Курсовая работа: Конституційне правосуддя в Україні

– акти органів суб’єктів федерації;

– спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);

– акти судових органів, органів прокуратури;

– міжнародні договори;

– діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян;

– дотримання законодавства про вибори і референдум.

Функція конституційного контролю є основною в діяльності Конституційного Суду України, вона виражає його основне призначення. Тому закономірно, що саме цей напрям діяльності Конституційного Суду України є найоб’ємнішим за змістом і формами. Функція конституційного контролю реалізується Конституційним Судом України у наступних його повноваженнях:

1) вирішенні питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України). Це повноваження характеризує Конституційний Суд України власне як суд, тобто орган судової влади, уповноважений розглядати і вирішувати юрисдикційні спори і скасовувати відповідні акти законодавства, визнаючи їх неконституційними. Тому при здійсненні цього повноваження Конституційний Суд України одночасно виступає як орган конституційного контролю і орган конституційного правосуддя;

2) наданні висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України);

3) наданні висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

4) наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

5) наданні висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статі 85 Конституції України).

Конституційний контроль є багатогранним явищем. Глибше зрозуміти сутність цього інституту допоможе його класифікація. Конституційний контроль може бути класифікований за наступними критеріями:

– за часом здійснення – попередній (превентивний, попереджувальний) і наступний (репресивний) конституційний контроль. При попередньому контролі акт перевіряється до його вступу в силу, наступний контроль поширюється на акти, які набули чинності. Конституційний Суд України в більшості випадків здійснює наступний контроль. Попередній конституційний контроль здійснюється ним лише при наданні висновку про відповідність Конституції України міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість і наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України;

– за правовими наслідками – консультативний і постановляючий конституційний контроль. Рішення органу конституційної юрисдикції, прийняте ним в порядку здійснення консультативного конституційного контролю, не є обов’язковим, не тягне безпосередньо юридичних наслідків. При постановляючому конституційному контролі рішення Конституційного Суду про неконституційність акту має наслідком втрату ним чинності.

Конституційний Суд України здійснює лише постановляючий конституційний контроль. Це відповідає загальносвітовим традиціям діяльності органів конституційної юстиції. Консультативний характер рішень притаманний в основному органам конституційного нагляду;

– за обов‘язковістю проведення – обов ‘язковий і факультативний конституційний контроль. При обов’язковому конституційному контролі правовий акт чи діяльність відповідних органів повинні бути перевірені Конституційним Судом на конституційність в силу прямої вказівки на це в законодавстві. Факультативний конституційний контроль полягає не в обов’язковості, а в можливості здійснення відповідної перевірки.

Конституційний Суд України в порядку обов’язкового конституційного контролю перевіряє законопроекти про внесення змін до Конституції України на предмет відповідності вимогам статей 157, 158 Конституції України, а також додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. У всіх інших випадках здійснюваний Конституційним Судом України контроль є факультативним;

– за способом проведення – абстрактний і конкретний конституційний контроль. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акту поза зв‘язком з конкретною справою. Конкретний контроль здійснюється Конституційним Судом України переважно за зверненнями фізичних і юридичних осіб щодо необхідності офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою реалізації та захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. У всіх решта випадках використовується абстрактний конституційний контроль. Конкретний конституційний контроль є завжди наступним, адже здійснюється після набуття відповідним актом;

– за підставами перевірки конституційності актів – конституційний контроль змісту актів (матеріальний контроль), за формою акту і способу його прийняття (формальний контроль). Матеріальний контроль означає перевірку відповідності конституції змісту акту. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних вимог щодо процедури видання акту (чи входило видання акту в компетенцію органу, який видав, чи дотримані при цьому процедурні правила, чи в належній формі виданий акт).

Між наведеними видами конституційного контролю спостерігаються визначені взаємозв‘язки. Так, попередній контроль, як правило, є консультативним, обов‘язковим (рідше факультативним), абстрактним, матеріальним і формальним одночасно. Наступний контроль, як правило, є постановляючим, факультативним, абстрактним чи конкретним, матеріальним або формальним.

Таким чином, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є вищою формою конституційного контролю. Це означає, що такий контроль носить спеціалізований, фаховий характер, а акти, прийняті Конституційним Судом України в результаті здійснення конституційного контролю, за своєю юридичною силою можуть бути умовно прирівняні до Конституції держави.

Як правило, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є наступним, постановляючим, факультативним, як абстрактним, так і конкретним, матеріальним і формальним. Здійснення таких видів конституційного контролю є гарантією (засобом) забезпечення верховенства Конституції України в національній правовій системі.

2 Конституційно-правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні

Створення нового для нашої країни державного органу – Конституційного Суду України – безпосередньо пов’язане з прийняттям нової Конституції України. У розділі «Перехідні положення» записано, що «Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності». На пленарному засіданні Верховної Ради України 18 жовтня 1996 р. шістнадцять суддів Конституційного Суду України склали присягу. Цей день вважається початком діяльності Конституційного Суду України.

Шлях до цього був тривалий і непростий. В Україні не було власного досвіду в цій справі. Тому наприкінці 80 – на початку 90-х років минулого століття українська теорія і практика звернулися до досвіду зарубіжних країн у питаннях організації конституційного контролю.

Вперше інститут конституційної юстиції зародився у Сполучених Штатах Америки. Особливість його полягала в тому, що він виник на основі не конституції, а судових прецедентів. Доктрину цього інституту найчіткіше сформулював головний суддя Верховного суду США Дж. Маршалл у відомому рішенні 1803 року у справі Марбері проти Медісона: «Саме судова влада має право і зобов’язана сказати, що є закон». Цей прецедент заклав основи так званої американської моделі конституційного правосуддя, основною рисою якої є здійснення конституційного контролю судами загальної юрисдикції.

Пізніше виникла принципово нова, європейська модель, концепцію якої запропонували австрійські вчені Г. Кельзен і К. Ейзенман. її основна ознака полягала в тому, що конституційне правосуддя має здійснюватися не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованим органом – конституційним судом. Впроваджена вона була спочатку в Австрії, Чехословаччині (1920 р.) та Іспанії (1931 p.), а згодом поширилась у багатьох країнах світу.

У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватись на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли в 70-х роках в Югославії, а потім в Угорщині, Польщі та ін. У 80–90-х роках цей процес став характерний практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення в них конституційних судів стало певною реакцією на правовий нігілізм, що спостерігався в цих державах. Поступово почала утверджуватися загальновизнана ідея правової держави, в якій визнається і забезпечується верховенство права й конституції, права і свободи людини.