Курсовая работа: Конституційні права і свободи людини і громадянина

Ефективність гарантії цього права, передбаченого ст. 29 Конституції України, забезпечується тим, що дер­жава гарантує кожній особі з моменту затримання право захищати себе та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено роди­чів затриманого чи заарештованого.

Кримінально-правовими гарантіями права недотор­канності людини є юридичні норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за злочини проти життя, здоров'я, свободи особи, явно незаконний арешт або за­тримання, притягнення явно невинного до кримінальної відповідальності тощо.

Адміністративно-правовими гарантіями права недо­торканності людини є юридична регламентація підстав, термінів і форм адміністративних затримань та арештів, дисциплінарна відповідальність службових осіб, винних у порушенні недоторканності людини.

Існують і цивільно-правові гарантії права недотор­канності людини. Основа цих гарантій закріплена у ст. 56 Конституції України, яка передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завда­ної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України) є правом кожного на державну охорону його житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших по­сягань з боку службових осіб та окремих громадян. Ця стаття передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У рішенні суду мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшукові чи арештові. При проведенні обшуку обов'язкова присутність понятих з числа незацікавлених у справі осіб, які мають засвідчи­ти факти і результати проведення обшуку та огляду майна.

Правом на охорону житла користуються особи, які є його власниками, законними орендарями або які прожи­вають за договором найму. При цьому житлом визнаєть­ся і місце тимчасового перебування (готель, будинок-інтернат, гуртожиток, пансіонат). Недоторканність по­ширюється на особисті речі та папери, що виключає не­законні обшуки та вилучення документів. Але в житло можуть вселятися люди, які мають на це право, — такі дії не є порушенням недоторканності, навіть у випадках не­згоди інших проживаючих.

Безперечно, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні зло­чину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Право таємниці листування, телефонних розмов, те­леграфної та іншої кореспонденції, передбачене ст. 31 Конституції України, є важливою гарантією права на не­доторканність приватного життя особи, її особистої та сімейної таємниці, але воно не може бути зведене тільки до неї. Вимога права про забезпечення таємниці повідо­млень виходить за межі приватного життя і значною мі­рою поширюється на сферу службових або суспільних відносин.

Гарантія цього права забезпечується переважно нор­мами адміністративного, кримінального і кримінально-процесуального права. За порушення встановленої Конс­титуцією гарантії цього права винна особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 131 Кримінального кодексу України. Накладання арешту на кореспонденцію і вилучення її в поштово-телеграфних установах, запобігання розголошенню у судовому розгля­ді справи відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, регулюються відповідними статтями Крймінально-процесуального кодексу України. Щодо обмеження цього права в Конституції зазначається, що винятки можуть бути встановлені лише судом у випад­ках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати потрібну ін­формацію неможливо.

Невтручання у сімейне й особисте життя.

Сфера особистого життя людини і власне відносини між людьми лише незначною мірою регулюються норма­ми права. Поведінка людей у цій сфері визначається го­ловним чином особливостями їхньої психології та існую­чими в суспільстві нормами моралі.Це зумовлено не тільки труднощами формалізації в нормах права між-особистісних відносин, які будуються на почуттях друж­би, любові, поваги чи презирства тощо, а й тим, що за своєю природою людина, крім публічно значущої діяль­ності (державна служба, участь у політичному житті то­що), існує як індивід, якому необхідна визначена незале­жність від суспільства, держави, інших людей.

Однією з гарантій такої незалежності і є передбачене ст. 32 Конституції України право на невтручання у сі­мейне й особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією. До змісту цього права належить також охорона таємниці таких сторін особистого і сімейного життя, розголошення яких з тих чи інших причин вважа­ється небажаним (таємниця усиновлення, грошових вкладів, заповітів, стан здоров'я, фотографії тощо).

Правова охорона особистого і сімейного життя від­бувається, в основному, у двох напрямах: встановлення меж зовнішнього втручання в цю справу і заборона по­ширення інформації про особисте життя людей. Тому не допускається збирання, зберігання, використання та по­ширення конфіденційної інформації про особу без її зго­ди, крім випадків, визначених законом, і лише в ін­тересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в ор­ганах державної влади, органах місцевого самоврядуван­ня, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою, захищеною законом, таєм­ницею.

Конституційне право на охорону особистого і сімей­ного життя забезпечується системою спеціальних гаран­тій: політичних, організаційних, правових. Останні пере­дбачені у ч. 4 ст. 32 Конституції України, Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію". Цивільному ко­дексі України та інших правових актах. Зокрема, кожно­му гарантується судовий захист права спростовувати не­достовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та по­ширенням такої недостовірної інформації.

Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення території України.

Право на свободу пересування, вибір місця прожи­вання, вільне залишення території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну внаслідок порушення візового режиму або зако­нодавства про в'їзд. Закріплюючи це право, держава тим самим захищає територію країни, а також своїх гро­мадян, котрі відповідно до своїх інтересів та без усяких перепусток можуть переїжджати з однієї місцевості в іншу й визначати собі місце проживання.

Ст. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам Загальної декларації прав людини [Стаття 13], Міжнародного пакту про грома­дянські й політичні права [ Стаття 12). Це повністю стосу­ється як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і можливості залишати свою країну і повертатися до неї.

Закріплення зазначених прав у конституційній нормі має велике значення саме по собі, але воно ще й по­силюється тією обставиною, що із свободою пересу­вання і вибору місця проживання тісно пов'язана реа­лізація багатьох інших конституційних прав і свобод громадян, наприклад, права власності й спадкування, права на житло, працю, охорону здоров'я і медичну допомогу, виборчі права та ін.

Важливе значення має закріплення в Конституції права вільно виїжджати за межі України та безпере­шкодно повертатися. Порядок реалізації цього права встановлюється Законом України від 21 січня 1994 р. "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну грома­дян України".

Згідно із Законом, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у праві виїзду за кордон у таких випадках: якщо він обізнаний з відомостями, що становлять державну таємницю; у нього неврегульовано аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання; проти нього порушено кримінальну справу; засуджений за вчинення злочину; ухиляється від виконання зо­бов'язань, покладених на нього судовим рішенням; під­лягає призову на строкову військову службу; свідомо сповістив про себе неправдиві відомості; до нього пода­но цивільний позов до суду; за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції.

Даний перелік є вичерпним, і кожна підстава при­пиняє свою дію по закінченню визначеного часу (від­буття покарання, виконання зобов'язань, закінчення стро­ку військової служби тощо).

Істотним у праві на виїзд з України є те, що громадянин України не може бути позбавлений права у будь-який час повернутися в Україну.

4. Політичні права і свободи громадян України.

До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Констітуцією, відносяться:

1) громадянство (Статті 4, 25,26);

2) свобода друку (розповсюдження інформації) (Ст.34);

3) свобода слова, думки, поглядів та переконань (Ст. 34);

4) право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);