Курсовая работа: Кредити банків: порядок оформлення та відображення в обліку

Забезпечення кредитів може також здійснюватись: правами підприємств на інтелектуальну власність, землю гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручительство, поліс страхової компанії) [14, стор. 295].

В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. У міру розвитку, ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств зростатиме.

Бланкові кредити отримують тільки фінансове стійкі підприємства на короткий термін (1–10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:

- прямі;

- консорціальні;

- позики участі.

Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-пози-чальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.

У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект.

Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку у кредитній угоді. Як правило, головним банком визначають один із великих банків, який має досвід проведення великомасштабних кредитних операцій [12, стор. 307].

Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і надає головному банку, як правило, таку інформацію:

1) клопотання на отримання кредиту, із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;

2) дані про мету та направленість кредиту, термін надання, періоди його погашення;

3) техніко-економічне обґрунтування проекту;

4) інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування.

Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.

За настання строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.

У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.

Отже, кредит – це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором), іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення. Банківський кредит – це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: за кредиторами, за формами та видами, за метою використання, за терміном надання, за забезпеченням, за порядком надання. В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

1.2 Огляд нормативно-правової бази, яка регламентує порядок організації обліку кредитів банків

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку витрат за елементами та складання фінансової звітності в Україні. Цей Закон встановлює, що підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку [2].

Методологічні вимоги до формування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності інформації про зобов’язання, а також принципи відображення зобов’язань у фінансовій звітності визначає П(С) БО 11 «Зобов’язання» [7].

Відповідно до нього зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

З метою правильної організації бухгалтерського обліку слід чітко розрізняти зобов’язання, групи яких виділені в П(С) БО 11:

- поточні зобов’язання – короткострокові фінансові зобов’язання, які мають бути погашені протягом поточного операційного циклу підприємства чи протягом 12 місяців з дати складання бухгалтерського балансу (короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, короткострокові векселі видані та інші поточні зобов’язання);

- довгострокові зобов’язання – зобов’язання, які не виникають в ході нормального операційного циклу та будуть погашені після 12 місяців з дати балансу (довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов’язання, та інші);