Курсовая работа: Корекція шкільної тривожності в молодшому шкільному віці

· реакцією, схожою на страх, але за відсутності зовнішньої безпеки перебільшеною, тобто неадекватною реакцією на ситуацію внутрішньої небезпеки.

П. Тілліх вважає, що страх і тривога невіддільні — вони іманентно пов'язані одне з одним. «Жало страху — тривога, а тривога прагне стати страхом». Найпоширенішою є думка, що базова тривога необхідна для подальшого розвитку реакцій страху [3, 2-3].

К. Голдштейн вважає тривогу первинною і первісною реакцією. Перші реакції дитини на тривогу недиференційовані, страхи — це пізніші утворення, що виникають у міру того, дитина навчається об'єктивізувати і певним чином ставися до тих елементів світу довкола, які можуть вкинути її у «катастрофічний стан» [3, 3].

О. Черникова говорить про тривогу як про «страх очікування», 3. Кондаш — про страх перед випробуванням. Ф. Перлз визначає тривогу як розрив між «тепер» і «пізніше» або як «страх перед аудиторією». Тривога є результатом активності уяви, фантазії майбутнього. Тривога з'являється у людини внаслідок незавершених ситуацій, заблокованої активності, що не дає розрядити збудження.

Отже, тривога сприймається як емоційний стан гострого внутрішнього болісного беззмістовного хвилювання, що пов'язується у свідомості індивіда із прогнозуванням невдачі,небезпеки або ж очікуванням чогось важливого, значущого для людини в умовах невизначеності [3, 3].

Р. Мей стверджує, що нормальна тривога вільна від витіснення і не задіює механізмів психологічного захисту, тоді як невротична потребує витіснення і дії різноманітних механізмів обмеження активності та свідомості. Нормальна тривога є реакцією іа загрозу цінностям індивіда, які він вважає необхідними для його існування як особистості [3, 3].

У психологічній літературі, можна зустріти різні визначення поняття тривожності, хоча більшість дослідників сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.

Тривожність - це «переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що грозить».

Розрізняють тривожність як емоційний стан й як стійку властивість, рису особистості або темпераменту.

На думкуЛ.Ф. Обухової: «Тривожність – це постійнаабо ситуативнавластивість людини , яка призводить до стану підвищеного занепокоєння, відчуттястрахуі тривогив специфічних соціальних ситуаціях»[9, 81].

ЗавизначеннямА.А. Петровської: «Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги,один з основних параметрів індивідуальних розходжень.

Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб із суб'єктивним проявом, що відхиляється, неблагополуччя особистості»[10, 132].

Н.Є. Аракелов у свою чергу, відзначає, що тривожність - це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів в обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини [ 1, 12-13].

Вітчизняні психологи вважають, що неадекватно висока самооцінка в дітей складається в результаті неправильного виховання, завищених оцінок дорослими успіхів дитини, захвалювання, перебільшення його досягнень, а не як прояв уродженого прагнення до переваги.

Висока оцінка оточуючихі заснована на ній самооцінка цілком влаштовує дитину. Зіткнення ж із труднощами й новими вимогами виявляють її неспроможність. Однак, дитина прагне всіма силами зберегти свою високу самооцінку, тому що вона забезпечує їйсамоповагу, добре ставленнядо себе. Проте, це дитині не завжди вдається. Претендуючи на високий рівень досягнень у навчанні, вонаможе не мати достатніх знань, умінь, щоб домагатися їх, негативні якості або риси характеру можуть не дозволити їйзайняти бажане положення серед однолітків у класі. Таким чином, протиріччя між високими домаганнями й реальними можливостями можуть привести до важкого емоційного стану.

Від незадоволення потреби в дитини виробляються механізми захисту, що не допускають у свідомість визнання неуспіху, невпевненості й втрати самоповаги. Дитинанамагається знайти причини своїх невдач в інших людях: батьках, учителях, товаришах. Намагається не зізнатися навіть собі, що причина неуспіху перебуває в нійсамій, вступає уконфлікт із усіма, хто вказує на їїнедоліки, проявляє дратівливість, уразливість, агресивність.

