог, працюючи з дітьми, повинен мати високий рівень розвитку творчого потенціалу, широкий світогляд, глибокі знання з психології дитини, розвинену рефлексію та емпатію, володіти досконалими вміннями у сфері організаційної та комунікативної діяльності. Своє спілкування з учнями вчитель повинен будувати на основі дружньої прихильності, бути прикладом для дітей у дотриманні законів та обрядів колективу, до самої форми його життєдіяльності. Учні мають бачити та відчувати спорідненість своєї діяльності з діяльністю педагога. Не менш важливим є характер впливу вчителя на учнів та взаємодія з ними. Не можна допускати тиску на дітей, це не викличе ентузіазму у школярів, скоріше на?