Курсовая работа: Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння

6) заподіяна шкода має бути меншою, ніж відвернена шкода.

У свою чергу, «взаєморозміщення та взаємозв’язок складових елементів чого-небудь цілого» являє собою структуру. Поняття «структура» в українській мові тлумачиться, як взаєморозміщення та взаємозв’язок складових частин цілого, устрій, організація чого-небудь.

Отже можна сказати, що структура – це найбільш вдалий термін, за допомогою якого можливе поєднання всіх складових елементів крайньої необхідності.

2.2 Характеристика елементів крайньої необхідності

Кожна обставина, що виключає злочинність діяння, має свою підставу. Правовою підставою виникнення стану крайньої необхідності у ч. 1 ст. 39 КК є «... небезпека, що безпосередньо загрожує особі, правам цієї особи, інших осіб, суспільним інтересам чи інтересам держави». Отже, підставою крайньої необхідності, її першим елементом, є небезпека, яка повинна відповідати певним вимогам, для того, щоб надавати особі право на вчинення діяння з метою відвернення. У літературі часто акцентується увага не на ознаці «безпосередності», а на ознаках реальності (дійсності) та наявності, які прямо не зазначені у нормі закону. Так,П.С. Матишевський при аналізі умов правомірності розглядає лише такі ознаки небезпеки, як її наявність, дійсність і невідворотність.

Так, ще 50 років тому відомий вчений С.А. Домахін у своїх дослідженнях дійшов висновку про те, що стан крайньої необхідності виникає тоді, коли певним, охоронюваним законом інтересам загрожує небезпека їх порушення. За минулі роки у цьому питанні суттєвих змін не відбулось, і за чинним кримінальним законодавством стан крайньої необхідності характеризується наявністю двох підстав:

1) небезпекою, яка загрожує охоронюваним законом особистим суспільним інтересам чи інтересам держави;

2) неможливістю негайно відвернути небезпеку, що виникла, іншими засобами, крім вчинення діяння, яке підпадає під ознаки дії (злочину), передбаченої кримінальним кодексом.

При цьому небезпека, яка виходить від різноманітних джерел, має:

1) загрожувати особі чи правам цієї особи або інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави;

2) бути наявною – безпосередньо загрожувати заподіянням суттєвої шкоди особистим або суспільним інтересам;

3) бути реальною (дійсною), а не уявною;

4) бути такою, яку неможливо усунути за даних обставин іншими засобами як тільки шляхом заподіяння шкоди інтересам третіх осіб.

Ще однією ознакою, що характеризує небезпеку як підставу виникнення крайньої необхідності, є її дійсність. Небезпека повинна бути дійсною, тобто реально існуючою, ане уявною. Кримінальна відповідальність особи, яка заподіяла шкоду певним охоронюваним законом інтересам у зв’язку з уявною небезпекою, вирішується за правилами фактичної помилки: особа має нести кримінальну відповідальність за необережний злочин, якщо вона була зобов’язана та могла усвідомлювати помилковість свого припущення, або звільняється від кримінальної відповідальності, якщо буде встановлено, що вона не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати своєї помилки. Небезпека, що минула, не може створювати стан крайньої необхідності, і такий стан не може виникнути навіть безпосередньо перед виникненням небезпеки.

Отже, підставою для виникнення стану крайньої необхідності може вважатись лише така небезпека заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам, яка не тільки існує реально, а й упродовж певного проміжку часу неминуче, без будь-яких додаткових чинників, інших втручань може перетворитись у дійсну шкоду зазначеним інтересам.

Однак ознаками наявності та реальності не вичерпуються вимоги до підстави крайньої необхідності. Ще однією ознакою доцільно вважати вимоги до об’єкта небезпеки. Слід звернутись до змісту ст. 39 КК, де зазначено: «… для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави…», тобто об’єктом наявної і реальної небезпеки можуть бути будь-які інтереси: особисті права, інтереси суспільства чи держави. Положення крайньої необхідності не можуть бути застосовані для захисту неправомірних інтересів.

Не менш важливе значення при розгляді правової сторони підстави вчинення діяння в стані крайньої необхідності має джерело виникнення небезпеки. На думку більшості науковців, джерела виникнення небезпеки при крайній необхідності, наприклад, на відміну від необхідної оборони, можуть мати різноманітне походження, тому навести їх вичерпний перелік просто неможливо. Разом з тим, у юридичній літературі їх прийнято розподіляти на такі групи:

– стихійні сили природи (наприклад, землетрус, повінь тощо);

– різні аварії промислового, техногенного та соціального характеру, які створюють небезпеку для життя або здоров’я людини, матеріальних цінностей(наприклад, аварія на Чорнобильській АЄС);

– неcправний стан техніки, певних механізмів, джерел підвищеної небезпеки;

– фізіологічні (голод, холод, пологи) та біологічні (викликані певною хворобою) процеси, інші види непереборної сили;

– суспільно небезпечна поведінка особи, в тому числі неосудної або такої, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, напад тварини тощо.

Також слід зазначити, що місцезнаходження особи та час усунення небезпеки мають суттєве значення, оскільки виправданим може бути діяння, яке здійснюється у певний проміжок часу, своєчасно, тобто в період виникнення реальної та наявної небезпеки.

Якщо ж така небезпека не відповідає зазначеним критеріям, тобто небезпека ще не виникла або, навпаки, вже минула, то заподіяння особою шкоди іншим охоронюваним законом інтересам з метою її усунення не можна розглядати як вимушену, тобто заподіяну в стані крайньої необхідності. Таке діяння варто розцінювати за правилами «передчасної», або «запізнілої» крайньої необхідності, що не може бути виправдано станом крайньої необхідності та повинно розглядатись як звичайне правопорушення (злочин).

Щодо аналізу ознак самого діяння, що вчиняється в стані крайньої необхідності, тов одному із підручників з кримінального права пропонується досліджувати діяння, вчинене в стані крайньої необхідності, виходячи з таких ознак:

1) мета діяння;

2) спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди;

3) характер дій;

4) своєчасність заподіяння шкоди;