Неймарк називає це «афектом неадекватності» - «…гостре емоційне прагнення захистити себе від власної слабості, будь-якими способами не допустити у свідомість непевність у себе, відштовхування правди, гнів і роздратування проти всього й всіх». Такий стан може стати хронічним і тривати місяці й роки. Сильна потреба в самоствердженні приводити до того, що інтереси цих дітей направляються тільки на себе.

Такий стан не може не викликати в дитини переживання тривоги. Спочатку тривога обґрунтована, вона викликана реальними для дитини труднощами, але постійно в міру закріплення неадекватності відносини дитини до себе, своїм можливостям, людям, неадекватність стане стійкою рисою її ставленнядо світу, і тоді недовірливість, підозрілість й інші подібні риси, що реальна тривога стане тривожністю, коли дитина буде чекати неприємностей у будь-яких випадках, об'єктивно для неїнегативних[8, 38-39].

На думку Л.С. Славіної,афект стає перешкодою правильного формування особистості, тому дуже важливо його перебороти. У роботах цього авторауказується, що дуже важко перебороти афект неадекватності. Головне завдання полягає в тому, щоб реально привести у відповідності потреби й можливості дитини, або допомогти їйпідняти їїреальні можливості до рівня самооцінки, або спустити самооцінку. Але найбільш реальний шлях - це перемикання інтересів і домагань дитини в ту область, де дитина може домогтися успіху й самоствердитись. Так, дослідження Славіної, присвячене вивченню дітей з афективною поведінкою, показало, що складні емоційні переживання в дітей пов'язані з афектом неадекватності[21, 139-141].

Проблема тривожності має й інший аспект - психофізіологічний. Другий напрямок у дослідженні занепокоєння, тривоги іде по лінії вивчення тих фізіологічних і психологічних особливостей особистості, які спричиняють ступінь даного стану.

Велика кількість авторів вважають, що тривога є складовою частиною стану сильної психічної напруги - «стресу».

Вітчизняні психологи, що вивчали стан стресу, внесли в його визначення різні тлумачення.

Так, М.Р. Бітякова вивчала стрес, отриманий у лабораторних умовах. Вона визначає стрес як стан, що виникає в екстремальних умовах, дуже важких і неприємних для людини. Вонавизначає стрес, як психологічнеявище, що виникає в «украй важкій ситуації».

При всіх розходженнях у тлумаченні розуміння «стресу», всі автори сходяться в тім, що стрес - це надмірна напруга нервової системи, що виникає в досить важких ситуаціях. Ясно тому, що стрес ніяк не можна ототожнювати із тривожністю, хоча б тому, що стрес завжди обумовлений реальними труднощами, у той час як тривожність може проявлятися в їхній відсутності. І по силі стрес і тривожність - становища різні. Якщо стрес - це надмірна напруга нервової системи, то для тривожності така сила напруги не характерна[23, 154-155].

Можна думати, що наявність тривоги в стані стресу зв'язано саме з очікуванням небезпеки або неприємності, з передчуттям його. Тому тривога може виникнути не прямо в ситуації стресу, а до настання цих станів, випереджати їх. Тривожність, як стан, і є очікування неблагополуччя. Однак тривога може бути різної залежно від того, від кого суб'єкт очікує неприємності: від себе (своєї неспроможності), від об'єктивних обставин або від інших людей. Таким чином, можна зробити висновок про те, що в основі негативних форм поводження лежать: емоційне переживання, неспокій, невпевненість за своє благополуччя, що може розглядатися як проявтривожності.

1.2 Психологічні особливості тривожності дітей молодшого шкільного віку та причини її виникнення

«Страх – афектне (емоційно загострене) віддзеркалення в свідомості конкретної загрози для життя і благополуччя людини. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, що відображається на частоті пульсу і дихання, показниках артеріального тиску, виділенні шлункового соку» [4, 12].

Від переживання страху слід відрізняти стан тривоги. На відміну від страху тривога – це переживання віддаленої і неясної небезпеки. Саме невизначеність не стільки самого джерела тривоги, скільки того, як цього переживання можна уникнути або як усунути зухвале його джерело, характеризує відчуття тривожності [19, 16-18].

Тривожність розрізняють як емоційний стан і як стійку межу, індивідуальну психологічну особливість, що виявляється в схильності до частих інтенсивних переживань стану тривоги [11, 5].